Ю. Несбе - Пентаграма

– Невже ризикнете пити з однієї пляшки з маніяком?

– Один човен – одна пляшка, – відповів Харрі з набитим ротом.

Олауг Сівертсен стояла у вітальні й порожніми очима дивилася прямо перед собою. Вона не вмикала світла, сподіваючись, що вони підуть, вирішивши, ніби її немає вдома. Їй телефонували, дзвонили в двері, кричали з саду, кидали в кухонне вікно маленькі камінчики. «Без коментарів», – сказала вона і висмикнула телефонний шнур. Потім вони просто стали чекати перед будинком, приготувавши свої довгі чорні об’єктиви. Коли вона пішла завісити одне з вікон, на вулиці відразу ж немов злетів рій комах. «Жу-жу-жу, клац-клац», – зашуміли їх апарати.

Минула майже доба, а поліція так і не заявила про те, що все це – непорозуміння. Вихідні. Може, варто дочекатися понеділка, коли всі вийдуть на роботу і наведуть лад?

Якби тільки можна було з ким-небудь поговорити! Але Іна ще не повернулась із заміської поїздки зі своїм таємничим кавалером. Може, подзвонити цій дівчинці з поліції – Беаті? Вона ж не винна, що Свена забрали. Здається, вона розуміла, що її син не може виявитися вбивцею, навіть номер свій залишила на випадок, якщо в Олауг з’явиться що розповісти. Що-небудь.

Олауг виглянула з вікна. Силует усохлої груші нагадував скорчені пальці, які тягнуться до місяця, що низько висить над вокзалом. Такий місяць вона ніколи не бачила. Він був схожий на обличчя мерця. Сині прожилки на блідій шкірі.

Де ж Іна? Вона казала, що повернеться найпізніше в неділю ввечері. Олауг тоді вирішила, що це дуже славно, вони поп’ють чаю, вона познайомить Іну зі Свеном. Вона ж завжди була така пунктуальна… Іна…

Олауг дочекалася, коли настінний годинник проб’є двічі.

Потім дістала записаний номер.

Відповіли з третього дзвінка.

– Беата, – почула вона заспаний голос.

– Добрий вечір, це Олауг Сівертсен. Уклінно прошу вибачити, що дзвоню в таку пізню годину.

– Все гаразд, фрьокен Сівертсен.

– Олауг.

– Олауг. Пробач, я ще не зовсім прокинулась.

– Я дзвоню тому, що турбуюся за Іну. Вона знімає в мене кімнату. Їй давно пора було приїхати, але тут сталось усе це, і… я так хвилююся.

Відповіли їй не відразу, й Олауг уже вирішила, що Беата знову заснула. Але коли та заговорила, її голос зовсім не був сонним:

– У тебе є квартирантка?

– Так, звичайно, Іна. Вона живе в кімнаті для прислуги. А, до речі, я ж її тобі не показала. Це тому, що вона розташована по інший бік од задніх сходів. Іна від’їжджала на всі вихідні.

– Куди? З ким?

– Мені б теж хотілося це знати. З цим чоловіком вона зустрічається порівняно недавно, і мене з ним іще не познайомила. Сказала тільки, що поїде з ним у його заміський будинок.

– Слід було розповісти про це раніше, Олауг.

– Он як? Я вибачаюсь… я… – Олауг почала схлипувати й ніяк не могла зупинитися.

– Я нічого такого не мала на увазі, – поспішила запевнити її Беата. – Я ж гніваюся не на тебе. Це моя робота – все перевіряти. Ти ж не знаєш, що для нас важливе, а що – ні. Я подзвоню в кол-центр, а вони тобі передзвонять, аби уточнити Інині прикмети й оголосити розшук. Упевнена, нічого страшного не сталось, але краще ж перестрахуватися, правда? Після цього, думаю, тобі краще за все поспати, а вранці я подзвоню сама. Добре, Олауг?

– Так, – відповіла вона якомога доброзичливіше. Їй дуже хотілося запитати Беату, як там справи у Свена, але вона себе пересилила. – Еге ж, так і зробимо. На все добре, Беато.

Вона поклала слухавку. По щоках котилися сльози.

Закінчивши розмову, Беата спробувала знову заснути. Вона слухала будинок. Будинок їй завжди щось нашіптував. Об одинадцятій мама вимкнула телевізор, і зараз унизу було зовсім тихо. Цікаво, мама теж зараз думає про тата? Вони говорили про нього рідко. Надто багато це вимагало сил. Останній рік Беаті стало тісно в кімнаті над маминою, і вона почала шукати квартиру в центрі. А потім ще стала зустрічатися з Халворсеном, своїм хорошим товаришем зі Стейнк’єра, якого вона називала на прізвище і який ставився до неї зі щирим захопленням, і Беата це цінувала. Вона знаходила маленькі квартирки в місті, але там їй не вистачало звуків цього будинку, безсловесних монологів, під які вона засинала все своє життя.

Телефон задзеленчав знову. Беата зітхнула і простягнула руку.

– Слухаю, Олауг.

– Це Харрі. Здається, ти ще не спиш?

Вона сіла на ліжку:

– Та я сьогодні вночі неначе на комутаторі сиджу. Що в тебе?

– Мені потрібна допомога. А окрім тебе, покластися мені ні на кого.

– Справді? Якщо я правильно зрозуміла, для мене це означає зайві проблеми.

– Купу. Допоможеш?

– А якщо відмовлюся?

– Ти спочатку вислухай, а потім можеш відмовитися.

Розділ 36

Понеділок. Фотографія

Уранці в понеділок сонце за чверть шоста знову виглянуло із-за Екеберга. Охоронець на вході в Головне управління поліції голосно позіхнув і підвів очі від «Афтенпостен» на пред’явлене посвідчення.

– Пишуть, що буде дощ, – сказав охоронець, радіючи, що нарешті бачить людину.

Високий меланхолійний чоловік коротко поглянув на нього і нічого не відповів.

Протягом наступних двох хвилини прийшло ще троє – таких же меланхолійних і неговірких.

А о шостій усі четверо сиділи в кабінеті начальника Головного управління поліції на сьомому поверсі.

– Один із наших інспекторів вивів із камери попереднього ув’язнення можливого вбивцю, – сказав начальник Головного управління поліції, – й тепер ніхто не знає, де вони.

Однією з його якостей, які робили його відносно відповідним для своєї посади, було вміння коротко сформулювати чергову проблему. Ще однією – у декількох словах визначити необхідні заходи.

– І я вважаю, треба знайти їх так швидко, як це тільки можливо. Що зроблено на цей момент?

Начальник кримінальної поліції глянув на Мьоллера з Волером, відкашлявся і відповів:

– Ми направили на розслідування невелику, але досвідчену групу, відібрану присутнім тут інспектором Волером. Він же призначений відповідальним за пошук. Троє співробітників служби безпеки, двоє з кримінального відділу. Вони приступили до справи цієї ночі всього через годину після того, як нам доповіли, що Сівертсен не повернувся в камеру.

– Оперативно спрацьовано, але чому не сповіщені патрулі та чергова частина?

– Ларсе, ми не стали поспішати з нарадою. Нам важлива твоя думка. Інспектор Волер обіцяє знайти Холе і Сівертсена протягом доби. Також ми контролюємо поширення інформації. Зараз про зникнення Сівертсена знаємо тільки ми четверо і Грот з ізолятора. Крім того, ми подзвонили в Уллерсму і скасували перевезення в нову