Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Тож слід повернути їх додому.

Полін легесенько всміхнулася.

— Гадаю, можна знайти навіть кращий вихід.

Мур не зрозумів.

— Кращий?

Аналізувати по кілька варіантів водночас, зважуючи «за» і «проти», йому бракувало мізків. Усе, на що він був спроможний, це вигадувати й озвучувати крайнощі.

Утім, насправді замість альтернативи його пропозиції, Полін мала лише надію.

— Побачите, — мовила вона впевненіше, ніж почувалася, і пішла далі.

Перед самими східцями натрапила на Латіфа Салаха — єгипетського посла: приземкуватого чоловіка з колючим поглядом і чорними вусами. Був він не набагато вищий за Полін, а в смокінгу взагалі нагадував цвірінькотливого горобчика. Їй подобалася його завзятість.

— Фейсал показав мені пресреліз французів, — сказав він без преамбул. — Це важливий крок.

— Згодна, — відповіла Полін.

— У Каїрі вже ніч, але міністр закордонних справ не спить. Я щойно з ним говорив.

Салах вочевидь був задоволений собою.

— Прекрасної І що він каже?

— Ми погодимося на демілітаризовану зону. Саме очікували підтвердження від французів.

Полін заледве стримала тріумф. Захотілося розцілувати Латіфа.

— Яка чудова новина, пане посол. Дякую, що так швидко поділилися зі мною. Якщо ви не заперечуєте, я згадаю про це в промові.

— Ми будемо тільки раді. Дякую, пані президентко.

Вбрана в туркусову сукню, дружина мільйонера тихцем зиркнула на Полін, і та кивнула, підтверджуючи, що готова. Жінка виступила з коротким вітальним словом, а тоді представила Полін, і під оплески зали пре-зидентка зайняла місце за кафедрою. Вийняла із сумки роздруківку промови, але не тому, що потребувала її, а тому, що хотіла використати аркуш пізніше — для театрального жесту.

Полін почала говорити про здобутки борців з неписьменністю й роботу, яка ще чекає на них та федеральний уряд, проте в думках її був Чад. Їй кортіло сповістити про свій успіх, визнавши важливу роль, яку в ньому відіграли посли, і збити пиху з Джона Мура, але так, щоб це не було схоже на помсту. Вона залюбки взяла б ще годинку на доопрацювання промови, та оскільки втратити такої нагоди не могла, довелося імпровізувати.

Висловившись про боротьбу з неписьменністю, вона перейшла до дипломатів. На цьому демонстративно згорнула аркуш і відклала вбік, аби показати публіці, що відходить від сценарію. Спершись руками на кафедру, подалася вперед і заговорила змовницьким тоном, від чого в залі запала цілковита тиша.

— Хочу поділитися з вами дуже важливою новиною про угоду, яка врятує безліч життів. Сьогодні нам вдалося укласти її зусиллями вашингтонського дипломатичного корпусу, деякі представники якого перебувають у цій залі. Ви, безперечно, чули про напругу на чадсько-суданському кордоні, знаєте про перші жертви та розумієте, що в разі загострення у конфлікт буде втягнуто армії інших держав. Проте сьогодні наші французькі та єгипетські друзі, не без допомоги й стимулу Саудівської Аравії та Білого дому, узгодили створення двадцятикілометрової демілітаризованої зони вздовж усього державного кордону. Це стане першим кроком до послаблення напруги й зменшення ризику подальших загострень. — Витримавши паузу, щоб слухачі осягнули почуте, вона повела далі: — Ось як ми працюємо заради миру в усьому світі. — Спробувала пожартувати: —Дипломати займаються цим тихо. — Залою прокотився легенький смішок. — Наша зброя — ретельний прорахунок і чесність. А наостанок, окрім висловити пошанування нашим доброчинним фондам, хочу попросити вас подякувати вашингтонським дипломатам. Їхня праця непомітна, але рятує життя. Будь ласка, ваші оплески!

Зала радісно загула.

Полін заплескала в долоні, й присутні її підтримали. Вона обвела усіх поглядом, вишукуючи серед публіки послів.

Схвально кивнула Латіфу, Жізель та Фейсалові. Відтак під звуки оплесків зійшла зі сцени й, проштовхуючись крізь юрбу в супроводі охорони, покинула залу.

Ґас вийшов одразу за нею.

— Це було неперевершено, — радісно сказав він. — Якщо ви не проти, я зателефоную Сандіпові й перекажу основні моменти, щоб він негайно випустив пресреліз.

— Чудово. Буду вдячна.

— Мені час повертатися, — скрушно промовив він. — Не скуштувати лосося в чилі — це привілей для обраних. Але пізніше заскочу в Овальний кабінет, згода?

— Звичайно.

Полін сіла в машину, де на неї вже чекав Джеррі.

— Молодець, — похвалив він. — Блискуча промова.

— Новина про демілітаризовану зону завтра буде на перших шпальтах.

— Щоб усі бачили: поки Мур патякає, ти розв’язуєш проблеми.

Вона стомлено усміхнулася.

— Тільки б не марно все це.

Повернувшись у Білий дім, вони попрямували одразу в Резиденцію, де за столом уже сиділа Піппа. Глянувши на їхнє вбрання, сказала:

— Не варто було вдягатися аж так офіційно заради мене однієї, але я вдячна за цей широкий жест.

Полін радісно засміялася. Це була її улюблена Піппа: дотепна й швидка на язик, а не похмура розумниця. За веселою розмовою повечеряли стейком із руколою. Потому Піппа пішла робити домашнє завдання, Джеррі — дивитися гольф по телевізору, а Полін попросила принести їй каву в улюблений закапелок біля Овального кабінету.

Там вона мала більше приватності, бо ніхто не міг зайти в кімнату без дозволу. Наступні дві години її ніхто не турбував, і Полін спокійно розібрала пачку звітів та меморандумів. О пів на одинадцяту, нарешті вшившись із балу, прийшов Ґас. Він устиг перевдягнутися і в темно-синьому кашеміровому светрі й джинсах мав невимушений, ба навіть привабливий вигляд. Зрадівши, що нарешті має з ким обговорити події дня, Полін полегшено відклала папери.

— Як бал?

— Аукціон провели на славу, — відповів Ґас. — Якась щедра душа виклала двадцять п’ять тисяч за пляшку вина.

Вона усміхнулася:

— Хто ж тепер його питиме?

— Ваша промова всім дуже сподобалася. Її обговорювали цілий вечір.

— Це добре.

Полін раділа, проте й виступала вона перед однодумцями. Мало хто з присутніх на балі дипломатів голосуватиме за Джеймса Мура. Його прихильники належали до іншої верстви американського суспільства.

— Подивімося, як на це відреагували таблоїди, — сказала вона, вмикаючи телевізор. — Скоро на новинних каналах буде огляд ранкової преси.

Поки йшли спортивні новини, вимкнула звук. Ґас запитав:

— А як ваш вечір?

— Непогано. Піппа була в доброму гуморі, а після вечері вдалося трохи почитати. Стільки інформації потрібно запхати в голову — хотіла б я мати більший мозок.

Ґас засміявся.

— Знайоме відчуття. Мені взагалі, як комп’ютеру, треба оперативки додати.

Почався огляд преси, і Полін увімкнула звук.

Її серце завмерло, коли на екрані з’явилася передовиця «Нью-Йорк Мейл» із заголовком:

ПРЕЗИДЕНТСЬКА ДОНЬКА