Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

які можуть не сподобатися дорослим. На деякий час мені треба зникнути звідси, а для цього потрібне золото О’Донеллів і кілька коней. Гадаю, що твій батечко не відмовиться дати мені коней за тебе. Тепер ти зрозумів, що ти мені потрібен?

— О, ви хочете зажадати за мене викуп?

— Ти правильно зрозумів, мій друже, гроші лежать на дорогах, треба лише вміти їх збирати. Мене називають Кривавим Картером, бо я вбив сімох ідіотів, які наступали мені на п’яти або ж хапалися за зброю у відповідь на мою пропозицію віддати мені дріб’язок зі своїх кишень. Я гадаю, що твоєму батькові життя сина дорожче за кількох коней. Отже, ти можеш спати спокійно.

Картер відійшов до своїх товаришів, які готувалися до ночівлі. Вони назбирали хмизу і, як тільки посутеніло, розклали вогнище. Приготували собі ложа й сіли до вечері. Щоб О’Донелли могли поїсти, їм розв’язали руки. Після вечері їх знову зв'язали.

Томек насилу проковтнув кілька шматків в’яленого м’яса. Картер наказав йому лягти біля вогнища. Томек лежав під низьким кущем і з жахом думав про своє становище. Він опинився в руках небезпечних злочинців. Вони, звичайно, повбивають О’Донеллів, а за нього вимагатимуть викупу. У таборі лишилось тільки двоє матросів. Що буде, якщо Картер дізнається про це?

Томек страшенно боявся Картера, який з такою байдужістю говорив про вбивства. Розмірковуючи про своє незавидне становище, Томек тремтів зі страху.

Час тягнувся повільно. Бушрейнджери полягали спати. Один із них залишився вартувати полонених і підгримувати вогнище. У нього було бридке віспувате обличчя. Він сів на уламок скелі й пильно вдивлявся в темний вихід з ущелини, час від часу уважно розглядаючи полонених, що спали. Томек пильно стежив за ним, не роблячи жодного руху. Новий вартовий так само пильно спостерігав за всім, що відбувалося навколо. Але коли його, в свою чергу, змінив третій бандит, становище змінилося: цей, не довго роздумуючи, підкинув хмизу у вогнище й негайно вклався спати. Позіхаючи на всю горлянку, охоронець споглядав зорі, що мерехтіли в небі.

Серце в грудях Томека забилося сильніше: голова бандита, що охороняв табір, схилилася на землю, й незабаром він поринув у сон, тихо похропуючи.

«Якщо я до світанку не повернуся до табору, станеться нещастя, — подумав Томек. — О, якби мені вдалося зараз утекти…»

Томек вирішив негайно здійснити задумане. Адже руки в нього були вільні. Картер зв’язав йому тільки ноги, бо не вважав, що переляканий хлопець зможе відважитись на втечу. У Томека зберігся його мисливський ніж. Під час боротьби з О’Донеллом його сорочка вилізла зі штанів і прикрила собою зброю, застромлену за пояс. Намацавши ручку ножа, Томек обережно витяг його з піхви й перерізав мотузку, що зв’язувала ноги.

«Якщо я вилізу на скелю, то шлях до втечі буде вільний, — подумав він. — Але що буде, коли хтось із бандитів прокинеться? Ох, краще про це не думати! Якби я мав хоча б мій штуцер!»

Томек уважно роззирнувся навколо. Його штуцер поблискував поруч із карабіном Картера біля самої голови заснулого бандита. Томек підвівся з землі й крок за кроком почав підкрадатися до сплячого Картера, не зводячи з нього очей. Хлопець відчував дивний холод, що пронизував усе його тіло; він затамував віддих, але серце скажено билося в грудях. Уже всього лише три кроки відділяли його від Картера, як раптом…

— Цссс!..

Томек зупинився як укопаний.

— Цссс!.. — знову почувся дивний звук.

Томек поглянув у тому напрямку, звідки долинуло це дивне сичання. О’Донелл кивав йому головою. Томек завагався, не знаючи, що робити, бо це ж через О’Донелла він опинився в цій страшній ситуації. Але якщо він не послухається бороданя, то той розбудить усіх бандитів своїм сичанням. Отож Томек обережно ступнув два кроки й опинився поруч із старим О’Донеллом.

— Ножа маєш? — пошепки запитав золотошукач.

Томек кивнув головою.

— Перетни мої пута, — шепнув бородань.

Томек із жахом відсахнувся. Нізащо в світі він не визволить людину, яка втягнула його в це жахливе становище. Бо що зробить О’Донелл, звільнившись від пут? Напевно кинеться на Картера. Почнеться боротьба. Звичайно, бандити вб’ють О’Донеллів, а тоді весь їхній гнів упаде на Томека. Ні, він не може й не повинен втручатися в порахунки цих страшних людей.

О’Донелл помітив його вагання. Кивком голови попросив нахилитися до нього. Томек виконав прохання.

— Боже мій, невже ти не розумієш, що вони вб’ють мене й мого сина, як тільки знайдуть золото? — прошепотів О’Донелл.

— Я побіжу до табору по допомогу, — тихо відповів Томек.

— Не встигнеш… Благаю тебе, не віддавай нас, беззбройних, на поталу цим… убивцям… Дозволь мені загинути, як належить чоловікові.

Томек усе ще вагався. Чи можна відмовити в допомозі золотошукачеві, який потрапив у скрутне становище? При світлі згасаючого вогнища Томек побачив його благальні очі, з яких тепер по його обличчю, поораному зморшками, котилися сльози. Хлопець раптом зрозумів: якщо він не виконає прохання старого, то ці очі переслідуватимуть його до кінця життя.

Томек не став вагатися більше ані хвилини. Приклавши палець до уст, він наказав старому О’Донеллу мовчати. Вийняв ножа й, перерізавши вузли на ногах і руках бороданя, передав йому ножа. О’Донелл міцно потис Томекові руку й далі непорушно лежав на землі. Томек зрозумів: О’Донелл дає йому час для втечі. Але втеча… без зброї… ні, це неможливо.

Томек обережно почав посуватися в бік штуцера. Ось він уже зовсім біля нього. Досить простягти руку. Томек повільно випростовує праву руку в бік блискучої цівки, рівночасно втупивши погляд в обличчя сплячого Картера. Але що це? Картер дивиться на нього з-під легко примружених повік. Рука Томека непорушно застигла в повітрі. Обман зору чи дійсність? Картер дивиться на нього? Томек відчуває на собі холодний, безжалісний погляд бандита…

«Він не спить!» — подумав Томек, відчуваючи, як від страху в нього на голові волосся стало дибки. У голові блискавкою сяйнула думка: «Треба схопити штуцер». Томек знав, що патрон уже загнаний у дуло, але чи зможе він вистрілити у сплячого? Ні,