Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Одного з кількох тутешніх саудитів звуть Фейсал, так.

— Попросіть його вмовити єгиптян вислухати мою пропозицію. Саудівська Аравія та Єгипет — союзники, тому його слова матимуть вагу.

— Так, мем.

— Можливо, вдасться зупинити все, поки воно не зайшло надто далеко. — Полін підвелася, й усі присутні теж устали. Сказала Гасові: — Ходімо зі мною в Резиденцію.

Він вийшов за нею.

Прямуючи Західною колонадою, зауважив:

— Ви ж розумієте, що ви єдина усвідомлюєте весь масштаб загрози? Усі решта сприймають це як дрібний місцевий конфлікт.

Полін кивнула. Він казав правду. Саме тому вона й була на чолі держави. Відповіла:

— Дякую вам за звіт з місця події. Читати його було дуже цікаво.

— Я знав, що вам сподобається.

— Я навіть знаю жінку, яка його написала. Це Тамара Левіт із Чикаго. Вона працювала в моєму штабі під час виборів у Конгрес. — Пригадала подробиці: — Така брюнетка, завжди гарно вдягнена й дуже приваблива. Усі хлопці за нею упадали. І дуже тямуща. Ми зробили її організаторкою.

— А зараз вона служить у резидентурі ЦРУ в Нджамені.

— І яка ж хоробра! Наскільки я зрозуміла, вона винесла з поля бою свого непритомного керівника, поки навколо вибухали снаряди.

— Вона могла б згодитися нам в Афганістані.

— Пізніше я їй зателефоную.

Дійшли до Резиденції. Полін покинула Ґаса й збігла сходами в житловий блок. Джеррі сидів у їдальні, їв яєчню й читав «Вашингтон Пост». Полін сіла біля нього, розгорнула серветку й попрохала кухаря приготувати омлет.

Увійшла Піппа. Вона була заспана, але Полін нічого не сказала: нещодавно прочитала десь, що підлітки сплять більше, бо швидко ростуть, а не тому що ледачі. Дівчина вбралася в подерті джинси й фланелеву сорочку оверсайз. У школі Фоґґі-Боттом форми не носили, проте від учнів вимагали приходити в чистому й охайному одязі. Піппин зовнішній вигляд був на межі фолу, але Полін добре пам’ятала, як сама в її віці намагалася виряджатися так, щоб обурювати вчителів, водночас не порушуючи правил.

Піппа насипала собі пластівців і залила молоком. Полін хотіла запропонувати їй додати трішки ягід, тобто вітамінів, але вирішила, що й тут варто змовчати. Хоч раціон доньки не був ідеальним, та імунітет мала сильний. Тож Полін спитала лише:

— Як справи в школі, люба?

Піппа скривилася.

— Не хвилюйся, трави не курю.

— Рада це чути, але я мала на увазі навчання.

— Щодня те саме гівно.

Полін подумала: «Невже я на таке заслужила?» Уголос же промовила:

— Лишилося всього три роки до вступу. Уже думала, де й на кого хочеш навчатися?

— Не знаю, чи потрібен мені коледж. Не бачу сенсу.

Полін обурилася, але швидко опанувала себе.

— Окрім того, що освіта — це завжди корисно, вона дає тобі більше варіантів для кар’єри. Навіть не знаю, де ти можеш працювати у вісімнадцять років із самим лише шкільним атестатом.

— Писатиму поезію. Люблю вірші.

— Поезію можна вивчати в коледжі.

— Ага, тільки, крім неї, там дають ще «загальну освіту», тобто доводиться вчити хімію, географію та іншу дурню.

— А яких поетів ти любиш?

— Сучасних, тих, що експериментують. Рима й розмір мені не цікаві.

Полін подумала: «І чому я не дивуюся?»

Хотілося спитати в доньки, чим зароблятиме на життя вісімнадцятирічна поетка-експериментаторка, але Полін знову стрималася. Це було аж надто очевидне запитання, тож хай Піппа сама дійде потрібного висновку.

Принесли омлет, що дало Полін вагому причину припинити цю розмову, і вона з полегшенням узялася за виделку. Доївши пластівці, Піппа схопила наплічник і, попрощавшись, пішла.

Полін чекала, коли Джеррі якось прокоментує настрій Піппи, але він мовчав, заглиблений у читання новин бізнесу. Раніше вони з Полін поспівчували б одне одному, проте останнім часом це траплялося дедалі рідше.

Колись вони нерідко розмовляли про другу дитину. Джеррі хотів цього, та після народження Піппи ентузіазм згаснув. На той час Полін уже засідала в Конгресі, й Джеррі не надто подобалося ділити обов’язки з догляду за малою. Та попри те, вони спробували, хоч Полін і було майже сорок. Вона завагітніла, але стався викидень, після чого Джеррі не волів ризикувати. Казав, буцімто турбується про здоров’я Полін, одначе їй здавалося, що він насправді просто не хоче більше сваритися через те, чия черга вести дитя до лікаря. Його рішення вона сприйняла болісно, але не стала сперечатися, бо приводити у світ дитину, якої не хоче хтось із батьків — помилка.

Помітивши, що він у шлейках і вихідній сорочці, запитала:

— Маєш якісь плани на сьогодні?

— Засідання ради директорів. Нічого такого. А ти?

— Мушу зробити все, щоб у Північній Африці не спалахнула війна. Нічого такого.

Він засміявся, і на мить вона знову відчула близькість із ним. Поклавши газету, Джеррі підвівся.

— Піду краватку зав’яжу.

— Вдалого засідання.

Він поцілував її в лоба.

— Щасти з Північною Африкою.

Вийшов.

Полін повернулася в Західне крило, але, замість Овального кабінету, попрямувала в пресофіс. Там за комп’ютерами, читаючи й пишучи щось, сиділо з десяток людей — переважно молодь. Телевізори на стінах транслювали випуски новин різних каналів. На столах лежали ранкові газети.

Стіл Сандіпа Чакраборті стояв посередині приміщення, тут він проводив більше часу, ніж у своєму окремому кабінеті, воліючи перебувати в гущавині подій. Побачивши Полін, підвівся. Як завжди, одягнений був у костюм і кросівки.

— Інцидент у Чаді, — звернулася вона до нього. — Його вже згадували в пресі?

— Поки що ні, пані президентко, але кілька хвилин тому Джеймс Мур дав коментар NBC. Каже, не варто відряджати туди американське військо.

— У нас там і без того є контингент — кілька тисяч військових для протидії тероризму.

— Таких подробиць він не знає.

— Як оцінюєте ситуацію за шкалою від одного до десяти?

— Щойно напруга піднялася з одиниці до двійки.

Полін кивнула.

— Будь ласка, поговоріть з Честером Джексоном. Узгодьте коротку заяву, де буде сказано, що наші збройні сили вже давно перебувають у Чаді та інших північноафриканських країнах, де ведуть боротьбу з Ісламською Державою Великої Сахари.

— Може, натякнути на необізнаність Мура? Щось на кшталт: «Містерові Муру невідомі всі подробиці, але...»?

Полін на хвильку замислилася. Такі наскоки в політиці вона не надто схвалювала.

— Ні, не хочу виставляти Чесса чваньком. Краще оберіть тон терплячого пояснення очевидного.

— Ясно.