Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

були щасливі часи. Насправді вона завжди жила щасливо, аж до того триклятого дня, коли додому принесли холодне Салімове тіло. Відтоді Кія не знала нічого, крім горя й розчарувань. Чи скінчиться це колись? Чи повернуться радісні дні? Чи дістанеться вона до Франції?

Раптом автобус пригальмував. Визирнувши наперед, Кія побачила, що з-під капота валує дим.

— Що цього разу? — буркнула.

Абдул вів далі:

— І ось прокинувся він уранці й побачив, що голова його майже голомоза, а чудове довге волосся лишилося на подушці. А що було далі — те ми дізнаємося завтра.

— Ні, зараз! — вигукнув Наджі, але Абдул йому не відповів.

Хакім зупинив автобус і вимкнув двигун.

— Радіатор скипів, — оголосив він.

Кія злякалася. Автобус ламався вже двічі, тож мандрівка розтягнулась на довше, ніж передбачали, проте втретє було не менш страшно. Навколо них — жодної живої душі, телефони не працювали, а інші машини проїздили цим шляхом вряди-годи. Якщо не вдасться полагодити бус, доведеться йти пішки, а там — або шукати оазу, або лягати та вмирати.

Хакім узяв інструменти й вийшов з автобуса. Відкрив капот і глянув на двигун. Більшість пасажирів повиходила й собі розім’яти ноги. Наджі взявся бігати, скидаючи надлишок енергії. Цього він навчився нещодавно і страх як пишався власною швидкістю.

Кія та Абдул, разом з кількома іншими пасажирами, зазирнули через Хакімове плече на задимлений двигун. Ремонт старих автівок і мотоциклів був важливим умінням у бідних районах Чаду й, хоч вважався чоловічою справою, Кія теж трохи розумілася на цьому.

Жодних ознак протікання не було.

Хакім показав схожий на змію шмат гуми, що звисав зі шківа.

— Вентиляторний пас лопнув, — сказав він, обережно сягаючи в гаряче нутро машини й дістаючи порваний шмат.

Той був чорний, з брунатними плямами, потрісканий у кількох місцях. Кія бачила, що замінити його мали б уже давно.

Хакім повернувся в салон і вийняв з-під сидіння велику бляшану коробку, яку діставав і під час інших катавасій у дорозі. Поставив її на пісок, зняв кришку й узявся порпатися в запчастинах: свічках, запобіжниках, ущільнювачах для циліндрів та ізоляційній стрічці. Набурмосившись, перебрав іще раз. Нарешті сказав:

— Запасного паса немає.

Кія тихенько промовила до Абдула:

— Ми в біді.

— Не зовсім, — прошепотів він у відповідь. — Принаймні поки що.

Хакім сказав:

— Доведеться імпровізувати.

Оглянувши пасажирів, зупинив погляд на Абдулові.

— Дай-но сюди свій пасок, — гарикнув він, показуючи на полотняний пояс, яким був підперезаний Абдул.

— Ні, — відповів той.

— Я почеплю його замість паса.

— Не вийде, — сказав Абдул. — Треба те, що прилягатиме щільніше.

— Шків дасть достатньо тиску.

— Матерія однаково зісковзне.

— Це наказ!

Утрутився один з охоронців. Чоловіків звали Хамза і Тарек, і саме другий, вищий, заговорив. Він звернувся до Абдула тоном, яким чітко показав, що суперечок не потерпить:

— Роби, як він каже.

Кія, як і більшість пасажирів, не на жарт перелякалася, однак Абдул пропустив Тарекові слова повз вуха й відповів прямо Хакімові:

— Твій пояс підійде ліпше. — Хакімові джинси були підперезані старим ременем із коричневої шкіри. Абдул додав: — І довжини точно вистачить.

Усі зареготали, бо Хакім був гладкий. Сердитий Тарек підвищив на Абдула голос:

— Роби, як сказано!

Кію неабияк вразило, що Абдул не має ані найменшого страху перед людиною з автоматом на плечі.

— Хакімів пояс підійде краще, — гнув своєї Абдул.

На мить здалося, що Тарек зараз зніме автомата й застрелить Абдула, але він, схоже, передумав. Повернувшись до Хакіма, сказав:

— Чіпляй свій пояс.

Хакім стягнув пасок.

Кія замислилася, чому Абдул так прив’язаний до свого простого полотняного пояса.

Хакім накинув пас на вали, затягнув і застебнув його. Відтак узяв із салону п’ятилітрову баклагу води й полив радіатор, який спершу зашипів, забулькав, але швидко вгамувався. Водій повернувся в автобус, завів двигун і знову вийшов глянути під капот. Кії було видно, що пасок вдало виконував свою роботу, крутячи охолоджувальний механізм.

Хакім різко захряснув капот. Він був не в гуморі.

Притримуючи джинси рукою, повернувся в салон, сів за кермо. Пасажири поквапилися на свої місця. Хакім нетерпляче заревів мотором. Коли Вахед, свекор Есми, завагався перед тим, як ступити всередину, той різко сіпнув машиною та прикрикнув:

— Ну ж бо, скоріше!

Кія вже сиділа на своєму місці біля Абдула, з Наджі на руках.

— Хакім казиться, бо ви наполягли на своєму, — сказала вона.

— Але я нажив собі ворога, — невесело бовкнув Абдул.

— Він однаково свиня.

Автобус рушив далі. Кія почула низьке дзижчання. Зі здивованим виразом обличчя Абдул дістав телефон.

— Є зв’язок! — сказав він. — Мабуть, до Фаї зовсім близько. Не знав, що там ловить сигнал.

Вигляд він мав напрочуд радісний. Телефон був більший, ніж пам’ятала Кія, і це наштовхнуло її на думку, що в нього два апарати.

— Тепер можете дзвонити своїм подружкам, — кинула вона жартівливо.

Зиркнувши на неї серйозно, він відповів:

— У мене немає подружок.

Він поринув у листування, надсилаючи повідомлення, які набрав і зберіг раніше. Після того, повагавшись трошки, вирішив щось і перейшов до фотографій. Кія усвідомила, що він потайки сфотографував Хакіма, Тарека, Гамзу та ще кількох чоловіків, що траплялися їм дорогою. Краєм ока спостерігала, як він хвилину-дві бігав пальцями по екрану, стежачи, щоб ніхто, крім Кії, нічого не помітив. Вона спитала:

— Що ви робите?

Тицьнувши ще раз, він вимкнув телефон і поклав його в кишеню.

— Надсилаю знімки другові з Нджамени — якщо мене вб’ють, він знатиме, хто це скоїв.

Вона прошепотіла:

— Ви не боїтеся, що Хакім та охоронці можуть довідатися?

— Навпаки, це буде їм застереження.

Кія відчула, що він каже правду — тільки не всю. Сьогодні дізналася про нього дещо нове: з усіх пасажирів Абдул єдиний не боявся Гамзи й Тарека. А їх слухався навіть Хакім. У неї не лишилося сумнівів, що в сусіда є таємниці, та які — цього вона навіть уявити не могла.

Незабаром на обрії показалася Фая. Кія спитала в Абдула, скільки там населення — бо той часто знав такі речі — й він, як завжди, дав відповідь:

— Близько дванадцяти тисяч. Це головне місто півночі країни.

Щоправда, воно нагадувало радше селище. Кія побачила багато дерев, зрошені поля. Для утримання такого господарства там, либонь, були великі підземні джерела. Проминули аеродром,