Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Дякую вам, пані президентко.

Вона вирушила в Овальний кабінет.

Провела зустріч із міністром фінансів, годину приймала норвезького прем’єра, а тоді розмовляла з делегацією фермерів. Пообідала у своєму Кабінеті холодним вареним лососем із салатом. Тим часом ознайомилася зі звітом про скорочення запасів питної води в Каліфорнії.

Далі за графіком мала телефонну розмову з президентом Франції. В Овальний кабінет до неї прийшов Чесс і сів поруч послухати їх у навушниках. Ґас та кілька інших посадовців під’єдналися віддалено. На кожному кінці дроту були, про всяк випадок, перекладачі, хоча Полін і президент Пельтьє зазвичай давали собі раду без їхньої допомоги.

Жорж Пельтьє був товариським і приязним чоловіком, однак завжди й без найменших сумнівів чинив так, як буде краще для Франції, тому Полін не могла гарантувати, що зможе переконати його. Почала з привітання:

— Bonjour, Monsieur le President. Comment ςα να, mon am?[9]

Той відповів бездоганною розмовною англійською:

— Пані президентко, дуже люб’язно з вашого боку почати розмову французькою. Самі знаєте, ми високо цінуємо це, але, гадаю, буде простіше, якщо ми обоє говоритимемо англійською.

Полін засміялася. Пельтьє умів наполягти, не втрачаючи шарму. Вона сказала:

— З вами приємно поговорити будь-якою мовою.

— Мені теж.

Вона уявила його собі в Єлисейському палаці: в елегантному кашеміровому костюмі за широким столом у Золотій кімнаті, у якій він наче народився. Повела далі:

— У Вашингтоні зараз перша пополудні, тож у Парижі має бути сьома вечора. Напевно, ви вже п’єте шампанське.

— Перший келих за день.

— У такому разі, за здоров’я!

— За здоров’я!

— Я телефоную з приводу Чаду.

— Я здогадався.

Полін не мала переповідати, що трапилося: Жорж завжди був добре поінформований про всі події. Натомість сказала:

— Наші армії в Чаді пліч-о-пліч борються з ІДВС, та не думаю, що нам обом хотілося б вступати в конфлікт із Суданом.

— Так і є.

— Але небезпека полягає в тому, що коли по обидва боки кордону вишикуються армії, рано чи пізно якийсь бовдур зробить перший постріл, і ми зав’язнемо в конфлікті, якого не хотіли.

— Це правда.

— Пропоную запровадити двадцятикілометрову демілітаризовану зону вздовж кордону.

— Блискуча ідея.

— Гадаю, єгиптяни та суданці згодяться тримати свої війська за десять кілометрів від межі, якщо ми з вами зробимо те саме.

Запала мовчанка. Жорж був не з тих, ким можна легко керувати, і вона знала, що він проводить холодний розрахунок.

— На перший погляд, ідея непогана, — промовив урешті.

Полін чекала, коли він скаже «але».

Та цього не сталося. Натомість вона почула:

— Дозвольте обговорити це з військовими.

— Переконана, вони схвалять, — сказала Полін. — Необов’язкова війна їм ні до чого.

— Напевно, що так.

— І ще одне, — додала Полін.

— Так?

— Перший крок має бути за нами.

— Тобто ми запровадимо обмеження до того, як єгиптяни погодяться на те саме?

— Як на мене, вони, найімовірніше, погодяться, але не братимуть на себе зобов’язань, доки не побачать відповідних дій з нашого боку.

— Це проблема.

— Але ж ваші сили далеко від кордону, тому вам лишається тільки заявити, що ви маєте намір дотримуватися обмежень демілітаризованої зони та сподіваєтеся, що інша сторона поведеться так само. Це покаже вас мудрим миротворцем, ким ви, власне, і є. А далі буде видно. Якщо з того боку не почують, зможете в будь-який час підвести військо.

— Люба Полін, ви вмієте переконати.

— Не хочу вас квапити, Жорже, та чи не могли б ви негайно поговорити з військовими? Можливо, навіть до вечері?

Це було занадто сміливе прохання, але відкладати не випадало, бо година швидко розтягнеться на день або й на тиждень, і блискуча ідея задихнеться від нестачі кисню.

— Якби ви дали мені підтвердження до того, як підете спати, я б змогла продовжити перемови з єгиптянами, і на ранок ви прокинетеся в безпечнішому світі.

Він засміявся.

— Полін, я вас обожнюю. У вас є те, що євреї називають «хуцпа» — неперевершене поєднання спритності й зухвалості.

— Сприйму це за комплімент.

— Це ж він і є. Наберу вас пізніше.

— Дуже вдячна, Жорже.

— Прошу.

Обоє поклали слухавки.

Чесс промовив:

— Пані президентко, дозвольте сказати, що ви добре впоралися. Напрочуд добре.

— Подивимося, що з того вийде.

* * *

Подібну розмову вона провела і з президентом Єгипту. Поспілкувалися хоч і не так приязно, але результат був той самий: ствердна відповідь без чіткої згоди.

Увечері Полін мала виступити з промовою на щорічному балі для дипломатів: його організовував комітет послів, щоб зібрати кошти на боротьбу з неписьменністю. Бажаючи отримати доступ до високо-посадових дипломатів, місця за столиками купували великі міжнародні компанії.

Дрескод на вечір був не надто суворий — black tie. Працівники Резиденції підготували для Полін вбрання, яке вона схвалила заздалегідь: салатову сукню з темно-зеленою шаллю.

Поки Джеррі чіпляв шпоньки, додала смарагдовий кулон і сережки до нього.

Переважно розмови мали бути неформальними, однак серед гостей очікували кількох впливових людей, і Полін збиралася поділитися з ними своїми планами щодо Чаду й Судану. З досвіду знала, що реальні рішення на таких вечорах ухвалюють так само часто, як і під час офіційних засідань за довгим столом. Невимушена атмосфера, алкоголь, сексуальне вбрання й смачне частування розслабляють людей, налаштовуючи на зговірливість.

Перед вечерею Полін обійде залу, де гості пригощатимуться коктейлями, і перекинеться слівцем з якомога більшою кількістю людей; тоді виступить із промовою та піде, вірна своєму принципу: не гаяти часу на трапезу з незнайомцями.

Дорогою туди її перехопив Сандіп.

— Перед балом вам слід знати одну річ, — сказав він. — Джеймс Мур знову висловився про Чад.

Полін зітхнула.

— Закладаюся, це не те, що нам допоможе. Що він знову наговорив?

— Схоже, то була відповідь на нашу заяву про контингент США, котрий уже в Чаді. Каже, солдатів треба вивести, щоб ми точно не загрузли у війні, яка не має жодного стосунку до Америки.

— І облишити боротьбу з ІДВС?

— Вочевидь. Щоправда, про ІДВС він не обмовився й словом.

— Гаразд, Сандіпе, дякую, що тримаєте в курсі.

— І я вам дякую, пані президентко.

Вона сіла у велику чорну машину з броньованими дверима й куленепробивними вікнами майже три сантиметри завтовшки. Попереду стояла така сама автівка з агентами Секретної служби, позаду