Джон Гришем - Бар «Когут»

Вони пішли неголені, вдягнувши джинси й старі куртки — типова журналістська розхристаність тих, кому начхати на думку інших. Марк склав матеріали в пошарпаний нейлоновий «дипломат», куплений в бруклінській крамничці вживаних речей, і коли вони вийшли з готелю та попростували пішки, то дійсно мали вигляд голодранців, із яких нічого взяти.

Будівля була висока й модернова, одна з багатьох скупчених посеред ділового центру Брукліна. Друзі згаяли час у кав’ярні неподалік і зайшли в атрій о дев’ятій сорок п’ять. Марвін Джоккеті, який виглядав на десять років старшим, ніж на світлині з веб-сайту, стояв біля стійки охорони й розмовляв із службовцем. Марк і Тодд впізнали його й назвалися, він знехотя потиснув їм руки. Кивнувши на службовця, Джоккеті сказав:

— Він мусить перевірити ваші документи.

Марк і Тодд витягли гаманці й вручили свої фальшиві водійські посвідчення округу Колумбія. Службовець вивчив їх, порівняв світлини з обличчями і повернув.

Відтак вони пройшли за Джоккеті до ліфтів і стояли в очікуванні мовчки. Коли вони зайшли всередину, той повернувся до них задом, лицем до дверей, так нічого й не сказавши.

«Чемний вилупок», — подумав Марк. «Тварюка», — пробурмотів тихенько Тодд.

Ліфт зупинився на сімнадцятому поверсі, і вони увійшли в радше прозаїчний вестибюль «Ретліфф і Косґроув». За свою недовгу кар’єру в статусі адвокатів вони побували в кількох на славу прикрашених конторах. Розкішні хороми Джеффрі Корбета у Вашингтоні вражали найсильніше, хоча Марковим фаворитом був унікальний музей трофеїв Едвіна Моссберґа в Чарльстоні. Найгіршою була контора «Довір-Расті» з її лікарняною атмосферою і пораненими клієнтами. Це місце було крапельку кращим. Та й біс із ним! Вони прийшли сюди не інтер’єри порівнювати.

Джоккеті не звернув уваги на секретарку в приймальні, а вона проігнорувала його. Вони повернули за ріг, без стуку пройшли через двері й опинилися в довгому, широкому конференц-залі. Двоє чоловіків у дорогих темних костюмах стояли біля серванта й цмулили каву з порцелянових філіжанок. Жоден не зробив і кроку їм назустріч. Джоккеті оголосив:

— Пан Фінлі та пан МакКейн.

У Марка й Тодда було три світлини Гайндса Реклі, всі з журнальних статей: одна з дослідів Ґорді — збільшений знімок обличчя, який він прикріпив до незабутньої стіни, дві інші вони знайшли в інтернеті. Реклі було сорок три роки, його темне, ріденьке волосся було ретельно зализане назад, а вузькі очі ховалися за окулярами в напівобідковій оправі. Він кивнув Джоккеті, і той мовчки вийшов, зачинивши за собою двері.

— Мене звати Гайндс Реклі, а це мій головний радник Баррі Стрейхан.

Той знизав їх злим поглядом і кивнув, навіть не намагаючись продовжити діалог після етапу знайомства. Як і його клієнт, він тримав у одній руці філіжанку, а в іншій блюдце, що унеможливлювало для них належне за таких обставин рукостискання. Марк і Тодд трималися від них на відстані, футах у десяти. Ця незручність тривала кілька секунд, чого було цілком достатньо, аби двійко прибульців затямили, що перед ними тут розстилатися не будуть. Зрештою Реклі сказав: «Сідайте» і кивнув на ряд стільців із їхнього боку. Вони сіли за стіл. Реклі й Стрейхан сіли навпроти них.

Тодд виклав на стіл мобільний телефон і запитав:

— Не заперечуєте, якщо я записуватиму?

— Чого це? — запитав Стрейхан мов недоумок. Він був приблизно на десять років старшим за свого клієнта й справляв враження людини по життю сварливої.

— Є така стара репортерська традиція, — пояснив Тодд.

— Ви плануєте розшифровувати цей запис?

— Певно, так.

— Тоді дасте копію мені.

— Авжеж.

— І я теж буду записувати, — сказав Стрейхан, викладаючи свій мобільник на стіл. Двобій телефонів.

Під час цієї словесної сутички Реклі споглядав на Марка з пихатим, самовдоволеним виглядом, немовби промовляючи: «У мене є мільярди, а в тебе нічого нема. Як не поглянь, я тут головний, тож змирись із цим».

Однією з переваг вуличної практики без адвокатської ліцензії було те, що безслідно щезала стриманість. Нахабно ведучи справи в судах округу Колумбія, Марк і Тодд звикли вдавати із себе інших людей. Якщо їм щастило, стоячи перед суддями й називаючись вигаданими іменами, брати на себе обов’язки адвокатів, то їм не завдасть зусиль розіграти перед Гайндсом Реклі роль журналістів.

Марк витримав погляд не моргнувши. Зрештою Реклі заговорив:

— Ви хотіли мене бачити.

— Так, авжеж, — сказав Марк, — Ми збираємо матеріал для статті і вважаємо, що ви могли б дещо прокоментувати.

— Що за стаття?

— Ну, передусім заголовок буде такий: «Велика юридично-освітня афера». Ви або володієте, або так чи інакше керуєте кількома компаніями, яким належать вісім комерційних юридичних шкіл. Доволі прибуткових шкіл.

— Де ви бачили закон, який забороняє комусь володіти комерційною юридичною школою?

— А що, я сказав, що це протизаконно? — Марк повернувся до Тодда. — Казав я таке?

— Не чув, — відповів Тодд.

— Це не протизаконно, ми не заявляємо про злочин. Просто ці школи ніщо інше, як «фабрики дипломів», що зваблюють до вступу купу людей, незалежно від результатів їхніх іспитів, аби потім вони як студенти позичали шалені гроші заради оплати надто дорогого навчання у ваших школах. Звісно, плата за навчання йде напряму вам, а студенти випускаються з купою боргів. Приблизно половина з них не здатна пройти адвокатський іспит. Більшість із них не можуть знайти роботу.

— Це їхні проблеми, — зауважив Реклі.

— Авжеж. І ніхто не примушував їх позичати гроші, — погодився Марк.

— Ви підтверджуєте, що володієте або керуєте вісьмома юридичними школами?

— І не подумаю щось там підтверджувати чи заперечувати, особливо вам, — гаркнув Реклі. — Ким ви в біса себе уявили?

«Оце добре питання», — подумав Тодд. Усі ці вигадані імена так затьмарили його свідомість, що він часто ловив себе на спробах пригадати своє поточне прізвище.

Стрейхан саркастично засміявся і спитав:

— Чи не пощастило вам знайти якісь докази?

Марк відкрив свій обшарпаний «дипломат» і дістав звідти схему на аркуші товстого паперу площиною в дванадцять квадратних дюймів. Він розклав його раз, потім ще раз і підсунув до опонентів по столу. Це була стисла версія «стіни Ґорді»: грандіозна змова, з іменем Гайндса Реклі на чолі, під яким рясно розгалужувалося хитросплетіння його імперії.

Пару секунд Реклі дивився на схему без особливої зацікавленості, потім схопив і почав уважно роздивлятися. Стрейхан перехнябився, аби краще все бачити. Їхня найперша реакція розставить