Василь Тибель - Бурштин

– Заспокойся, не в тому справа. Вона мені життя врятувала, а тепер піклується про нашу доньку.

– А тобі відомо, що, якби не Гриша, я б сама лежала на дні канави біля моста?!

Гайворон уважно слідкував за цією пересваркою, ніби за м’ячем під час тенісного матчу. Нарешті перевів погляд на капітана Кушніра, якого одразу помітив серед затриманих, і підняв руку, зупиняючи словесну дуель:

– Ну, досить, погралися. До справ!

Він наказав підвести до нього капітана. Спитав з ущипливою посмішкою:

– Що це ти, капітане, не на гауптвахті? Певне, відкупився? А тепер прибіг до лісу по бурштин? Маєш щось сказати?

Кушнір підняв голову, випростався.

– З Києва отримано наказ – відсторонити тебе від командування місцевими операціями. І заарештувати, якщо чинитимеш спротив.

Гайворон просвердлив супротивника поглядом.

– І хто ж це зробить? Може, ти з цими селюками?

– З години на годину мають прибути люди зі столиці, щоб розібратися в причинах заворушень у селі. Я б радив тобі виконати наказ і скласти зброю!

– Ти як взагалі розмовляєш зі старшим за званням? – скипів майор і двома короткими ударами звалив офіцера на землю. Скомандував своїм: – Підійміть це лайно, хай впрягається в лямки. Мої хлопці повинні відпочити.

– Ти ще пожалієш про ці дії.– Капітан сплюнув кров.– І генерал тобі не допоможе, з ним уже працюють прокуратура й НАБУ. Першим підеш під роздачу.

Гайворон, що вже рушив був за Сашком, зупинився.

– Тож виходить одне: відтепер я сам собі пан, навіть ділитися ні з ким не треба. А ти, капітане, зарано зрадів. Вітри нагорі змінюються щомісяця, тому флюгер треба мастити. У нашому випадку – бурштином… І досить базікати – запрягайся та тягни!

– Я вже, здається, казав, що злочинних наказів не виконую! Тим більше наказів людини, яку відсторонено від обов’язків.

– Овва! Такі ми гордовиті? Тоді нарікай на себе! Хлопці, капітан втомився й бажає перепочити десь тут. Сержанте, прив’яжи його до якогось дерева, і хай насолоджується лісовим повітрям!

Сержант із кам’яним обличчям вхопив Кушніра за комір куртки і заломив йому руку за спину. Гайворон нахилився до обличчя капітана й просичав:

– Як бачиш, є ще люди, які залюбки виконують мої накази! Бувай здоровий, приятелю. Гадаю, за місяць-два хтось усе ж таки знайде твій обгризений кістяк. Недарма минулої ночі я ніяк заснути не міг через вовче виття.

Сержант зв’язав руки Кушніра за спиною і, штовхаючи автоматом у спину, повів у гущавину.

– А ви чого поставали? – поцікавився майор.– Працюємо! Якщо хтось не хоче, сосон у лісі вистачить на всіх! Є бажаючі скласти компанію капітанові? – Ніхто з затриманих не обізвався. Гайворон обвів поглядом свій значно чисельніший, ніж раніше, загін, а тоді звернувся до Сашка: – Якщо бажаючих нема, тоді давай, хлопче, веди нас до свого Ельдорадо!

Рушили навпрямки, незважаючи на буреломи. Сашко вів різношерсту колону просто до Вовчого Ока. Але ніхто, навіть вишколені дозорці зі «спеців» Гайворона, не помітив, що слідом, криючись за стовбурами сторічних сосон і беріз, рухається ще одна група озброєних людей.

Розділ 7

Перестрілка біля озера

Йшли чималу годину, вже й минуло за полудень, коли нарешті ліс розступився і попереду показалося невеличке, за мірками Полісся, озеро. Рудувата вода на поверхні парувала, клубочилася легким серпанком. Посередині водойми стримів острівець, укритий лозняком. Звідти цівкою підіймався дим, ніби хтось палив багаття. Проте той дим не розвіювався, а за якимсь дивом клубочився й зависав над озером на рівні верхів’їв найвищих берегових дерев.

– Тепер я розумію, чому на супутниковій карті в цьому місці – жодної водойми. Це, мабуть, через той клятий дим. Скажи,– звернувся він до Сашка,– там гейзер чи щось подібне?

– Не знаю,– насупився той.– І знати не хочу. Я ж вам не радив тривожити лісових духів…

– Ішов би ти зі своїми поліщуцькими забобонами! Це озеро, як на мене, скидається на кратер. Кругленьке, як під циркуль. Можливо, сюди й уперіщив якийсь метеорит… Але все це до дупи. Показуй, де жила!

– Тут кругом по берегу багато каменю, але найбільші самородки – навпроти отієї похилої сосни.– Сашко вказав на зарослий очеретом берег, до якого впритул підступав ліс.

– От і добре. Зараз тягнемо туди помпу й починаємо! Але якщо це твоя чергова спроба мене обдурити – закопаю просто на острові,– сердито попередив Гайворон.

Старателі підтягли помпу на волокуші до вказаного Сашком місця. Зафуркотів мотор, наповнюючи шланги водою. Ті напружилися і вдарили струменем у каламуть. І як тільки водяне лезо розпороло берег, звідти поплив бурштин, справжній – жилавий, найвищого ґатунку. Старателі враз ніби й забули про ворожнечу і кинулися голими руками тягти те багатство. Навіть охоронці, які стояли в дозорі, підтяглися на захоплені вигуки, щоб подивитися на те диво.

Сашко ж із острахом чекав, що зараз звідкись вирине безголове страховисько чи почне осідати смертоносний туман. Але нічого не відбувалося. Лише люди, засліплені бурштиновим Ельдорадо, колотили болотну гущу в пошуках шматків цінного каміння. Вже не треба було й примусу, усі до одного греблися в каламутній воді, як у купі гною, у пошуках багатства.

Жоден із засліплених бурштиновою лихоманкою не помітив, як кілька озброєних чоловіків з’явилися з лісу.

Перший влучний постріл поклав наповал охоронця, що стояв неподалік від Гайворона. Майор стрімголов кинувся в найближче укриття – під корінь вивернутого буревієм дерева, на ходу виймаючи пістолет із кобури. Лісом покотилося відлуння пострілів, ударили дятлами «калаші». Всі, хто порався біля помпи, попадали – хто просто в багно, а хто в каламутну воду. Сашко притиснувся до товстого стовбура. Лише мотор помпи продовжував працювати, а випущений з рук наконечник шланга, звиваючись, як поранений змій, викидав воду під тиском угору та в боки на кілька десятків метрів. Потужний струмінь, виписуючи чудернацькі криві, діставав майже до острівця.

Приголомшені неочікуваною атакою, бійці в чорному нарешті розгорнулися в лінію, залягли між деревами і відкрили вогонь у відповідь. З іншого боку одразу відчули, що втратили перевагу, яку надавала раптовість, і, отримавши відсіч, швидко відступили. Постріли тепер лунали десь глибоко в лісі, а невдовзі й зовсім ущухли.

Цей короткочасний бій не на жарт перелякав майора. Не вмирати ж у цьому паскудному болоті він збирався. Вимазаний багнюкою, Гайворон лежав по шию у воді, не наважуючись навіть визирнути зі свого укриття.

Сашко Зарванець, скориставшись гармидером, вирішив діяти. Його мисливський ніж і все, що могло слугувати за зброю, відібрали під час затримання «специ». Палиця проти пістолета