Люко Дашвар - #Галябезголови

— Невістка!

Чорнобай відрубав дзвінок, і хоч повертатися до великого порожнього дому не хотілося, вимів поглядом спустілу вечірню вулицю, увійшов на подвір’я, зачинив хвіртку. Сів на лаву під ліхтарем біля ґанку. Задумався. Годі наспівувати про дівчинку-сонце і все-все-все, чого у нього ніколи вже не буде. Який сенс плакати за минулим? Він з теперішнім не знає, що вдіяти! Після того як Галя зі своєю бідою увірвалася у його життя, перестав розуміти, на що варто витрачати дорогоцінний час власного життя. «Левада»? Радість творення власного раю? Демонстрація його як персональне уявлення про сенс життя? Гордовита самотність, за яку так чіплявся? Свобода? Незалежне плавання проти течії як презирство до всіх, кого несе за течією? Все — десь у дупі! Всі смисли, які випестив у голові! І голови, здається, нема, бо і думок не лишилося.

— Шкода, що Аня образилася… — тільки й пробурмотів. Чи зателефонувати їй?

Навіть дістав мобільний. Та в цю саму мить у хвіртку Чорнобаєвого обійстя хтось тихо постукав.

— Аня… — не мав сумніву. Підхопився, як молодий, бо добре, що повернулася! Йому так хотілося зараз почути поряд живе дихання.

Розчахнув хвіртку рвучко. І очам не повірив — у світлі вуличного ліхтаря біля воріт стояла Юля. Колись — його Юля! Для всіх інших — Юлія Володимирівна. Нервувала. Стискала невеличку сумочку, озиралася в бік автівки, що завмерла метрах у десяти від воріт Чорнобаєвого обійстя.

— Андрію! — прошепотіла відчайдушно. — Мій чоловік не знає про нас! Благаю! Ми з тобою познайомилися на весіллі твого сина! — знову озирнулася перелякано.

— «Нас» давно немає, Юлю! — услід за Юлею Чорнобай уважніше глянув на автівку.

Від неї до воріт Чорнобаєвого обійстя крокували троє чоловіків. Двоє з них вирізнялися міцною статурою і відносною молодістю. Третій мав надлишкову вагу і сиві скроні, та саме він рухався хижо і владно: сумнівів у тому, хто лев у цій зграї, не лишалося. Підійшов до воріт, біля яких стояли його дружина і ще моложавий, підтягнутий, дужий хазяїн обійстя. Уп’явся ґазді у вічі:

— Андрій Іванович Чорнобай? А ми до вас. У дім не запросите?

Оцінюючи прожиті роки, Чорнобай ділив своє життя на періоди раціонального безглуздя і емоційної змістовності. І лише історія з Юлею стояла окремо, ніби для нагадування! Для того, щоби подібне не повторилося ніколи! Та і без того нагадування Чорнобай був певен: кохання не відчути двічі…

Йому тоді виповнилося лише тридцять п’ять. Чи — вже тридцять п’ять, бо доти навіть не здогадувався: що то є — любов? Заробивши капітал на будівельних матеріалах, тільки входив у медичну бізнес-сферу, тільки почав поставляти в країну медичне обладнання для стоматології й дерматології. І на презентації нових приладів для апаратної косметології перетнувся з тридцятирічною лікаркою Юлією Володимирівною Литвин. Незаміжня дерматологиня з міського шкірно-венерологічного диспансеру підробляла у салоні краси, тому мала професійний інтерес до апаратної косметології. Презентація була гамірною і трохи анархічною, з вином і музикою після офіційної частини, і коли Чорнобай побачив біля вікна нереально красиву жінку з бокалом вина, то лише сильно захотів її. Бо і до того вечора часто хотів різних жінок, незважаючи на те, що мав дружину. І не просто хотів, але і мав їх, коли траплялася нагода. Усівся за столик навпроти вікна, пив вино, дивився на жінку. Вона помітила погляд мужчини. Усміхнулася так, що Чорнобаєві стало гаряче, пішла до виходу з конференц-зали готелю, де проходила презентація. Чорнобай міцніше вчепився у бокал і пішов за жінкою услід. Він не знав, хто вона, як її звуть, чи вільна і чому взагалі опинилася тут. Він просто хотів поцілувати вуста, які тільки-но так обпікаюче усміхалися. Бачив: ось вона повільно йде просторим коридором, минає один хол, другий, підходить до важких дверей, розчиняє їх, прослизає всередину якогось приміщення. Без вагань увійшов за жінкою вслід і на мить осліп, бо в кімнаті було темно.

— Хто тут? — почув м’який жіночий голос.

— Я… — відповів, наче це говорило про нього хоч щось!

Намацав рукою вмикач, натиснув. Спалахнули лампи… Вони були у просторій кімнаті з великим дзеркалом на одній стіні. З меблів — тільки журнальний столик, пара крісел і добрий десяток стільців, а також кілька вішаків із верхнім одягом. Скоріш за все, готель виділив цю кімнату для жінок, які прийшли на презентацію: тут можна було не тільки залишити пальта і куртки, а й підправити макіяж, причепуритися.

Красуня стояла посеред кімнати: незворушна, гордовита. Дивилася на Чорнобая так, наче з інтересом спостерігала за новою забавою: а далі що? О-о-о… Він уже таке бачив не раз! Що ж! Тим цікавіше! Жбурнув бокал на підлогу, бо заважав. Той — дзень! І не розбився!

Вона, здається, більше здивувалася саме цьому! Глянула на бокал, перевела погляд на чоловіка. І раптом розреготалася азартно, весело. Крига скресла. Вода понесла її до моря. Підхопила і Чорнобая, кинула до Юлі. Обійняв за шию. Міцно. Впився вустами у її вуста, цілував, мов п’яний. Від того збуджувався, цілував ще гарячіше. Обхопив жінку за стегна і не знайшов у всій кімнаті з кріслами-стільцями зручнішого місця, ніж жорстке дерев’яне підвіконня…

— Наш перший секс був дуже жорстким! — сміялися, коли згадували вечір свого знайомства.

Зазвичай після випадкового сексу Чорнобай не обтяжував себе делікатним відступом. «Завтра передзвоню!» — виголошував чергову фразу і ніколи не передзвонював. Та того вечора, після бурхливої близькості на підвіконні, Чорнобай усвідомив, що хоче цю жінку ще! І ще!

— Може, повечеряємо? — запропонував. — У цьому готелі непоганий ресторан.

За вечерею, врешті, і роззнайомилися: прізвище-ім’я-по-батькові, професія, статус… Чорнобай не брехав, що вільний. Юля не знітилася, і чоловік розумів: відсутність обручки на її пальці геть не означає, що серце красуні не зайняте. Та хіба завойовники думають про чиїсь порушені права?.. Після вечері піднялися до готельного номера, який Чорнобай оперативно викупив на кілька діб. Кохалися, говорили, знову кохалися і знову говорили. На ранок Чорнобай уже знав: Юля живе зі старою мамою на Вітряних горах, бо туди і зазбиралася. Не міг зупинити жінку, лише з подивом відмічав: дідько, знову хоче її.

Рішення виникло несподівано. Він саме безглуздо стирчав у офісі, бо працювати не міг, лише згадував буремну ніч із неймовірною збудливою красунею. Історія обіцяла мати продовження, і Чорнобай подумав, що варто заплатити за номер у готелі на місяць наперед, та сама думка про це викликала протидію. Любовні побачення у готелях