Крістіна Логоша - Чортівка на виданні, Крістіна Логоша

— Значить, покриваєш того, хто на мене робить замах. Як ти сказав: "Магічна пастка, ще й у тебе під носом"? Не вірю, що ти не знаєш про те, що відбувається. Аж надто часто ти приходиш мені на виручку.

— Мізріель… — у нашу розмову вклинився чужий голос.

Наприкінці коридору з'явилася Сардинія. На ній не було обличчя, вона виглядала пом'ятою й розчавленою, а в блискучих очах застиг жах: — Мізріель, вони забрали Відважного.

***

Я накапала кілька крапель настоянки звіробою в теплий чай Сардинії. Русалка досі не могла отямитися після того, що сталося.

— Невже якийсь кіт вартий того, щоб так убивалися? — Себастьян допоміг довести русалку до наших кімнат і з цікавістю спостерігав за моїми діями.

Після того, як я побачила обличчя Сардинії, я геть забула, що тільки-но пережила замах. Себастьяну не сподобалася моя швидка акліматизація. Він невдоволено поглядав на мене і кілька разів запропонував покликати лікаря, але я чемно відмовлялася. Зі мною було все гаразд.

— Він не просто кіт. Він дракон та мій наречений! І ми збиралися разом втекти.

Брієр долонею до лоба засмученої дівчини.

— Бідолашна, взагалі втратила розум. Кіт-дракон-наречений, — здивувався відьмак.

— Спочатку він був псом, — вирішила припинити глузування відьмака над нещасною Сардинією. — А котом його зробила я.

У Брієра поповзли очі на чоло, мабуть, він почав сумніватися в розсудливості нас обох.

— А ще він умів говорити. Чи багато ви зустрічали розмовляючих собак? — не вгамовувалась Сардинія.

— Говориш, балакуча? Собака? — відьмак замислився, притримуючи рукою за підборіддя. — Хто його викрадачі?

Борючись зі сльозами, русалка почала оповідання:

— Ми зустрілися після оголошення результатів у саду палацу. Мені вже не треба було брати участь у відборі, і нас нічого не тримало.

Нажаль, Мізріель не змогла знайти способу, як допомогти Відважному, і ми вирішили, що шукатимемо вихід по-іншому. Разом. Я зібрала свої скромні пожитки та пішла до нього на зустріч. Бачила, що він чекає на мене біля скульптури, схожої на слона, коли легкий вітерець колихнув моє волосся, і попереду з'явилися золотисті вогники. Вони підняли його в повітря і забрали. Я намагалася їх наздогнати, але не встигла. Вони були швидшими за мене.

Схлипом Сардинія закінчила свою розповідь.

— Я подививлюся на те місце, може там залишилися магічні сліди, — задумливо сказав Себастьян.

Двері відчинилися, увійшов Даніель. Він насторожено оглянув кімнату, затримавши погляд на Брієрі.

— Що тут відбувається?

— Відважного викрали, — відповіла на його запитання.

— Мого улюбленого котика, — зображуючи награну досаду, сказав біс.

— Саме того, який собака та дракон, — сказав Себастьян.

— Ви що, розповіли йому? — обурився брат. — Йому не можна довіряти, він прихвостень Хрещеної Феї і намагався тебе вбити!

На обличчі Себастьяна з'явився здивований вираз.

— Леді де В'єр, а ви нічого не плутаєте? Чи корсет віддавив весь мозок? — зло сказав братові, але у відповідь Даніель лише невдоволено примружив очі, промовчавши. — Я піду шукати докази. Не хвилюйся Сардинія, ми знайдемо твого коханого.

Брієр вийшов із кімнати, під убивчий погляд Даніеля. Варто відьмакові втекти за дверима, як брат кинувся до нас:

— Навіщо ви йому розповіли, він тепер не віддасть нам Відважного? Він же у змові з Хрещеною Феєю!

Я завмерла, покриваючись холодним липким потом — Даніель знав більше, ніж казав. Повернулась до нього та схопила за комір.

— Ах ти, бридкий зрадник. Ти у змові з цією парочкою! — я притиснула до стінки рогатого, підставивши до його горла вила. — Зізнавайся, що знаєш?

— Нічого не знаю, — пішов назад біс.

Я боляче стукнула його головою об стіну. Він скрикнув.

— Ще раз — і насаджу твою голову на спиці. Кажи, навіщо Відважний потрібний їм і як ти знюхався з цією парочкою?

— Мізріель, сестрице, ну ти ж знаєш, що я тебе люблю, і щоб не зробив, це виключно з метою твоєї безпеки... – Підставила вила до його горла, і вони боляче вп'ялися в його шию. — …Добре, я все розповім. Брієр сам знайшов мене, сказав, якщо я допомагатиму йому, то він допоможе мені повернути ліцензію. Ти ж знаєш, як важко жити без ліцензії, коли нічого не вмієш. А це такий дохід та магія. У мене ж не було магії.

— Зуби мені не заговорюй, — поквапила його.

— Так-так, звичайно. Брієр сказав, що якщо я допоможу йому позбутися всіх чортів у королівстві, він поверне мені ліцензію. Ось я й допомагав йому. Не скажу, що пишаюсь своєю роботою, але діяли ми дуже мирно. Майже ніхто не постраждав.

— Майже…

— А потім ти залишилася сама в королівстві, хто може виконувати бажання. Ми хотіли швидко провернути. У мене борг у п'ять мільйонів, ти мала віддати свою ліцензію. І все! Ніхто не збирався красти душу русалки чи брати тебе до довічного рабства. Це була його особиста ініціатива, якби я знав, що цей мерзотник з тобою так зробить, я б нізащо не вплутався в цю авантюру!