Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

Антаїр аж задихнувся. Холодні пальці боляче в’їлися Арніці в коліно, так що аж іскри ледь не посипались з вій. Вона поклала долоню поверх Антаїрової й стисла, відкрила рота, але слова спіткнулися об недобрий погляд Індгарта.

“Він це не серйозно?” — послала Індгарту, знаючи де зараз порсається його сила.

“Серйозніше нікуди”.

Зелена вуаль повернулась до Лалатійєна й слабо кивнула. Він кивнув їй у відповідь і, відкинувшись на оксамитову спинку, продовжив.

— Завтра по заході світила буде бал з нагоди повноліття Заренілли, — він указав келихом в бік вуалі. — Я вельми прошу вас бути присутніми на ньому. В ролі дорогих гостей, звісно.

“От гад повзучий”, — прозвучав в голові голос Антаїра.

“Ти що тут забув? Я вам перемовний пункт на ніжках?”

“Мені простіше тримати постійний зв’язок між нашими свідомостями, ніж потім розгрібати проблеми, в які можуть завести ваші надмірно довгі язики”.

Обурення гарячою хвилею затопило Арніку. Обличчям, певне, пішли плями — Лалатійєн здійняв догори брови. Вона видавила посмішку й схилилась над тарілкою.

“І тобі дякую, що віриш в нас, друже”.

“Завжди до ваших послуг”, — єхидно відповів голос Індгарта.

“Я думаю…”

“Потім, — перебив її Антаїр, — наш вухастик надто довго мовчить й тупиться в одну точку, королю це скоро обридне”.

— Будемо мати за честь, — всміхнувся Індгарт й перетворився на увагу до овочевого рагу з кроликом, що уже кілька хвилин як перестало бути достатньо гарячими, щоб називатись смачним.

— От і чудово, — хлопнув в долоні Лалатійєн. Він ніби й не помітив заминки, або вирішив не звертати уваги. — А тепер прошу нас вибачити — самі розумієте, підготовка займає чимало часу. Лареніка проведе вас в покої, коли закінчите.

За цим вони з вуаллю підвелися й в цілковитій тиші покинули залу. Рухаючись майже безшумно й синхронно вони походили на привидів. Лише сукня шурхотіла від найменшого руху.

Щойно за ними закрились двері Антаїр розслабився й сталева хватка на коліні ослабла. Ще один синець в скарбничку. Індгарт зі стоном відкинувся на спинку. Весь його вигляд виражав невдоволення. Робити нічого: якщо отримати артефакт можна лише затримавшись на бал, значить так воно і буде. Він них тут уже нічого не залежало. Як і до початку подорожі, в цілому, також.

— Хочу сказати… — почав Антаїр, але спіймавши застережний погляд одразу замовк.

Остаток трапези пройшов в тиші.

Як тільки спустіла остання тарілка перед ними з’явилась служниця-дроу в світло-піщаній сукні. Певне, саме про неї говорив Лалатійєн. Лареніка вклонилась Індгарту й повернулась до Арніки. На вампіра вона намагалась з усіх сил не дивитися.

— Прошу йти за мною, — зронила вона й повернулась до дверей в протилежній від входу стіні.

В людському місті Лареніку б добивалась добра частина чоловічої половини. Чимало мріяли хоча б доторкнутися до неземної краси тонких як молоді гілочки верби темних рук, русявого волосся й округлого обличчя. Але тут вона була рабинею, на красу якої звертали уваги не більше, ніж на красу кухонного посуду чи на вигляд домашніх капців.

Вона мовчки крокувала коридорами, веду трійцю до житлового крила. Індграт лише кидав погляди на Арніку й тримав телепатичний зв’язок між ними. Арніка відчувала його. Але ніхто з них не зронив і слова, навіть подумки. Канал був порожнім як коридори, якими, певне, ходили здебільшого слуги. Потерті килими, відсутність прикрас та вікон, освітлення магічними вогнями вказували на те, що світлолюбні ельфи не могли проводити тут багато часу.

Лареніка завернула за ріг і килими змінились моховими доріжками, а на вікнах занавісками висіли грона білих й фіолетових гліциній. Ліани плелися навколо рам, обплітали вузькі округлі підвіконня й губилися в кроні величного дерева, що слугувало палацом. Арніка не знала назви йому, але воно своїми величезними розмірами перевищувало навіть Дерево Духу, в якому ельфи звели Храм Сульхи, в якому вони проходили обряд очищення. Вона хотіла було запитати Індгарта про назву дерева, але стрималась, щоб не здатися дурною. Це могло бути те ж алдаеала, лише значно, значно більше й більш довершене в архітектурному плані.

– Ваші кімнати по цю сторону, панове, – Лареніка розбила тишу наче та була криштальною піалою. Її тонка рука вказувала на пару високих плетених дверей, по яких від самої підлоги до ручок плівся плющ. – Інші слуги принесуть вам святкові одежі. Вважайте це подарунком Його Величності за виказану вами люб’язність.

Дроу тихо вклонилась, кинувши несміливий погляд на Індгарта, за що отримала широку посмішку від ельфа, й швидко зникла за рогом. Відпочити можна було пізніше, зараз назріла потреба поговорити.

Індгарт натиснув на тонку ажурну ручку й увійшов всередину. Арніка з Антаїром пішли слідом.

Щойно двері за ними закрились, спалахнув магічний вогонь й Арніка заклякла від захоплення. Кімната точно була створена майстром своєї справи. Невелика, в звичних для ельфів зелених тонах, з мінімумом меблів: всього одне ліжко, плетений стіл зі стільцем, туалетний столик та кілька крісел з високими спинками. В глибині було двоє дверей, які мали вести в ванну й ще якусь кімнату, яка могла бути в апартаментах ельфійської знаті.