Salamander - Темні нащадки, Salamander

Сон повільно відпускав Аурелію, коли перші промені сонця проникли крізь важкі штори її покоїв. Вона розплющила очі, вдихаючи свіже повітря нового дня, але тривожне передчуття не давало спокою. Її служниця, Кора, вже чекала біля дверей.

– Ваше Величносте, командири збираються у великій залі. Даріус просив вас приєднатися, – тихо сказала Кора, нахиляючи голову.

Аурелія повільно сіла на край ліжка, відчуваючи прохолоду мармурової підлоги під босими ногами. Її очі ще були напівзаплющені, а думки плуталися між реальністю та залишками сну. Вона провела рукою по обличчю, ніби намагаючись стерти туман ранкового пробудження, і кивнула, почувши тихий голос служниці.

– Дякую, Кора. Допоможи мені одягтися, – відповіла вона, повільно підводячись із ліжка.

Кора, яка вже чекала поруч, шанобливо вклонилася і швидко рушила до великої різьбленої шафи в кутку кімнати. Вона відчинила важкі дверцята, за якими ховалися ряди розкішного королівського одягу. Її руки впевнено потягнулися до темно-синьої сукні, що висіла на оксамитовій вішалці. Сукня була прикрашена витонченими золотими візерунками, які символізували силу та мудрість – якості, що завжди супроводжували Аурелію у її правлінні.

Кора обережно розправила тканину, щоб не пошкодити дорогоцінні вишивки, і підійшла до королеви. Аурелія підняла руки, дозволяючи служниці допомогти їй вдягнути сукню. Тканина м'яко огорнула її тіло, а золото на візерунках засяяло у перших променях ранкового сонця, що проникали крізь високі вікна покоїв.

Коли сукня вже сиділа ідеально, Кора підійшла до невеликого столика, де на червоній оксамитовій подушечці лежала корона. Вона підняла її обережно, ніби це була найцінніша реліквія, і подала Аурелії. Королева взяла корону у руки, відчуваючи її холодний метал і вагу, яка, здавалося, стала більшою, ніж будь-коли раніше. Вона повільно наділа її на голову, дивлячись у дзеркало. Її відображення було величним, але водночас у глибині очей ховалася втома, яку вона намагалася приховати навіть від себе.

Коли вона вийшла з покоїв, у коридорі на неї вже чекав Лукас. Він стояв біля стіни, схрестивши руки на грудях, і його постава свідчила про стриманість. Однак уважний погляд, яким він обвів її, видавав приховану напругу. Його очі, зазвичай спокійні й холоднокровні, тепер випромінювали тривогу, наче він намагався приховати щось важливе або зібратися з думками перед розмовою.

Лукас мовчав, але його присутність була відчутною, майже тиснула на неї. Його темний одяг, акуратно підібраний, додавав йому серйозності, а легке напруження в плечах натякало, що він готується до чогось важливого. Вона зупинилася, вдивляючись у його обличчя, намагаючись зрозуміти, що саме турбує його.

– Спала погано? – запитав він, дивлячись на неї.

Коридор здавався нескінченним, його стіни тиснули своєю холодною порожнечею. Ледь помітне світло від факелів створювало довгі, мерехтливі тіні, що танцювали на кам'яній поверхні. Кожен їхній крок лунав гучним відлунням, ніби сам коридор спостерігав за ними, затамувавши подих. Аурелія йшла попереду, її постать була напруженою, плечі трохи підняті, наче вона очікувала нападу з будь-якого боку. Її пальці час від часу мимоволі торкалися сукні, що висів на поясі, шукаючи в ньому впевненості.

– Нічого нового, – коротко відповіла Аурелія, крокуючи вперед. – Що кажуть розвідники?

Лукас ішов поруч, його кроки були більш розміреними, але погляд постійно ковзав по стінах і стелі, наче він очікував побачити щось приховане в тінях. Його рука також не віддалялася від зброї, хоч він і намагався здаватися спокійним. 

– Нічого втішного, – Лукас пішов поруч. – Ворог зміцнює позиції. Даріус вважає, що ми повинні діяти негайно.

– Даріус завжди вважає, що потрібно діяти негайно, – зітхнула вона. – А Каель?

– Він підтримує обережність, як завжди. Але ти знаєш, що це не завадить йому кинутися в бій, якщо буде потрібно.

Попереду виднілися важкі дерев'яні двері, обрамлені металевими візерунками, що здавалися застиглими в часі. Аурелія зупинилася на мить, її дихання стало глибшим, майже уривчастим. Вона відчувала, як напруга вкорінюється в її тілі, але не дозволила їй взяти гору. Її пальці міцно стиснули сукню, а погляд на мить затримався на дверях.

– Готова? – тихо запитав Лукас.

Лукас підійшов ближче, готовий підтримати, якщо це буде потрібно. Їхні тіні змішалися на кам'яній підлозі, утворюючи єдине ціле, готове до того, що чекало попереду.

– Ні, але це не має значення, – відповіла вона і рішуче увійшла.

У залі вже зібралися командири. Їхні обличчя були серйозними, сповненими тривоги. Даріус стояв у центрі, його обладунки блищали в світлі факелів. Його постать випромінювала силу та впевненість, хоча в очах читався тягар відповідальності. Поруч із ним стояв Фалкір — його обладунки здавалися трохи пошарпаними, але це лише додавало йому вигляду досвідченого воїна, який бачив чимало битв. Фалкір мовчки тримався осторонь, міцно стискаючи руків'я свого меча, ніби готовий до бою будь-якої миті.

На іншому боці зали стояв Аркас, який відрізнявся від інших своєю стриманістю. Його тонкі риси обличчя та проникливий погляд свідчили про неабиякий інтелект. Він був одягнений у легкі обладунки, що дозволяли йому рухатися швидко і безшумно. На поясі висів невеликий кинджал, а за спиною — короткий лук. Аркас уважно слухав розмови, не втручаючись, але його очі постійно слідкували за кожним жестом і словом присутніх.

Каель, який стояв неподалік, виглядав спокійним, але його очі невпинно вивчали кожного присутнього. Він був відомий своєю холоднокровністю у найважчих ситуаціях.  Атмосфера в залі була напруженою, кожен із присутніх розумів, що попереду чекають серйозні випробування.

– Ваше Величносте, – Даріус схилив голову, коли Аурелія зайняла місце на троні. – Ми готові вислухати ваші накази.

– Спершу я хочу почути всіх вас, – відповіла вона, оглядаючи залу.

Даріус вийшов уперед, глянувши на зібраних командирів.

— Сьогодні ми офіційно оголошуємо початок нашого контрудару, — почав він. — Я, Даріус, брат нашої королеви, приймаю на себе командування об'єднаними арміями.