Ю. Несбе - Леопард

між нами, це буде суттєве пом’якшення кари. То як, Тоні? Я обіцяю. Це вже записано на плівку. — Він показав на червоний вогник на столі між ними.

Лейке довго й замислено дивився на Бельмана. Потім мовив:

— Ті двоє, які привели мене сюди, сказали, що ваше прізвище Бельман.

— Можете називати мене Мікаель, Тоні.

— Ще вони сказали, що ви тямущий. Жорсткий, але на вас можна покластися.

— Гадаю, ви матимете нагоду у цьому переконатися.

— Ви сказали «суттєве», так?

— Моє вам слово. — Бельман відчув, як закалатало серце.

— Гаразд, — погодився Лейке.

— Чудово. — Мікаель Бельман торкнувся нижньої губи великим та вказівним пальцями. — Отже, почнімо спочатку?

— Почнімо. — Лейке добув із задньої кишені папірця, якого Трульс та Юссі, вочевидь, дозволили йому залишити при собі. — Я маю при собі дати й години, мені дав їх Харрі Холе, тому це не забере багато часу. Отже, Боргні Стем-Мюре загинула між двадцять другою й двадцять третьою годинами шістнадцятого листопада в Осло.

— Правильно, — відповів Бельман, відчуваючи, як серце пойняло радістю.

— Я звірився з календарем. У цей час я був у Шиєні, у Пер-Гюнтівській залі Будинку Ібсена, де розповідав про свій проект щодо колтану. Це може підтвердити адміністратор, у якого я винаймав залу, а також двадцять потенційних інвесторів, що були присутні. Я гадаю, ви знаєте про те, що їхати туди безмаль дві години. Далі була Шарлотта Лолле, між — дайте подивлюся — написано: між двадцять третьою та опівночі третього січня. У цей час я вечеряв з кількома дрібнішими інвесторами в Хамарі. Дві години їзди машиною від Осло. До речі, туди я їздив потягом, навіть хотів квитка знайти, але, на жаль, марно.

Він вибачливо посміхнувся Бельману, котрий затамував подих. На мить зблиснули його сліпучі зуби, й він завершив так:

— Одначе маю сподівання, що хоча б декого з дванадцяти свідків, присутніх на вечері, можна вважати надійним.

— А потім він сказав, що його, схоже, можна звинуватити у вбивстві Маріт Ульсен, бо, попри те, що вони були того вечора вдома разом із нареченою, він полишав дім на годину-дві, щоб покататися на освітленій лижні у Сьоркедалені.

Мікаель Бельман похитав головою й ще глибше засунув руки в кишені плаща, роздивляючись картину «Хвора дівчинка»[92].

— У той час, коли померла Маріт Ульсен? — спитала Кая, схиливши трохи набік голову й дивлячись на рот блідої дівчинки, яка, найпевніше, при смерті. Вона зазвичай зосереджувала увагу на якійсь одній деталі, коли вони з Мікаелем зустрічалися у музеї Мунка. Часом це були очі, часом — пейзаж на тлі картини, сонце чи просто підпис художника.

— Він сказав, що ані він, ані ця дівчина Галтунг…

— Лене… — нагадала Кая.

— …достеменно не пригадують, коли він вийшов з дому, але, як видається, пізненько, бо зазвичай він катається у пізній час, щоб на лижні було менше людей.

— Отже, Тоні Лейке цілком міг натомість побувати у Фрогнер-парку. У Сьоркедален він мусив їхати платною ділянкою автостради в обидва боки. Якщо він має електронну абонементну картку на вітровому склі, час реєструється автоматично. І тоді можна… — Кая озирнулася й зненацька вмовкла, зустрівши його холодний погляд. — Але ви, звісно, вже все перевірили?

— У цьому не було потреби, — відповів Мікаель. — Він не має абонементної картки, тож щоразу зупиняється, розплачуючись готівкою. Тоді авто не реєструють.

Кая кивнула. Вони перейшли до наступної картини, ставши за спинами якихось японців, які голосно квоктали й жестикулювали. Перевага зустрічей у музеї Мунка по буднях — окрім того, що він розташовується на півдорозі між Брюном та Управлінням поліції у Грьонланні, — полягала у тому, що його відвідують лише туристи, тож там не зустрінеш ані колег, ні знайомих, ні сусідів.

— А що він сказав щодо Еліаса Скуга та Ставангера? — спитала Кая.

Мікаель знову похитав головою:

— Визнав, що у цьому його також можна підозрювати. Позаяк тієї ночі він спав удома сам, тобто геть не має алібі. Тоді я спитав його, чи ходив він на роботу наступного дня, але він відповів, що не пригадує, та гадає, що прийшов туди, як і зазвичай, о сьомій. І що я можу поговорити з працівником з бюро перепусток, якщо, на мою думку, це істотно. Я поговорив і дізнався, що Лейке замовляв одну із зал для нарад на чверть по дев’ятій. Я поговорив в офісі з кількома інвесторами й дізнався, що двоє з них були присутні на нараді разом з Лейке. Отож якби він пішов з квартири Еліаса Скуга о третій ночі, то, аби встигнути рано в офіс, мав би скористатися літаком. Однак імені Лейке немає у жодному переліку пасажирів.

— Це ще ні про що не свідчить. Він міг летіти під чужим ім’ям і з підробленими документами. Поза тим, ми досі маємо дзвінок Скугу. Як він це пояснив?

— Навіть не намагався, просто заперечував, — пирхнув Бельман. — Цікаво, за що хвалять «Танок життя»? Навіть обличчя не розгледіти. Про мене, вони скидаються на зомбі.

Кая пильно глянула на картину, що зображувала танець.

— Може, вони такі й є, — сказала вона.

— Зомбі? — Бельман гигикнув. — Ти справді такої думки?

— Люди ходять колами, ніби танцюють, а всередині почуваються мертвими, похованими, мовби розкладаються. Авжеж.

— Цікаве припущення, Сульнес.

Кая дратувалася, коли її називали на прізвище, а він зазвичай називав її саме так, коли злився або коли вважав доречним нагадати про свою інтелектуальну перевагу. А вона дозволяла це йому, вважаючи, що він, певно, потребував цього. А часом він дійсно, мабуть, був розумнішим. Адже Кая начебто й закохалася найперше у його беззаперечний розум. Утім, зараз вона вже це не пригадувала.

— Маю повертатися на роботу, — сказала Кая.

— І що ти там робитимеш? — спитав він, глянувши на доглядача музею, який стояв за бар’єром у глибині зали, позіхаючи. — Рахуватимеш скріпки, чекаючи, поки ваш відділ закриють? Ти усвідомлюєш, якої завдала мені мороки з цим Лейке?

— Я завдала? — здивовано перепитала Кая.

— Атож, любонько. Саме ти зателефонувала мені й повідомила, що Харрі накопав на Лейке. І що збирається затримати його. От я й повірив. Я так перейнявся, що заарештував Лейке за твоєю підказкою, а потім фактично розповів пресі, що справу розкрито. І зараз ми встряли в неабияку халепу. Хлопчина має залізне алібі щонайменше стосовно двох убивств. Люба, нам доведеться випустити його протягом доби. Майбутній тесть Галтунг, певно, розмірковує, чи не подати позов і до кого з тих бісових адвокатів звернутися, а міністр юстиції дуже зацікавиться, як це ми так схибили. І наразі на плаху покладено не твою,