Михайло Юрійович Відейко - Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців

вказувати на причини, що призвели до швидкого поділу східних слов’ян та формування сучасних народів. Сприйняття інших, протилежних поглядів, переводить цю проблему до безперспективних у плані її реального вирішення навіть на теоретичному рівні.

Але слід розібратися й у тому, як тогочасні конкретні громади усвідомлювали себе в певних місцевостях та населених пунктах, які громадські стосунки мали тощо. Цей прошарок самоусвідомлення, але вже місцевого рівня, в епоху Київської Русі можна характеризувати умовною назвою «городяни» з конкретною прив’язкою до певного міста та його округи. Свого часу Г. Хабургаєв запропонував називати такі утворення «народо-найменуваннями», а тому, у зв’язку з відсутністю інших пропозицій, ми теж використаємо цей термін. Дослідник відніс назви таких груп населення до власне етнонімів, що утворилися від найменувань адміністративно-політичного походження (від приналежності до міста та його волості).

Городяни в територіальному розумінні поділялися на кілька ієрархічних щаблів: власне міські мешканці; населення міста й округи; мешканці окремих земель, яких іменували за назвою столиці землі — князівства.

Якщо ж говорити про мешканців власне міста, то вони згадуються багато разів під найменуванням своїх міст (градів). Почнемо з «матері міст руських», а далі розглянемо й інші випадки. 907 р. саме кияни назвали князя Олега «Віщим», коли він повернувся сюди з переможного походу на Константинополь. А 945 р. ті самі кияни від імені княгині Ольги «запросили» до себе древлянських послів. Пізніше, 980 р., під час облоги Києва силами Володимира, воєвода Ярополка Блуд хитрістю виманив свого господаря з міста, переконуючи того, що кияни звернулися до «робичича» з пропозицією взяти град (хоча це була неправда). 1015 р. саме вони («люди») першими почали оплакувати смерть великого князя.

1069 р. у протистоянні Всеслава з Ізяславом перший утік до Полоцька з Білгорода таємно від киян. Люди, повернувшись до столиці, зробили там віче. Подальші згадки про безпосередніх мешканців Києва стосуються таких подій: 1078 р., після битви на Нежатиній ниві, коли вбитого князя Ізяслава привезли на човні на лівий берег Дніпра, то назустріч йому вийшов увесь Київ. 1087 р. убитого Ярополка привезли до столиці Русі. Вийшли його оплакувати князь, священики і «всі кияни». Трагічні події 1097 р., коли після об’єднувального Любецького заїзду (цьому раді були всі кияни) осліпили князя Василька, призвели до реального захоплення його об’єднаними силами Володимира, Давида й Олега. Один із винуватців цієї ганебної акції Святополк хотів утекти, але саме городяни не дали йому цього зробити. Місто було врятовано. Вони ж послали по Володимира Мономаха до Переяслава з проханням посісти на батьківському престолі 1113 р.

1155 р., коли Юрій Долгорукий зібрався захоплювати столицю, то Ізяслав, його супротивник, виправдовувався, що він посів престол якраз через вимогу самих киян, котрі закликали його до цього. 1158 р., після смерті самого Юрія, до Ізяслава Давидовича прийшли представники міської громади й повідомили його про це. 1161 р. Ростислав послав до Святополка Ольговича послів із пропозицією відправити до нього сина Олега, мотивуючи це «ать познатеть Кияны лѣпшия» разом із торками та берендеями. Проте того ж року до міста увійшов Ізяслав і біля Софійського собору дав прощення всім жителям. Сам же пішов на Ростислава до Білгорода Київського. 1169 р., у момент розпочатої нової міжкнязівської боротьби, кияни відправили своїх послів до «чорних клобуків» з метою прихилити їх на свій бік. Одночасно Мстислав, домовившись зі своїм оточенням та мешканцями міста, пішов до Вишгорода, а потім зайняв і сам Київ. А померлого Володимира Андрійовича священики й кияни поховали в Андріївському монастирі. 1177 р., коли Святослав зі своїми полками і «чорними клобуками» став біля Вітачева на Дніпрі, до нього прибули столичні представники з повідомленням, що Роман пішов до Білгорода. 1194 р., коли після смерті Святослава Всеволодовича до столиці входив Рюрик Ростиславич, із традиційними вітаннями йому на зустріч вийшли церковнослужителі та кияни.

На літописних сторінках присутні також численні повідомлення про мешканців інших південноруських міст, які мешкали в межах самих укріплень. Зокрема під 1015 р. згадуються боярин Путша і вишгородські боярці, котрі присягалися Святополку, що разом із вишгородцями будуть йому вірними. А під 1160 р., під час походу Ізяслава Давидовича на Путивль, було оточено Вир. Але його мешканці замкнулися від нього. Існує також кілька повідомлень пов’язаних із жителями Володимира-Волинського. Коли 1202 р. Володимир Ігоревич із «безбожними галичанами» хотіли знищити «плем’я Романове», то цей князь за порадою галицьких бояр послав до володимирців попа з вимогою видати йому обох Романовичів. Обурені мешканці оточеного міста хотіли вбити його, але бояри не дозволили. А 1204 р., коли ляхи підійшли до згаданого міста, володимирці відчинили їм ворота, хоча пізніше й шкодували про це.

Значно більше існує згадок про мешканців Галича. Зокрема, 1173 р. тут галичани спалили незаконну дружину Ярослава Осмомисла Настаську, а самого князя водили до хреста, щоб він присягся жити далі зі своєю законною дружиною. 1189 р. у бою за місто було поранено Ростислава Берладничича, якого понесли до міста, де галичани планували зробити його своїм князем. 1206 р. після безчинств угрів галичани бажали привести до влади Мстислава Ярославича Німого. Друга спроба була більш вдалою: брат Романа Ігоревича Володимир посів у Галичі; інші Ігоревичі посіли в кількох містах Галицької землі. Про галичан у значенні мешканців самого міста розповідається в характеристиці подій 1209—1212 рр. А 1234 р. Данило зі своїм братом Васильком пішли до столиці князівства, де їх зустрічала більша частина міста. Дружньо налаштовані галичани думали схопити його супротивника Олександра і виїхали навздогін за ним.

Є в писемних джерелах і згадки про мешканців Луцька та Переяславля Руського. Коли 1085 р. Володимир прийшов до першого з названих міст, то лучани здалися на його милість. 1227 р. у процесі боротьби за владу вже Данило й Василько стали під стінами. Лучани спочатку замкнулися в місті, але наступного дня здалися. А в іншому випадку, коли 1096 р. хан Тугоркан прийшов до Переяславля, мешканці зачинили перед ним браму (в літописі уточнюється, що це були саме городяни). 1126 р. Ярополк Володимирович, укріпившись у Переяславлі, вийшов із міста з самими переяславцями, наздогнав і розбив половців.

Вищенаведеними фактами інформація про мешканців південноруських міст не обмежується. 1177 р. у міжкнязівських сутичках князь Мстислав зрадив трепольців і відчинив браму міста супротивнику. 1157 р. Володимир Андрійович підійшов до Червеня, а червеняни замкнулися в місті й не хотіли його пускати. 1095 р., коли половці наблизилися до Юр’їва, то юр’ївці вибігли з нього та прийшли до Києва. Кілька