Олеся Лис - Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис

— Ну… — трохи зам'явшись… — Не перестане, звичайно.

— Ось і ти сприймай світи, як одну й ту саму книгу, перекладену багатьма мовами. Адже погодься, переклад не може бути дослівним. Кожен перекладач вносить у нього невеликий внесок своєї творчості, щоб розповідь була гладкою, цікавою, адаптованою до читача. Гармонійною…

Отже… ми всі видозмінені копії одного світу? А скільки ж існує цих «первородних світів»? У якому з них зараз?

— У нашому, звісно, — читає мої думки драод. А може, я це спитала вголос? — Для тебе все тут виглядає тим місцем, де ти відчувала себе найбільш спокійною, щасливою та захищеною. Адже саме так повинні почуватися люди в храмі, як гадаєш?

Обережно киваю. Він дійсно має рацію. Адже якби все тут виглядало незнайомим і більше схожим на культове капище древніх магів, я б певно відчувала переляк і тривогу.

— Але… А як же… Як же Ева? Де вона зараз, — наважуюсь поставити запитання, яке з перших днів мене хвилювало. Мимоволі змушувало відчувати провину, наче я вкрала у бідної дівчини її життя. А раптом я вбила бідолаху, зайнявши її тіло.

— Ева зараз там, де має бути, — складає руки на колінах древній провидець.

— А якщо я повернуся до свого світу, вона повернеться сюди?

Розпливчасті відповіді не дуже подобаються.

— Можливо, — не розчаровує Клейвоант, продовжуючи дотримуватися атмосфери таємничості.

— Можливо? Тобто, не точно?

— Ти про Еву прийшла розмовляти чи шукати камінь? — відкидається на спинку, роздратовано виблискуючи очима. От капосний старий! Втім, він має рацію. Насамперед Гленн.

— Камінь, — похмуро дивлюсь спідлоба.

— От і чудово! — задоволено потирає руки.

А я ще більше суплюсь. Чому він так радіє?

Вітаю, мої любі. Безмежно вдячна вам за вподобайки. Тішусь усі вихідні. І надихаюсь, звісно. А надихнули ви мене ось на що: я вирішила додати в текст шматочки від Теодора. Як вам ідея? Їх ви можете знайти у розділах: 4; 7; 10; 13; 20; 23. Сподіваюсь, вам сподобається!

З любов'ю - ваша Олеся ♥️ ♥️ ♥️