Дік Свааб - Ми — це наш мозок

мозок і керують ним іззовні. Лункий голос промовив до нього: «Ти — не лише Бог, ти — Бог богів». Тоді він став перед супермаркетом і почав звіщати перехожим про гуманістичне спасіння, яке на них чекає. Клейна зовсім не дивувало, що люди проходять, не затримуючись, а тільки прискорюючи крок, адже його послання були такими важливими, що їх треба було відразу ж втілювати в життя. Якось у морозну погоду він почав бігати голяка довкола свого будинку. Після такого періоду манії 16 лютого 1976 року він впав у жахливу депресію.

Коли я прочитав дуже захопливий Клейнів звіт маніакально-депресивного політика, то написав йому короткого листа. Я запитав, чи він ще пам’ятає мене, і розповів, що сьогодні, через дев’ятнадцять років, у нас знову з’явився спільний інтерес: маніакальна депресивність. Я додав декілька наших публікацій про посмертно вилучені тканини мозку схожих пацієнтів. 20 жовтня 1994 року мені надійшов дуже приємний детальний лист-відповідь, якого я досі зберігаю вкладеним у його книгу. «Звичайно, я пам’ятаю мало чи не кожну деталь всіх переговорів про закриття інституту між вашою делегацією та моїм відомством… Те шаленство щодо економії, яке тоді найшло на мене, мало не коштувало мені життя (політичного)… Але, враховуючи, що я чув, я просто переконаний, що Ви можете бути задоволені досягнутим… Звичайно, мене неймовірно цікавлять дослідження маніакальної депресивності. Можливо, нам вдасться зустрітися найближчим часом, щоб, як ви натякаєте, я зміг дізнатися про науковий прогрес у сфері маніакальної депресивності. Чи погодилися б Ви на зустріч?..» Звісно ж, я відразу запросив його відвідати наш Інститут мозку. Проте Гер Клейн помер у грудні 1998 року, так і не прийнявши моє запрошення.

XVI.8 Епілепсія скроневої ділянки: Божі послання

Не треба мені на небеса; я там нікого не знаю.

Гарм Еденс, газета «HP/De Tijd», 1 вересня 2009 р.

Щоб не було в тебе нікого, (…) хто викликає духів

(…) або розпитує мерців. Бо огидний для Господа

кожен, хто це робить.

Второзаконня 18:10—13

Пацієнти з епілепсією, яка виникає в скроневій ділянці мозку, можуть мати дуже вражаючі екстатичні переживання. Іноді їм здається, що вони вступили в прямий контакт з Богом і отримують від нього доручення. Так один чоловік бачив яскраве світло і когось, схожого на Христа. З’ясувалося, що в нього пухлина в скроневій ділянці, яка викликала епілептичну активність. Коли пухлину видалили, екстатичні напади епілепсії зникли. Напади, які складаються з «Божих відвідин», як правило, тривають від 30 секунд до кількох хвилин, проте можуть надовго змінити особистість. Такі пацієнти часто проходять через емоційні зміни і можуть стати надзвичайно релігійними. У періоди між нападами в них багаторазово проявляється «синдром Ґешвінда», ознакою якого серед іншого є маніакальна схильність до письма, помірний інтерес до сексу і виражена релігійність. Більш ніж імовірно, що на цю форму епілепсії хворіла ціла низка історичних особистостей.

Коли апостол Павло, який тоді ще називався своїм єврейським ім’ям Савл, перебував на шляху до Дамаску, щоб влаштувати там полювання на християн, у нього трапилося екстатичне переживання (Діяння Апостолів 9:3—9): «Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: Савле, Савле, чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я — Ісус, що його ти переслідуєш. (…) Був він там три дні невидючим». Тимчасова кортикальна сліпота, яка настала під час навернення апостола Павла і буває при епілептичних нападах, не раз була описана після екстатичних переживань при епілепсії скроневої ділянки мозку. Імовірний діагноз має також своє підґрунтя у другому Посланні до Коринтян 12:1—9 та у візуальних галюцинаціях, які Лука згадує у своїх повідомленнях про Павла. В одній із галюцинацій Ісус підбадьорює його, в іншій під час молитви в Єрусалимі він впадає в транс, у якому йому з’являється Ісус.

Магомет, засновник ісламу, від шостого року життя мав епілептичні напади, які супроводжувалися релігійними переживаннями. 610 року Магомет мав своє перше видіння. Коли він лежав уві сні в горах неподалік від Мекки, то почув голос, який згодом приписав архангелу Гавриїлу. Той наказав йому: «Читай». Він відповідає: «Я не вмію читати». Голос повторює: «Читай, в ім’я Твого Господа, творця». Він думає, що зійшов з глузду, і вже хоче тікати з гори. Та потім чує голос із неба: «О Магомете, Ти — Божий посланник, а я — Гавриїл». Вперше це трапляється у печері Гіра, і відтоді він отримує одкровення аж до самої своєї смерті. Після смерті Магомета одкровення Гавриїла було записано й укладено як сури Корану.

Жанна д’Арк народилася 1412 року в невеличкому французькому селі Домремі в сім’ї селянина, а померла 30 травня 1431 року у віці всього лише дев’ятнадцяти років на вогнищі в Руані. Історія її життя, включно з епілептичними нападами, була в деталях до хвилини задокументована інквізицією та церквою. У тринадцять років вона вперше почула Божий голос. Він прозвучав праворуч, а перед тим з того самого боку вона бачила яскраве світло. Під час нападів спочатку чувся голос, а одразу по тому з’являлися святі, які пізніше супроводжували її щодня у військових походах своїми порадами. Серед іншого епілептичні напади в Жанни викликали церковні дзвони, від яких вона сильно зворушувалася, так що навіть на полі битви одразу падала на коліна. Напади екстазу супроводжувалися таким сильним почуттям блаженства, що після них у неї котилися сльози. У періодах між нападами в неї проявлялися всі 18 особистісних ознак синдрому Ґешвінда, такі як емоційність та ейфорія, уявлення, що вона має виконати місію, брак почуття гумору, цнотливість і сильне почуття морального обов’язку, асексуальність, нетерпіння і депресивність, суїцидальні настрої та глибока релігійність.

Вінсент фан Гог 1889 року потрапив до лікувального закладу Сен-Ремі де Прованс з приводу епілепсії, але і крім неї мав чимало інших проблем. У нього напади психозу супроводжувалися візуальними та слуховими галюцинаціями і химерними релігійними та параноїдальними уявленнями. Під час одного такого нападу він відрізав собі шматок вуха і як подарунок надіслав його Рашель, місцевій проститутці. Між нападами він проявляв ознаки синдрому Ґешвінда. Його маніакальна творча сила показувала себе не лише у величезній кількості писанини та більш ніж шести сотнях листів до брата, а також у художній продуктивності: що два дні він створював нове олійне полотно. Одночасно з цим від двадцятого року життя зростала його релігійність, і він, як одержимий, читав Біблію. Він хотів стати священиком, проте через особистісні особливості його не прийняли. 1887 року він працював над перекладом Біблії на французьку, німецьку та англійську мови. Щонеділі ходив у чотири різні церкви, а на стіні свого будинку в Арлі написав: «Я — Святий Дух…»

Російський письменник Достоєвський 1849 року був заарештований за участь у радикальній політичній дискусійній групі й засуджений до страти. Він уже стояв перед розстрільною командою, коли прийшло повідомлення про заміну покарання на чотири роки каторжних робіт у Сибіру. Він мав сотні епілептичних нападів і лірично описав свої релігійні переживання під час екстатичних фаз безпосередньо перед нападами. Нізащо в світі він не хотів би від них відмовитися: «Всі ви — здорові люди, але навіть і не підозрюєте, яке щастя відчуваємо ми, епілептики, за секунди перед нападом. У Корані Магомет каже, що він побував у раю. Ті, хто вважає себе розумнішими, переконані, що він брехав і обдурював всіх. О, ні! Він не брехав.