Юлія Бонд - Майбутній мій, Юлія Бонд

45

Марія

Я прокидаюся під вагою чоловічого тіла. Розплющую очі, але нічні сутінки не дозволяють розглянути рівним рахунком нічого. Відкидаюся на подушку, але через пару секунд мене пробиває болючим імпульсом у саме серце. Я не вдома, а поряд – не Олег!

Знаходжу в собі сміливості штовхнути сильне плече. Чоловік невдоволено бубонить у відповідь, а потім закидає на мою талію свою лапу і підминає під себе.

Дихання. Тяжке, чуже. Воно колише моє волосся на маківці й обпалює справжньою отрутою. Я впізнаю його запах. Запах мого викрадача.

– Не крутись, – гарчить його низький голос, врізаючись у мене канатами страху.

Я хочу встати, втекти, але сталеві м'язи притискають мене до ліжка і повністю знерухомлюють. Повертаюся і звиваюся під ним, намагаючись відвоювати особистий острівець безпеки.

– Та що ж ти така невгамовна? – Андрій тихо сміється, закидаючи на моє стегно свою ногу. – Спи, інакше мені доведеться тебе трахнути, якщо продовжиш дражнити член.

– Злізь з мене, чудовисько, – я штовхаю його в груди, про що відразу ж шкодую.

Андрій остаточно прокидається. Перекочується на живіт, укладаючи мене в капкан своїх рук. Я змушена розсунути ноги й зігнути їх у колінах, щоб мене не придавив своєю вагою цей придурок.

– Люба моя, зараз мені все-таки доведеться тебе трахнути, – чудовисько заводить мої руки над головою.

– Не чіпай мене. Не маєш права, – я хочу стукнути його чолом, але нічого не виходить. Мої спроби чинити опір ще більше розпалюють хижака.

Це не Макс. Мені не вдасться так просто обеззброїти монстра.

– Навіщо ти прийшов? Чому не дав мені спокою? Олег же виконає твої умови. Я чула. Угода відбудеться, – я намагаюся обдурити Андрія, наводячи нові й нові докази.

– Виконає.

– Тоді навіщо тобі мене трахати? Ти ж розумієш, що після цього Сокіл тобі голову відірве?

– Мені? Відірве? – Його злий сміх лякає мене до мурашок по всьому тілу. – Гарна моя, у мене зараз стояк. Що накажеш робити?

– Але я не хочу тебе!

Я не вірю, що Андрій серйозно налаштований у своїх погрозах. Це нерозумно з його боку. Навіщо ґвалтувати мене, якщо Олег і так все зробить?

– Мене не хвилює, що ти не хочеш. Я тобі по-доброму пропонував стати моєю, але ж ти відмовилася.

– Відмовилася і зараз відмовляюсь. Андрію, будь ласка, почуй мене, – у мене більше немає сил грати у незламну. Я його боюся. Дідько. Я боюся його сильніше, ніж будь-кого за всі свої вісімнадцять років.

– Гарна, закрий рота та отримуй насолоду, інакше тобі буде боляче.

– Не треба, будь ласка, – в очах щипає від солоної вологи.

Я кручу головою, ухиляючись від Андрія. Але чоловік продовжує дряпати мене жорсткою бородою, вриваючись у рот неприємним язиком. Його губи стискають мої, ніби обпалюючи отрутою. Я просочуюсь запахом монстра, благаючи Бога про милість. Я не витримаю. Не зможу жити, якщо чудовисько зараз мене зґвалтує.

– Не реви, дурепо, – Андрій стискає моє обличчя своїми холодними пальцями, боляче встромляючись у шкіру. – Попроси мене, і я буду ніжним. Трахатиму тебе повільно та із задоволенням. Хочеш так? Чи тобі подобається жорсткий секс?

– Я не хочу. Нічого не хочу. Будь ласка. – Я заплющую очі, намагаючись уникнути чергового торкання до моєї щоки.

– Хочеш, я пройдусь язиком твоєю щілиною? Тобі подобається таке? Подобається, знаю, – посміхається Андрій, підводячись з мене. — Ви любите, жінки, коли вам лижуть.

Чоловік підіймається з ліжка, продовжуючи утримувати однією рукою мої зап'ястя. Я брикаюсь з останніх сил. Андрій тягнеться до свого пояса і довго порається з пряжкою на ремені, намагаючись її розстебнути.

– Та не сіпайся ти. – Монстр звільняє мої руки на кілька секунд, і я вириваюся з його полону.

Схоплююсь різко на ноги й біжу до дверей. Вже встигаю смикнути за ручку, як неприємні лапи стискають мою талію в туге кільце.

– Відпусти! Відпусти мене, будь ласка! Не треба! Я не хочу! – Я кричу на всю горлянку, не шкодуючи голосових зв'язок.

– Мовчи! Закрий рота, – Андрій затискає долонею мій рот, але я встромляю зуби в його шкіру, змушуючи прибрати руку.

– Сука, – гарчить чудовисько, відштовхуючи мене вбік.

Я падаю на підлогу, боляче вдаряючись головою. Потрібно боротися! Потрібно кричати й тоді хтось прийде і припинить мої тортури.

– Ти сама напросилася, гарна. Я хотів по-доброму, але ти не залишила мені вибору.

Я повзу назад, здираючи коліна об жорсткий ворс килима. Андрій повільно крокує назустріч, змушуючи мене втискатися у стінку, коли припиняються шляхи до відступу.

Мені вистачає одного руху, щоб схопити глечик із тумбочки. Я чіпляюсь за ручку та розбиваю посуд, кидаючи на підлогу.

– Не підходь до мене, інакше я вб'ю себе!

Я хапаю з підлоги уламок скла і підношу до своєї лівої руки.

– Не роби цього, Маріє. – Його голос стає серйозним. Андрій ненадовго зупиняється, щоб прикинути подальші дії, але я нічого вже не збираюся прикидати.

Я просто ріжу зап'ястя, встромляючи скло у вени. Липка тепла волога стікає по моїй шкірі. Зажмурююсь і закушую губи, вганяючи скло ще глибше, ще болючіше.

– Що ти наробила, дурепо? – Чудовисько штовхає мене назад, змушуючи рівнятися з килимом.

– Я краще здохну, ніж дозволю себе трахнути, – відповідаю вже без страху.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно