Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Абдул сказав:

— За сімнадцять днів ми проїхали близько тисячі кілометрів, тобто по п’ятдесят кілометрів на день. Це навіть повільніше, ніж я очікував.

Автобус зупинився біля великого будинку в центрі міста. Пасажирів провели на просторе подвір’я та сказали, що тут вони повечеряють і заночують. Сонце котилося до заходу, затінку було вдосталь. Вийшло кілька молодих дівчат із холодною водою.

Хакім разом з охоронцями поїхав купити новий пас і ще один про всяк, сподівалася Кія. З попередніх зупинок вона знала, що чоловіки поставлять бус у якомусь безпечному місці й Тарек або Хамза проведуть у ньому всю ніч. «Кому потрібна ця таратайка?» — дивувалася вона, проте вони берегли автобус як велику цінність. Утім, їй було байдуже, головне, щоб машина поверталася зранку й везла її далі.

Абдул теж кудись подався. До бару або кафе, здогадалася Кія, а ще, можливо, простежити за Хакімом та охороною.

У кутку двору стояв душ із ручною помпою, схований за ширмою, де дозволили помитися чоловікам. Підійшовши до однієї зі служниць, Кія запитала, чи можна жінкам і Наджі зробити те саме в домі. Дівчина зайшла в будинок, а тоді виринула на вході, ствердно хитнувши головою. Кія покликала кивком Есму та Бушру, єдиних жінок, що, крім неї, були в автобусі, й вони гуртом пішли всередину.

Підземна вода була страшенно холодна, але Кія почувалася вдячною й за це — як і за мило та рушники від невидимого господаря дому, чи то пак, здогадалася вона, його старшої дружини. Випрала свою білизну й одяг Наджі. Освіжившись, повернулася на подвір’я.

Коли стемніло, запалили смолоскипи, й служниці винесли тушковану баранину з кус-кусом. Найімовірніше, на ранок за все це Хакім візьме додаткову платню, але Кія не дозволила цій думці зіпсувати собі настрій. Дала Наджі кус-кусу в солоному соусі з тушкованими овочами, і він смачно поїв. Вона — теж.

Абдул повернувся, аж коли загасили вогні. Сів, спершись спиною об стіну, за кілька метрів від Кії. Вона лягла з Наджі, й малий миттю заснув. «Ще один день, — подумала, — ще трішки ближче до Франції, й ми всі живі».

Із цією думкою заснула.

Розділ сімнадцятий

Полін спитала:

— Я єдина, кого непокоять події в Чаді? — Авжеж, ніхто не відповів. — Наявні всі ознаки ескалації, — провадила вона. — Судан звернувся до свого союзника, Єгипту, із проханням надати військо для протидії чадській агресії.

Це було офіційне засідання Ради національної безпеки. О сьомій ранку Полін скликала радника з нацбезпеки, державного секретаря, голову президентської адміністрації та інших можновладців, а також їхніх помічників. Зібралися в Кабінеті — довгому приміщенні з високою стелею та чотирма великими заокругленими вікнами, що виходили на Західну колонаду. Посередині, на пурпурному килимі із золотистими зірками стояв овальний конференц-стіл із червоного дерева, оточений шкіряними кріслами. Під довгими стінами — стільці для асистентів. У дальньому кінці кімнати був камін, яким ніколи не користувалися. Відчинили вікно, і Полін почула шум із П’ятнадцятої вулиці: тихенько шурхотіли машини, ніби вітер у далеких деревах.

Честер Джексон, державний секретар, відповів:

— Єгиптяни поки що не дали згоди. Вони злі на суданців, бо ті не допомогли їм із будівництвом греблі.

— Але зрештою погодяться, — мовила Полін. — Суперечка через дамбу — то дрібниці. Судан заявляє про вторгнення на його територію, а свою поразку пояснює тим, що ворог завдав удару зненацька, перетнувши кордон. Це неправда, та байдуже.

Ґас Блейк, радник з національної безпеки, промовив:

— Президентка має рацію, Чессе. Учора в Хартумі істеричні націоналісти провели марш проти Чаду.

— Організував його, найпевніше, уряд.

— Звісно, але навіть так видно, до чого все йде.

— Гаразд, — погодився Чесс. — Ваша правда.

Полін повела далі:

— Чад попросив Францію подвоїти свою військову присутність. І не кажіть, що французи їм не допоможуть. Вони зобов’язалися захищати територіальну цілісність Чаду та інших союзників у Сахелі, а під чадськими пісками лежить мільярд барелів нафти, що належить французькій нафтовій корпорації «Тоталь». Французи не бажають сваритися з Єгиптом і, можливо, вагатимуться, чи варто посилати військо в Чад, але я думаю, зрештою це зроблять.

Чесс мовив:

— Тепер я розумію, що ви маєте на увазі під ескалацією.

— Не встигнемо спам’ятатися, як французькі та єгипетські армії зійдуться на чадсько-суданському кордоні, кожна провокуючи іншу зробити перший постріл.

— Схоже на те.

— Або трапиться й дещо гірше. Судан та Єгипет можуть попросити підкріплення в Китаю, і цілком імовірно, Пекін погодиться. Китайці мають твердий намір закріпитися в Африці. Після того Франція та Чад звернуться по допомогу до нас. Франція — наш союзник у НАТО, та й американські солдати є в Чаді, тому від бою не відкрутитися.

— Нівроку далекосяжний аналіз, — зауважив Чесс.

— Але хіба я не правду кажу?

— Чисту правду.

— Так виникне загроза війни між наддержавами.

У приміщенні запала тиша.

Нараз Полін накрив спогад про Край Жувачів. Це ніби нічне жахіття, що не вивітрюється навіть після пробудження. Перед очима постали ряди ліжок у сховищі, бак на двадцять тисяч літрів води, ситуаційна кімната з телефонами й екранами. Її лякала думка про те, що колись їй, можливо, доведеться жити в тому підземному укритті й бути єдиною, кому до снаги врятувати людство. А якщо апокаліпсис таки станеться — то лише з її провини. Бо вона — найвпливовіша людина на планеті, й винуватити більше нікого.

Тож необхідно зробити все, щоб Джеймс Мур не став тим, на кого ляже цей страшний обов’язок. Він завжди поводився агресивно, і це подобалося його прихильникам. Він удавав, ніби ніхто не насмілиться виступити проти Америки — забуваючи при цьому про В’єтнам, Кубу та Нікарагуа. І він не втомлювався говорити те, від чого його прихильники розпалювалися ще більше. Проте, як на шкільному подвір’ї, так і в дорослому житті, агресивні балачки нерідко призводять до агресивної відповіді. Зазвичай, дурень — просто дурень, але потрапивши в Білий дім, він стає найнебезпечнішою людиною на Землі.

Вона сказала:

— Подивімося, чи вдасться владнати ситуацію, поки вона не вийшла з-під контролю. — Звернулася до голови адміністрації: — Жаклін, узгодьте дзвінок із президентом Франції, щойно в нього з’явиться час, але в кожному разі — до вечора.

— Так, мем.

— Я також планую поговорити з президентом Єгипту, але для цього спершу потрібно створити передумови. Чессе, зв’яжіться