Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

Тяжко зітхнувши дракон здався, напевно знав що я права, а тому так легко відступив.

-Добре, відьма. Ти відповідаєш за його життя, якщо щось трапиться нарікай на себе.

Ось гад лускатий. Я звичайно на подяку не розраховувала, але дідусь уже зайвого хапанув. А тому гордо скинувши голову і розправивши плечі голосно викарбувала.

-А ви відповідаєте за тих чиї життя в цьому лісі забрали. А тому будьте ласкаві виправити все і зробити як було, якщо життя не повернути, то хоч ліс сожений відновіть, щоб звірям було куди повернутися.

Не чекаючи відповіді, і так все по перекошеному обличчю дракона видно було, пішла до хати. І тільки там притулившись до дверей тихо видихнула. Від страху тремтіли ноги, але я більше нікому не дозволю бачити своїх слабкостей, і так навернула стільки що й лопатою не розгрібеш.

Кузьма справно топив піч, у хаті вже дихати не було чим. Махнула рукою, показуючи що достатньо. Дару зараз свої сили відновлювати потрібно, а для цього тепло просто необхідне. Добре б лазню розтопити, та ось тільки лазні на подвір'ї більше не було, а нову справити потрібен час якого немає. Тихо підійшла до вузького ліжка і глянула на Дара. Він встиг заснути, все ж таки сильно з нього потойбіччя сили тягнуло, запалі щоки і темні тіні під очима тому прямий доказ, і те що для мене пройшло безслідно, для нього було випробуванням. Поклала руку на холодне чоло, і повільно, по краплі передавала йому свою силу. Ми з ним тепер як одне ціле, душі пов'язані міцно, і не розрубати не розірвати наш зв'язок. Я бачила як сірувата шкіра дракона знову стає білою, з'являється рум'янець, і до цього рване дихання вирівнюється і сон перетворюється на живлющий і глибокий. Повільно відступила щоб не потривожити, і опустилася поруч на табурет, завбачливо підставлений Кузьмою. День тільки почався, а мені вже хочеться щоб швидше закінчився, сил немає, втома тисне неймовірним тягарем, а справ ще багато.

-Кузьма, де мама?

Домовик похнюпив голову, що вже говорило багато про що, і тихо пробурмотів.

-До себе пішла, сказала що вдома й стіни лікують.

Тільки не в цьому випадку. Тяжко підвелася, злегка похитнулася, але вперто зробила крок уперед.

-Подай настойку з оману.

Домовик одразу метнувся до буфета заставленого всякою всячиною і безпомилково притягнув потрібну бульбашку. Залпом випила і відчула як сила заструмила по венах, як ще недавно втомлене тіло наповнюється життям.

-Дивися за Даром, як тільки прокинеться, дай настоянку сили відновлювальну, у Ганни ще залишалася, і бульйоном м'ясним напої.

Кузьма коли на те є потреба і поїсти приготує, і по дому все зробить.

-А куди це ти зібралася?
Домовик грізно заступив дорогу. Багато хто обманюється щодо сили маленького народу, а домовики не поступаються відьмам, і чим сильніша відьма, тим і її домовик сильніший.

-Я до мами.

Кузьма хмурився, але відступив.

-Дорогу тобі відкрити?

Я й сама тепер могла, та ось тільки сили марно витрачати не збиралася, вони мені ще ой як стануть у нагоді, та й подивитися треба чи багато встигли зруйнувати в гніві дракони, а тому покликала останнім часом забуту мітлу, яка мляво перебираючи гілочками підскочила і ображено застигла поряд. Я погладила держак.

-Не ображайся ти так, сама бачиш що діється.

Вона стрепенулась і сама влетіла в руку приймаючи вибачення, кожному добре слово приємне, а особливо цілком заслужене. На порозі похнюпивши голову сидів В'яц, добрий охоронець, але мені треба його відпустити, шкода мені його сил немає, навіть у посмерті з сім'єю йому не зустрітися. І хоча він їх зараз не пам'ятає, впевнена що туга гризе душу охоронця.

Але хибну надію поки що не даватиму, не знаю чи вийде обірвати прив'язку до будинку. Думала разом зі смертю Ганни і він звільниться, але та виявилася ще жорстокішою ніж я думала, продовживши муки духа міцно прив'язавши того до місця.

-Я піду а ти хату охороняй, нікого близько не підпускай щоб не говорили.

Раптом дракони вирішать скористатися моєю відсутністю і захочуть викрасти Дара нишком. Охоронець кивнув не підводячи голови.

Видершись на мітлу, наказала тій мчати до міста, та швидше, серце чуло недобре.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно