Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

прокручувалися попід «Едвардом Ізраелем» кожні дев’яносто

вісім хвилин, причім орбітальний період і час повного оберту її

навколо своєї осі немовби змовлялися, аби щоразу, хай-но

Гевлок гляне, подавати йому якийсь хоч трішки, але змінений

образ. Окремі риси планети почали розвиватися для нього в

назви-імена, дарма що жодного разу не збігалися з офіційно

зафіксованими варіантами. Найбільший південний острів став

для нього Великим Манхеттеном, бо обрисами своїми він

нагадав Гевлокові той північноамериканський острів. Острови

Собачої Голови були розсипані посередині того великого-єдиного океану й видалися йому, коли примружив очі, профілем

якоїсь коллі. Те, що видавалося йому Полем Червів, було

насправді масивною мережею рік, з яких будь-котра довжиною

своєю перевищувала Амазонку чи й Ніл. На півночі видніло

Молодик-Місто — грандіозна мережа інопланетянських руїн, яка виглядом своїм нагадувала начебто мультикового місяця.

А он там, посеред плаского бежевого роздолля, яке він називав

Плитою, чорніла цята Першої Висадки, мов перша пляминка

якоїсь висипки. Крихітна була вона, зате коли корабель

пропливав понад нею ввечері, то було єдине джерельце світла.

Там, долі, було більше місць та екосистем (а отже, й більше

майбутніх відкриттів та використовуваних ресурсів), ніж хоч

коли-небудь на Землі. Дивним і чудернацьким видавалося, що

люди б’ються й гинуть за оту одненьку часточку величезної

пустелі. Дивним — але й неминучим?

Вислуховуючи Гевлоків звіт, із дисплея дивився на нього

Мертрі. Надмір гравітації змінив обриси його обличчя,

витягнувши йому щоки й очі. Від цього безпековий шеф ніби аж

погарнішав. Декому просто показано було жити на дні колодязя.

— Мали ми тут один інцидент із Пірсом та Джілетом.

— Це ті двоє з морської біології?

— Лише Джілет із морської. А Пірс — ґрунтовий хлоп. Ну, погиркалися трохи, по-домашньому, не зійшлись характерами.

Усі ж вони прилетіли сюди, щоб працювати, а натомість

застрягли тут. Ми робимо сенсорні огляди, беремо час від часу

високоатмосферні проби, але ж це мов дати один бісквітик тому, хто з голоду помирає, чуючи нюхом повний буфет усякої

смакоти. Усе воно починає лусь-лусь по швах…

— Нічого дивного, — мовив Мертрі.

— Плюс ненависний їм нуль гравітації. Автолікар уже

випомповує стільки протиблювотного, мов завтра вже не буде

дня. Дивуюсь, чом досі ми не викидаємо того лайна в воду.

Мертрі неуважливо посміхався. А Гевлокові кортіло пустити в

плавання, мов кораблика якого, ідею другої колонії. Чом не

щось у помірній зоні, біля річки й гарного пляжу? Таку

місцинку, де можна було б, наприклад, гамак почепити. Це дало

б членам експедиції роботу, а проблеми з тими скватерами-осадчими розв’язалися б самі собою, і нікому не було б від того

шкоди. Такі слова вже крутилися на Гевлоковім язиці, але він їх

так і не озвучив, бо й сам знав, які будуть аргументи проти.

Видаляєш, мовляв, зарані пухлину, яка ще й не проявилася.

Навіть чув, як вимовив би це бос. Гевлок полускав кісточками

пальців.

— А як там шатл? — поцікавився Мертрі.

Гевлок озирнувся через плече, хоч і знав: у кабінеті нікого ж, крім нього, немає. Та заговорив уже тихішим голосом.

— Справа трохи зам’ялась, адже це означало переполовинити

графік витрати ресурсів. Я хотів заповнити трюм керамікою

високої щільності замість шрапнелі та закласти туди кілька

палет зарядів для геологічної розвідки, але я не маю напохваті

нічого такого, що робило б більший вибух, ніж дасть сам

реактор, як вибухне. Але повикидав усі запобіжні зайвини.

Фізичні й електронні. Сказати чесно: вже й лячно трохи ступати

на нього, від самого знаття, що воно може й бабахнути!

— А ручки-важелі контролю?

— Стандартні всі видалено. Тільки ми з вами здатні покерувати

ним, а більш ніхто. Для решти це мов цегляний мур.

— Молодчина.

— Капітан Марвік дивиться на це, мов середа на п’ятницю.

— Змириться, — сказав Мертрі. — Краще мати це і