Люко Дашвар - #Галябезголови

— А чого я парюся? — сказав. — Треба купити квартиру.

Одразу стільки справ з’явилося, бо пояснив ріелтеру: квартиру хоче у центрі, на три кімнати, сучасну, з ремонтом і, бажано, з меблями. І головна умова: сьогодні.

— Сьогодні? — ріелтер не те щоби здивувався, просто не повірив.

— Можете відтермінувати оформлення документів, але увечері маю тримати у руці ключі, власноруч відімкнути двері квартири і залишитися там ночувати!

Надвечір під’їхав до диспансеру, де працювала Юля, і хоч спочатку вирішив дочекатися її біля автівки, пішов усередину будівлі. Знайшов кабінет лікарки Литвин, зазирнув. Вона саме перевдягалася за білою лікарняною шторкою. Озирнулася…

— Тільки не на підвіконні, Андрію! — розсміялася. Юлія Володимирівна у ті часи сміялася, не боячись появи мімічних зморщок…

— Я купив тобі квартиру, — сказав Чорнобай, коли розслаблені і легкі вони вийшли з диспансеру, пішли до машини.

— На яких умовах? — вона була геть не дурною, хоч і красивою. — Маю тобі щось пообіцяти? Не думаю, що це можливо.

— Юлю, квартира — подарунок! Не за те, що у нас буде! За те, що вже було, сонце! — Чорнобая несло. Витратив гроші, які мав вкласти у розширення бізнесу, і не шкодував.

Обійняла його посеред вулиці.

— Хочу тебе… — прошепотіла чоловікові у вухо.

Він хотів її завжди! І всюди. Як дурні малолітки, спробували і на даху, і у підворітті, і, дідько, у громадському туалеті, і на природі, і в автівці. Інколи робили це й у новій Юлиній квартирі біля метро «Арсенальна». За місяць після знайомства Чорнобай купив ще одну невелику квартиру на Печерську.

— Навіщо? — спитала.

— Маю ж я десь жити після розлучення. Не в тебе ж на голові! — шляхетно окреслив особистий простір коханої.

— І як проходить розлучення? — дивилася на нього насторожено.

— Мирно, — збрехав.

Юля так ніколи й не дізналася, яку ціну заплатив Андрій Чорнобай за бажання виправити помилки юності, скільки активів, грошей, нерухомості, нервів і сил віддав, аби знову почуватися вільним. А Чорнобай все намагався зрозуміти, що саме є головною складовою його палких стосунків з лікаркою Юлею! Тільки секс?

— Тільки з нею! — відшукав відповідь і більше не намагався віднайти визначення тому грандіозному і щирому, що народилося поміж них. Може, любов виглядає і так? Чорнобай жодного разу не сказав «кохаю тебе», але життя без Юлі не уявляв.

Перший дзвіночок пролунав за три місяці після знайомства з Юлею. Чорнобай уже розлучився з дружиною, став відносно бідним, але до одуріння щасливим. Раз подавав Юлі сумку, коли з неї випав об’ємний пакунок з пігулками. Жінка тоді плутано пояснила: знайомий у складі миротворчої місії ООН зараз перебуває в Африці, надіслав звідти ліки і просить Юлю організувати перевірку їх на відповідність. Чорнобай прекрасно знав про схеми, за якими контрафактні ліки надходять до країни. Всі, хто робив бізнес у цій сфері, знали. Не всіх до таких схем допускали… І тільки одиниці самі не бажали бути причетними до них.

— Сонце, не тільки ти у нас — медик, я теж якимось боком! — сказав Юлі. — Віддай ці ліки і попроси свого знайомого, аби він більше не звертався до тебе з подібними проханнями. Повір, зараз ти, сама того не підозрюючи, стаєш ланкою конкретної контрабанди.

— Але, Андрію… За це платять! — пояснила щиро.

— За гроші у нас відповідаю я, — завірив.

Лиш кивнула. Вона взагалі жодного разу не попросила у нього грошей. Сам! Усе сам! Наче сказився! Видушував з власного бізнесу останню копійчину, але завалював жінку подарунками, дивував щедрими романтичними витівками — то безліч троянд, то Дніпром на орендованій яхті, то вальси Штрауса у виконанні київських віртуозів персонально для пані Юлії… «Якщо не так витрачати — нащо тоді взагалі заробляти?!» — підтримував сам себе, та невдовзі пролунав другий дзвінок. Побачив на зап’ястку жаданої жінки обнову: браслет білого металу з прозорими білими камінцями.

— Срібло! І штучні діамантики! — пояснила, та камінці виблискували, як натуральні. І метал більше скидався на біле золото…

Третій дзвінок і дзвінком не назвеш. Може, дровинякою, якою доля щосили дала Чорнобаєві по голові. Він усе думав про той браслет, який з’явився у Юлі. І додумався аж до того, що браслет — натяк на іншу знакову прикрасу, який отак елегантно зробила йому жінка. Вона точно хотіла за Чорнобая заміж і, певно, чекала на обручку.

— Я читаю твої думки, — скаже він, коли одного дня розчахне двері її кабінету, щоб у присутності медсестри, пацієнта, чи хто там ще опиниться поряд, стати на одне коліно і простягнути жаданій жінці обручку. І сказати: ти вийдеш за мене? Дідько! Він ще жодного разу не казав тих слів!

Загорівся! До діла! Коштовна обручка білого золота зі справжнім діамантом виявилася настільки дорогою, що Чорнобай уперше всерйоз замислився над тим, що треба терміново підвищувати бізнесову активність, якщо він хоче і надалі купати свою кохану в розкошах. Сховав обручку в тістечку, яке відомий столичний кондитер виготовив спеціально для Чорнобая: виглядало, як яблуко, і був у тому неабиякий прихований зміст. Уже бачив: заходить до Юлиного кабінету, тримає в руках диво-яблуко…

Та того дня все пішло не так. Спочатку саме тістечко-яблуко доставили із запізненням. Потім довго намагався засунути всередину тістечка обручку так, щоб не пошкодити самого кондитерського виробу. Потім не зміг додзвонитися до Юлі, аби уточнити: чи на місці? Потім вся вулиця поряд із диспансером виявилася закоркованою автівками, тож Чорнобаєві довелося паркувати свою машину не на звичному місці перед центральним входом, а за квартал від диспансеру. На додачу до всього тротуар перед будівлею розкопали комунальники, бо прорвало стару каналізаційну трубу, і повітря в радіусі з півкілометра вбивало таким ядучим смородом, що, здавалося, у цих пахощах нічого доброго не може статися апріорі. Аби оминути комунальну біду, Чорнобаєві довелося обійти будівлю диспансеру, щоб увійти всередину через чорний хід з двору. Сюди ж, у двір, виходили і вікна кабінету лікарки Юлії Володимирівни Литвин. Чорнобай ішов швидко. Його підганяли азарт і передчуття дивовижного щастя, яке точно розпочнеться разом із новим періодом його життя, бо Юля погодиться. Вона точно скаже «так», бо вона хоче його не менше, ніж він її. Усміхнувся, дістав з упаковки дорогоцінне яблучко: у руці донесе! Кинув погляд у вікно Юлиного кабінету…

Вона стояла біля столу