Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

І раптом почувся хрипкий голос Картера:

— Іди спати, щеня, а то скручу тобі голову, як курчаті!

Томека пронизало холодне тремтіння. Адже О’Донелл упевнений, що цей страшний бандит дотримає свого слова. Що буде з Томеком, коли обидва золотошукачі загинуть від руки Картера? Що буде з його товаришами в таборі? Томек раптом зрозумів, що Картер гірший за того тигра, якого йому довелося застрелити… Томек схопив штуцера.

Картер скочив на ноги швидко й спритно, наче кіт.

— Ходи сюди! Тебе треба зв’язати… — буркнув він.

Слова бандита розбудили вартового. Він підхопився з землі, голосно лаючись, і підкинув хмизу у вогнище. Посхоплювалися й інші бандити.

— Ану, негайно до мене, ти!.. — І Картер рушив до Томека.

— Картере! Стій! Ні кроку!.. — крикнув Томек. — Буду стріляти! Далебі вистрілю!

Томек крок за кроком відступав і, нарешті, вперся спиною в скелю. Картер повільно йшов за ним, втупивши в нього холодний погляд. Він не злякався навіть металевого клацання запобіжника.

Палець Томека вже був готовий натиснути курок. Нараз він швидше відчув, ніж побачив біля своїх ніг Динго, глухе, злобливе гарчання якого перейшло в протяжне завивання. Тільки-но Томек побачив свого Динго, що став між ним і бандитом, у його серці зажевріла надія. Поява собаки була доказом, що допомога вже близько. Тим часом Динго присів на задні лапи. Шерсть на його загривку наїжилась. Вишкіривши гострі зуби, Динго готувався до стрибка.

Картер зупинився. Його права рука повільно опускалася до руків’я револьвера. Він не звертав уваги на те, що цівка штуцера звелася на висоту його грудей.

Раптом пролунав протяжний свист. Якийсь темний предмет упав на землю біля вогнища, відбився від неї й, описавши коротку дугу в повітрі, влучив Картера в скроню. Бандит важко осів на землю. Перш ніж здивовані бушрейнджери схопили зброю, з майданчика на скелі зіскочило двоє чоловіків. Томек упізнав їх відразу. Це були Тоні та Смуга. Тоні кинувся на вартового, який виймав з кобури револьвер. У смертельному поєдинку вони покотилися по землі. Не вагаючись жодної хвилини, Смуга кинувся на двох інших бандитів. Лівим кулаком він зацідив бушрейнджера в підборіддя так, що той поточився, проте не впав і вихопив з-за пояса ножа. Смуга вдарив його ще раз. Бандит важко гепнув на землю, широко розкинувши руки. У цю мить пролунав постріл. Смуга миттю припав до землі; куля зі свистом пролетіла над його головою. Смуга скочив на ноги й кинувся на четвертого бандита. Той не встиг вистрелити вдруге — старий О’Донелл стрибнув йому на спину й усією вагою свого тіла звалив на землю. Смуга підбіг до них і ногою вибив револьвер із руки бандита. З допомогою Тоні й О’Донелла він швидко зв’язав бушрейнджера.

— Що ти зробив зі своїм супротивником, Тоні? — запитав Смуга.

— Лежить зв’язаний, — коротко відповів Тоні.

Удвох вони підбігли до Томека. Той стояв, упершись спиною в скелю, й притискав до грудей штуцер. Перед Томеком і Картером, що лежав навпроти, припав до землі Динго, готовий до захисту свого господаря.

— Ось і все, дорогий Томеку, уже по всьому! — сказав Смуга й, звертаючись до Тоні, додав: — Займися Картером.

— Не треба, — лаконічно відповів Тоні.

О’Донелл нахилився над розпластаним на землі ватажком банди. Через хвилину мовив:

— Сто чортів! Ніколи б не думав, що шматком дерева можна так легко вбити людину. Картер мертвий!

— Картер погана біла людина. Він хотів скривдити мого маленького «паппа»[77]. Він більше не підійме на нього руки, — заявив Тоні, грізно поглядаючи на бушрейнджерів.

— За голову Картера оголошено велику винагороду, — повідомив О’Донелл.

— Мене це не стосується. Томеку, що тут трапилось? — спитав Тоні, кидаючи на О’Донелла пронизливий погляд.

Тоні ніжно обійняв Томека й повів його до вогнища. Томек коротко розповів про події минулого дня. Коли Томек згадав, що О’Донелл упіймав його, Тоні з докором подивився на золотошукача.

— Ми дуже шкодуємо, що так вчинили з тобою, хлопче, — сказав старший О’Донелл. — Ми не хотіли тебе скривдити. Ми бідні люди. Побоювання втратити все, що ми так важко здобули, вкинуло нас у відчай.

— Злидні погнали нас у чужі краї, й у пошуках роботи ми забились аж сюди, — додав молодий О’Донелл. — Ми знайшли трохи золота й хотіли повернутися до Ірландії, щоб розпочати нове життя. Ми відчували, що наш випадковий товариш, Томсон, готує нам якусь підлість. Але ми не збиралися його обманювати.

— Наші здогади справдилися. Томсона підіслав Картер, якому було потрібне золото, щоб полегшити втечу від поліції, — провадив старий О’Донелл. — Немає жодного сумніву, що ви врятували нам життя. Що ж, ми прості люди. Не вміємо словами виразити свою вдячність. Тому скажу коротко: частина золота, яка належала Томсонові, переходить у вашу власність…

— Золотий пісок тільки на короткий час затьмарив нам розум, — гаряче докинув молодий О’Донелл.

— Щодо мене, то я й слухати не хочу про ваше золото. Я допоміг би вам і без будь-якої плати. Шкода лише, що ви не виявили довір’я нашому молодому другові, який, незважаючи на ваш учинок щодо нього та власну небезпеку… звільнив вас від пут, — сухо зазначив Смуга.

— Мала Голова має велике серце, тому я вважаю його своїм паппа, тобто братом. Його вороги — мої вороги, — втрутився Тоні. — Мій бумеранг летить, як птах, і вразить будь-кого, хто скривдить Томека.

— Тоні, ти справді хочеш бути моїм другом? — запитав Томек, хапаючи Тоні за руку.

— У Тоні лише одне слово. Я — твій брат, — поважно відповів тубілець, міцно стискаючи хлопцеву руку. — Ти не вистрілиш в австралійця, як у дикого динго…

— О, Тоні! Я не міг би вистрілити в людину. Навіть у Картера. Я цілився в нього, але не міг натиснути курок, хоч боявся його більше, ніж тигра.

— Я дуже радий, що тобі не довелося стріляти в Картера, —