Зигмунт Мілошевський - Зерно правди

Ніхто, крім прокурора Анджея Шотта.

— Це був злочин, який певним чином, нагадував ваш, — прокоментував Шотт думки Шацького. — Принаймні те, що Бася мені розповідала.

— Як саме?

— Застаріла ненависть. Треба жити в провінції, щоб знати, що таке ця ненависть, у великих містах такого не буває. Люди то бачаться, то ні, їм треба спеціально домовлятися, щоб узагалі зустрітися. А на селі щодня всі одне одному у вікна зазирають. Тобто якщо ваша жінка загуляє з кимсь, то навіть, коли ви й помиритеся, ви щодня на вулиці, щотижня в костьолі бачитимете мужика, з яким вона спала. Жовч накопичується, ненависть росте, навіть якщо ви нічого не зробите, то все ж казатимете, які ті сусіди паскуди. А ваш син це слухатиме. І якщо в школі поб’ється із сусідським сином, то не лише за себе, але й за вас йому вріже. Тобто подвійно. Отак, крапля по краплі, аж нарешті хтось гине, зникає, тоне. Гадаєте, що отакий Зрембін один на світі? Я так не думаю.

— Так, але я не певен, чи можна порівнювати. Там була п’яна різанина, а тут ювелірна робота.

— П’яна різанина? Не смішіть мене. Готували два автобуси, причому один, щоб ніхто нічого не запідозрив. Підготували родичку, яка витягла їх із костьола. Приготували хреста, голку, щоб колоти пальці, приготували ковбасу й гроші на хабарі за мовчання. Вигадали алібі. Сойда готувався до цього тижнями, може й місяцями, відколи звинувачення в крадіжці ковбаси переповнило чашу. Я думаю, що є такі села, де такі вендети готуються роками, де вони переходять із покоління до покоління.

Шацький відчув занепокоєння. Чому? Бо Шотт згадав про ненависть, яка переходить із покоління до покоління? Це була і його здогадка, тому він і наказав Мишинському вести пошуки в архівах. Так, це воно. Але він знову занепокоївся, свербіння в голові з’являлося зазвичай тоді, коли він чогось недобачив, а не тоді, коли його теорія підтверджувалася. Невже зрембінське вбивство має щось спільне зі стилізованим убивством Будників? Там жахливішою від самого вбивства була змова мовчання. Моторошна, незрозуміла змова. Змова, розгадана Шоттом.

— А як виникла ідея заарештувати їх у залі суду? — запитав він старого прокурора. — Навіщо було так довго зволікати?

— Ці люди вже звикли до постійних допитів у міліції й прокуратурі, вони повторювали свої версії як папуги, жодні прохання чи погрози не діяли. Ми могли так до скону робити, слідство затягувалося, треба було написати обвинувальний акт, усі строки давно минули Це було дуже ризиковано, іти на суд, розраховуючи на те, що в залі з’являться переконливі докази. Ми з капітаном довго роздумували, чи можна зіграти ва-банк.

— Але ж усе вдалося?

— Так, суд став для них чимсь новим, ми із суддею почали притискати їх у залі, слухання було закритим, щоб родичі не могли втручатися. Початок був кепський. Обвинувачені вперто наполягали на своєму, свідки теж, дехто відмовився від попередніх свідчень.

— І що?

— Що найдужче впливає на простих людей? Те, що вони бачать на власні очі. Ми знали, хто зі свідків був найтупіший, весь час губився, помилявся. До того ж справляв найгірше враження, викликав відразу. Ми притиснули його під час слухання, він так заплутався в зізнаннях, що суддя розсердився й заарештував його. Коли люди побачили, що односельця виводять із залу в кайданках, то злякалися. Вони боялися Сойди, але ніхто не хотів через нього сидіти. Потім ще один у кайданках. І ще. А потім один заговорив, другий.

— Наскільки я пригадую, вони отримали великі строки?

— Вісімнадцять осіб відсиділи по кілька років за неправдиві свідчення.

Убивство. Смерть вагітної. Лжеприсяга.

Шацькому пересохло в роті. Не випадково це звучало як рефрен — убивство, смерть вагітної, лжеприсяга. Але який зв’язок може мати з теперішнім вбивством справа тридцятирічної давнини? Що їх об’єднує? Та сама місцевість. Так само усе було сплановано заздалегідь. Слідчі з однієї родини. Релігійні мотиви: там різдвяна меса, тут — картина в костьолі. Можливо, той самий мотив зростаючої протягом довгих років ненависті? Може, змова мовчання? Він цього не знав, не міг нічогісінько довести, проте інтуїція підказала йому викликати Мишинського потайки від усіх, просити його розшукати інформацію про осіб, які теоретично були на його боці, з якими він разом працював.

А може, це випадковість, може, ці злочини просто схожі? Може, це знак, що мені у своїх розумуваннях треба піти шляхом Шотта? Що такого знав Шотт, чого не знаю я? Що дозволило йому відкрити правду про поланецький злочин? Він це знав, десь углибині себе знав, відповідь крутилася на кінчику язика, ховалася в хащах нейронів, бавилася в хованки — але була там.

— Ой Боже, тату, ти знову про тих Сойд, ну скільки можна, — Бася Соберай матеріалізувалася в палаті, машинально поправила татові подушку, підтягла його догори. — Якби ти знав, що означають оті цифрочки, — кивнула на монітор, — то стільки б не розбалакував.

Глянула на Шацького.

— Ходімо. Я знайшла хлопця, який про наші підземелля знає все. Він захистив по них дисертацію в Гірничій академії, на щастя, саме приїхав до родичів у Сандомирі, ми домовилися зустрітися біля семінарії, здається, там є якийсь вхід. Ну, давай, давай, — почала виганяти його з палати, як неслухняну дитину, але Шацький оминув її й підійшов до старого Шотта.

— Дякую, — сказав він і потиснув руку прокурора. Рука навіть не здригнулася, погляд ще більше затуманився, зробився відсутнім, посмішка зникла з обличчя. Шацький погладив долоню людини, що одна з небагатьох у Польщі бачила виконання смертного вироку. Треба буде ще якось прийти, розпитати, як воно було. І чи вірить він сам у таке покарання? Чи вірить в існування невибачних злочинів?

Виходячи, він торкнувся старої прокурорської тоги на вішалці.

— Успадкуєш гарну тогу, — сказав він Басі.

— Вона її не отримає, — прошепотів старенький так тихо, що Шацький швидше здогадався, аніж почув ці слова.

— Чому? — запитав він, повертаючись до ліжка.

Бася нетерпляче чекала у дверях і промовисто дивилася на Шацького.

— Бо вона не розуміє.

— Чого не розуміє?

Старий прокурор махнув рукою, молодий нахилився над ним, майже торкаючись вухом вуст умираючого.

— Вона занадто добра. Не розуміє, що всі брешуть.

7

Припаркувалися біля Опатовської брами, сандомирська Вища духовна семінарія була якраз навпроти, у прегарному барочному