Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— з працівниками її адміністрації. Колона вирушила, і Полін спробувала погамувати гнів, міркуючи, що поки робить усе задля просування мирного плану, Мур створює картинку, нібито вона бездумно втягує Америку в чергову війну. Не дарма ж кажуть: доки правда взується, брехня вже пів світу оббіжить. Страшенно обурювало, що всі її зусилля з невимушеною легкістю знецінював такий дурноляп, як Мур.

На кожному перехресті рух перекривав загін мотополіції, тому до Джорджтауну добулися за лічені хвилини.

На підході до дверей готелю вона сказала Джеррі:

— Якщо ти не заперечуєш, пропоную всередині розділитися.

— Звісно, — погодився він. — У такому разі, хто не встигне поговорити з тобою, здобуде заохочувальний приз у вигляді бесіди зі мною.

Оскільки сказано це було з усмішкою, Полін зрозуміла, що він зовсім не проти такого рішення.

Біля дверей її зустрічав розпорядник готелю, який провів президентку та охорону донизу. Зала гуділа голосами. Полін зраділа, побачивши кремезну постать Ґаса, що чекав на неї біля сходів. У смокінгу він мав неперевершений вигляд.

— Вам треба це знати, — тихо промовив він, — тут є Джеймс Мур.

— Дякую, — відказала вона. — Не хвилюйтесь, якщо перетнемося, я з ним розберуся. Принц Фейсал теж тут?

— Так.

— Якщо зможете, приведіть його до мене.

— Покладіться на мене.

Увійшовши в залу, Полін відмовилася від келиха шампанського. У приміщенні стояв дух розпашілих тіл, рибних канапок та пляшок з-під вина. Майже одразу її привітала голова одного з доброчинних фондів — дружина мільйонера, вбрана в туркусову шовкову сукню й туфлі на божевільно високих підборах. Далі закрутилася карусель. Полін ставила запитання про боротьбу з неписьменністю й зацікавлено вислуховувала відповіді. Їй відрекомендували головного спонсора заходу — директора великого паперового комбінату, й вона поцікавилася, як іде його бізнес. Відтак її підловив боснійський посол із проханням про допомогу з розмінуванням його країни, на території якої лишалося вісімдесят тисяч нерозірваних вибухових пристроїв. Полін йому співчувала, однак міни там заклали не американці, тож вона не мала наміру витрачати кошти своїх платників податків на це знешкодження. Недарма ж вона республіканка.

Привітна й весела з усіма, Полін надійно приховувала нетерплячку якомога скоріше перейти до своїх справ.

Підійшла амбасадорка Франції Жізель де Перрін — струнка жінка за шістдесят у чорній сукні. Які новини з Парижа вона принесла? Від рішення президента Пельтьє залежав успіх плану Ґрін.

Потиснувши Полін руку, мадам де Перрін сказала:

— Пані президентко, годину тому я мала розмову з мсьє Пельтьє. Він просив передати вам це. — Дістала із сумочки складений аркуш паперу. — Сказав, що будете задоволені.

Полін нетерпляче розгорнула папірець.

То був пресреліз Єлисейського палацу, один з абзаців якого виділили й переклали англійською:

Занепокоєний напругою на чадсько-суданському кордоні уряд Франції невідкладно відряджає в Чад тисячу військових для посилення свого збройного контингенту в країні. Французькі сили перебуватимуть у десятикілометровій зоні від кордону, сподіваючись на дзеркальний крок із протилежного боку. У такий спосіб для унеможливлених випадкових провокацій буде створено двадцятикілометрову лінію розмежування.

Полін справді була задоволена.

— Дякую, пані амбасадорко, — сказала вона. — Ви дуже допомогли.

— Прошу, — відповіла та. — Франція завжди рада допомогти своїм американським союзникам.

Полін знала, що це неправда, та однаково усміхнулася.

Її увагу привернув Мілтон Лап’єр, що з’явився в залі. «Дідько, тільки не це», — подумала вона, бо зовсім не очікувала зустріти його тут: для того не було жодних причин. Він звільнився, і Полін призначила нового віцепрезидента, котрий наразі проходив процес схвалення обох палат Конгресу.

Та оскільки історія про роман Мілтона із шістнадцятирічною дівчиною не потрапила в пресу, Полін здогадалася, що він намагається вдавати, ніби все гаразд.

Вигляд, щоправда, мав кепський. Стояв зі склянкою віскі, до якої, схоже, вже встиг добряче прикластися. Був у дорогому смокінгу, однак камербанд сидів криво, а краватка розв’язалася.

Охоронці підійшли ближче. Від самого початку політичної кар’єри Полін навчилася зберігати спокій навіть у миті найбільшого збентеження.

— Добрий вечір, Мілте, — привіталась вона, а пригадавши, що його призначили директором лобістської фірми, додала: — Вітаю з призначенням у раду директорів «Райлі Гобкрафт і партнери».

— Дякую, пані президентко. Ви добре постаралися, щоб зруйнувати мені життя, але нічого не вийшло.

Полін вразила лють, з якою він процідив ці слова.

— Зруйнувати вам життя? — перепитала вона, як сподівалася, з усмішкою на вустах. — З посади звільняли людей, кращих за вас і мене разом узятих, і нічого, якось усе владналося.

— Вона мене покинула, — тихо промовив він.

Полін, однак, зовсім не відчула жалю.

— Воно й на краще — для вас і для неї.

— Нічого ви не розумієте, — прошипів він.

Втрутився Ґас, ставши між Полін і Мілтом.

— Його високість принц Фейсал прибув, — сказав він і легенько розвернув її спиною до Лап’єра.

Вона почула, як один з охоронців, щоб відвернути увагу Мілта, ввічливо промовив:

— Радий знову вас бачити, містере віцепрезиденте. Сподіваюся, з вами все гаразд.

Полін усміхнулася до Фейсала, чоловіка середнього віку із сивою бородою та сторожким виразом обличчя.

— Добрий вечір, принце Фейсале, — привіталася вона. — Я мала розмову з президентом Єгипту, але він не може нічого обіцяти.

— Нам сказали те саме. Міністрові закордонних справ сподобалася ідея демілітаризованої зони між Чадом та Суданом, і він негайно зв’язався з Каїром, але єгиптяни хочуть подумати.

У руці Полін досі тримала французький пресреліз.

— Погляньте на це, — сказала.

Фейсал швидко перечитав.

— Це вже інша річ, — промовив він.

До неї повернулася надія.

— Може, покажете це вашому другові, єгипетському послу?

— Щойно подумав про те саме.

— Зробіть це, будь ласка.

Ґас торкнувся її руки й кивнув у бік трибуни. Час виголошувати промову. Запросили навіть знімальну групу з телебачення. Текст про боротьбу з неписьменністю виведуть на екран, непомітний для глядачів. Щоправда, Полін намірялася відійти від сценарію, принаймні додати хоча б кілька слів про Чад. Ось тільки, крім голих надій, у неї немає жодних добрих новин.

Поки агенти Секретної служби прокладали їй шлях у натовпі, вона перекинулася кількома словами з людьми. Перед самими східцями до подіуму Полін привітав Джеймс Мур.

Говорила вона чемно, намагаючись не виказувати емоцій.

— Добрий вечір, Джеймсе. Дякую за ваш інтерес до теми Чаду.

Відчула, що дійшла до краю, де ввічливість межує з лицемірством.

Мур сказав:

— Ситуація небезпечна.

— Авжеж, і останнє, що