Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Повернувся Ельдар вже причесаний, у своєму плащі й з акуратно пов'язаною на шиї темно-червоною хусткою. Так само не залишилося й сліду від сум’яття в погляді.

 — Я не чекав тебе сьогодні.

 — У мене були в академії справи, ось і вирішила заглянути.

 — Як почуваєшся? — глянув він на її перемотану долоню. — Рука не сильно болить?

 — Мені вже краще. Вчора ввечері в гуртожитку провели додатковий огляд і видали мазь. Так що рука швидко загоїться, — Майя подивилась на листя на шторах. — Навіщо це?

 — Заклинання лісового народу. Роблю, щоб вправність підтримувати.

Майя окинула кімнату поглядом. Тут виявилося навіть затишно, попри небагатий набір меблів і легкий безлад. Зовсім не схоже на лігво лісового демона.

 — Бракує гори кісток і людських черепів, — хмикнула Майя.

 — Ти в шафу не заглядала, — зауважив Ельдар.

Майя швидко покосилася на шафу.

 — Ох, Небеса! Невже я таке чудовисько у твоїй уяві? — криво посміхнувся хлопець. — І якщо на те пішло, то не всі демони сидять на горі кісток і колупаються в зубах людськими ребрами.

 — Та все ж їхні жорстокі розправи — не чутки, — нагадала Майя.

 — Те саме можна сказати про людей, — зауважив Ельдар. — У Чарогір’ї найбільші війни влаштовувалися людьми. І не важливо, проти собі подібних або з іншими расами.

Майя вловила нотки роздратування в голосі хлопця. Так, якщо згадати уроки Історії Чарогір’я, на яких професор Лан завжди барвисто описував масштабні битви, то вони найчастіше відбувалися з ініціативи людей. Це вони невгамовно лізли до своїх сусідів зі спрагою подвигів і завоювань. А Ельдар мав досвід життя серед людей, і серед лісового народу. І, як помічала дівчина, до перших ставився з більшою іронією, ніж до других.

 — Лісові, може, жорстокі, але точно не гірші за людей, — впевнено сказав Ельдар. — Вони просто інші. Тому ви їх боїтеся.

Хлопець підійшов до скатертини з магічним колом. Діставши зі шкатулки на полиці червону картку, він щось написав олівцем на ній і вклав в кошик посередині. Скатертина згорнулася, а Ельдар став біля стінки, склавши руки на грудях і подивився у вікно.

 — Я була не права. — Ельдар глянув на Майю. Та зніяковіло погладжувала Кароліну на колінах. — Вибач, що підозрювала тебе. Я сказала, не подумавши.

 — І тим якраз сказала те, що подумала, — зауважив Ельдар. — Гаразд, забудемо. Що там сталося між тобою і ректором?

 — Уже навіть ти чув, — хмикнула Майя.

І все-таки чутки в Тайлогос розповзаються швидше будь-яких щурів. Неохоче Майя розповіла, як пройшла її остання розмова з батьком. Закінчивши, вона напружено стежила за одногрупником. Той не поспішав відповідати. Звичайно, для нього ці новини не найкращі — як вона знайде ключ, якщо буде у сварці з батьком?

 — Що ж, непогано, — нарешті сказав задоволено  Ельдар.

 — Що? — Майя здивовано подивилася на хлопця.

 — Це краще, ніж мовчання, яке ви тримали останні тижні, — пояснив той.

Скатертина розгорнулася. Там стояло дві тарілки з нарізаними трикутниками хлібом, помідорами, печерицями-гриль і яєчнею під соусом. А як ароматно пахло кавою...

 — Раз у мене гості, я попросив приготувати на двох, — пояснив Ельдар на запитальний погляд Майї.

Хлопець схопив всі речі на стільці біля дверей, закинув їх в шафу, в якому — як встигла заглянути Майя — ніяких черепів не було. Ельдар поставив другий стілець біля столу і сів навпроти дівчини.

Майя вирішила почекати з розмовою про батька. Зрештою, вона не встигла нормально поснідати. Зручне все-таки в Ельдара ув'язнення — сніданок прямо в кімнату. Хоча тому, хто в минулому мав цілий замок, кімнатка на вершині вежі, мабуть, дійсно клітка. Однак Ельдар ніколи на це не скаржився. Скоріше, він не міг змиритися з перспективою працювати у витирачів на побігеньках.

Вони допивали каву, коли внизу почувся крик. Ельдар і Майя перезирнулися і поспіхом спустилися. Кричали в оранжереї. Вбігши туди, Майя мало не скрикнула — з величезного бутона стирчали ноги. Вона глянула на Ельдара, якого це більш спантеличило, ніж налякало. Він підійшов до квітки та поклав на її стебло руку.

 — Відпусти його.

Квітка неохоче ворухнула пелюстками.

 — Відпусти, — наполегливо наказав Ельдар.

Квітка опустила листя і засмучено виплюнула невдалий сніданок. А потім ображено плюнула поруч шапкою прибульця.

 — Лука? — ахнула Майя до переляканого хлопчика.

Через п'ять хвилин вони сиділи у вітальні вежі за столом. Лука ніяково м'яв шапку, поглядаючи на адептів. На питання, як він потрапив в пащу хижої квітки, хлопчик ще більше зніяковів.

 — Я якось підслухав розмову Майстра і того білого мага — цілителя, і почув, що ти живеш в одній із веж. А вранці помітив, як Майя підіймається сюди, — Лука зам'явся, — і простежив за нею. А цей ваш «охоронець» в горщику все пройти мені не давав. Для рослини він досить кмітливий.

— Навіщо ти стежив за Майєю? — поцікавився Ельдар.

 — Ну так це... хотів з тобою поговорити. — Лука перестав м'яти шапку і серйозно подивився на хлопця: — Я хочу тебе найняти.

 — Найняти?

 — Так. Або як це у вас зветься... укласти договір.