Всеволод Миколайович Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров

пішаків, а під ніч довелося перетягнути до Солоницьких хуторів і решту полку, бо таке висунення наперед малої горстки кінноти вночі було вже надто небезпечне.

Наша Запоріжська піхота мала в цей день теж аванґардні бої та перейшла головними силами на східний беріг Сули, висунувши передові сторожі на перший гребінь тих горбів, що були перед стацією Солониця якраз нарівні з Солоницькими хуторами. Таким чином наша піхота вже вийшла з долини, в якій лежали села Засулля та Солониця, і лишень головні її сили ще були зосереджені в тих селах.

Німці за цей день дістали відсіч на півночі і на півдні від нас, і не могли перейти Сули, причому на півночі проти німців появився чеський відділ.

Штаб нашої дивізії перейшов на стацію Солониця, куди поїхав і я за дорученнями та з донесеннями.

На 24-го Гордієнківці дістали наказ приняти участь у загальнім наступі Запоріжців на Ромодан, наступаючи в напрямі на Покровську Богачку. До полку приділено легкий авто-панцирник "Партизан" системи "Пірліс" з двома скорострілами, – наш давний знайомий ще з боїв на "Фундукліївській" і "Пушкінській" вулицях та типоґрафії "Корчак Новицького" в Києві.

Ніччю було тихо і нашої сторожі ніхто не турбував. Уночі підійшло до полку ще дванайцять наших пішаків із похідної сотні, які роздобули зброю та привели із собою декілька селянських возів, на яких Корніяш вислав нам з під Гребінки, де безнадійно застряг наш ешелон господарської частини, набої для гармат, крісів та скорострілів. Це сталося в сам час, бо для гармат було обмаль муніції, щось по 20 стрілен на кожну, і тепер приведено їх скількість як не до повної форми, то хоч поза сто.

Ті, які прибули, оповідали, що під час бою на "Видах" були цілі Лубни, аж не можна було протиснутись, що змобілізовано всі далековиди і що за право користуватись ними плачено гроші.

Лубенці бачили здалека всі наші виходи та наскоки, цілий перебіг боїв з донецькими пролетарськими кінними полками, так що в Лубнах оповідали про нас вечером вже справжні леґенди.

Німці стягнули до Лубнів один курінь і завтра думають вислати кінну розвідку на східний беріг Сули.

Ранком 24-го, як Гордієнківці сідлали коней, пройшов через наше розташування німецький, досить великий, відділ і пішов на Покровську Богачку.

Не встиг минути він перших хуторів, через які переходив шлях по невеличкій обсаженій деревами греблі над ставком, як затріскотіли там стріли, а внедовзі приїхав до нашої стежі селянський віз, на якому лежало двох ранених та сидів один теж ранений німець і верхи коло воза їхав ще один ранений; біля воза були прив'язані два коні, з яких один, теж ранений, трохи кульгав.

Ранені німці оповідали, що їх відділ був обстріляний з хатів, але він перебив тих кількох, що стріляли, а відправивши ранених у зад, сам пішов далі, ухилюючись дещо на північ від великого шляху, щоби бути подальше від хуторів.

Виходило з того, що нібито поблизькі хуторі вільні. За якусь годину дійшов до нас зі стації Солониці панцирник "Партизан", і ми вирушили знову по знайомому шляху на Покровську Богачку.

Попереду йшла перша сотня та розвідчики з "Партизана", за нею, то наближаючись до першої сотні, то відстаючи від неї, тухкотить своїми міцними моторами "Партизан", а за ними йшла решта полку. Для "Партизана" тяжка була ця дорога – часом сухо і твердо, калюжі й болото, а найпоганіше на тій греблі між хуторами, тому, наближаючись до хуторів, "Партизан" прибавив ходу, щоби мати час направити за допомогою першої сотні шлях і не затримувати полку. За хвилину він вже сховався від нас за далекими хатами хуторів. Пройшло ще хвилину, і в хуторах затріскотіла стрілянина крісів і скорострілів.

Із-за хуторів назустріч нам летять з розпатланими гривами коні без їздців, а між ними чвалує декілька козаків з 1-ої сотні, які намагаються навернути цей кінський табун на шлях, щоби не розбігався на боки.

Один з козаків доповідає нам, що "Партизан" застряг у грязюці на греблі і що з хуторів відкрито по ньому густий вогонь, притому перша сотня, покинувши коней в заді, намагається витягнути "Партизана", відстрілюючись від ворога.

Треба помагати. 3-тя сотня розвивається у лаву та об'їздить хутори з півночі, 2-га йде вправо на хутори відтягнути ворожий огонь на себе; гармати гонять шляхом, щоби майже навпрост бити по тому березі ставка; 4-та сотня, виславши декілька вершників, щоб позавертати коней 3-ої сотні (1), маркує резерву. Штаб полку, що виїхав на горбок, бачить як по греблі повільно повзе назад, стріляючи з обох скорострілів, "Партизан", окружений чорними гайдамацькими шапками, які, ховаючись поза вербами, завзято стріляють на той беріг ставка, де з-поза плотів хуторів тріскотять стріли.

Розтягнуті на греблі постаті і коні свідчать, що ці стріли не йдуть на марно, але швидко доспіває третя і друга сотня та гармати.

Раптом з боку залізниці загули гарматні вистріли, і стовпи чорної куряви бухають з боків 3-ої сотні.

Біда! В 3-ій сотні багато молодняка, а головно не кавалеристів і дійсно лава спинюється, панікує та бігцем починає подаватись взад. Пускаюсь туди до них, щоб направити лихо, та якось і без мене обійшлося.

Яструбом налітає на утікаючих сотник Штакельберґ і бунчужний Гарасименко: кричать, лаються, зганяють докупи, ладнають в лаву. Молодці хлопці, під гарматним вогнем ніби на вправах: трухцем, чвалом і знову розсипаються в широку лаву, яка вже витримано йде вперед. Від сторони залізниці гармати стріляють дальше, але очевидячки без наслідків, бо ґранатами, які глибоко зариваються у м'яку землю і тому нешкідливі.

Наші гарматки, одна знята з передка руками обслуги, посувається вперед, друга з коноводами відходить в долинку назад, щоби сховатись від обстрілу.

Бухає перший наш гарматний стріл, і біла хмарка шрапнелі серпанком затягає пліт на тому березі ставка; швидко друга, третя, четверта і плоти раптом змовкають, ніби людина, що бігла з криком до вас, а тут раптом упала з обірваним викриком.