Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- Я Лула, послідовниця Святого Ігуана, захисника всіх дітей, - не чекаючи Гуана, високим голосом представилася повна жінка і простягнула Олегові голу до ліктя руку. Той простягнув свою руку у відповідь.

Під час рукостискання Олег відчував, як пухкі пальці Лули перевершують його в силі хвата. Варто монахині натиснути, і вона без зусиль розчавить йому руку.

Олег дивився вниз, у бік руки Лули, але ніяк не міг пропустити її бюст. Кожна з її грудей окремо трикратно перевершувала його голову в розмірі.

Йому хотілося відпустити Лулі скромний комплімент, але давати похвалу якійсь окремій її рисі здавалося нетактовним. Олег згадав, якою її описував Гуан, і вирішив послатися на його слова.

- Гуан розповідав мені про прекрасну жінку зі свого храму, - стискаючи руку черниці, видав Олег.

- Оооо! - здивувалася Лула і нахилила своє тіло вперед. Її роба насилу утримувала декольте від подальшого розширення. - Сподіваюся, нічого відвертого? Справжній джентльмен не повинен хвалитися своїми успіхами.

Монахи поруч із Лулою не стримували себе і почали підсміюватися над Гуаном, який одразу ж почервонів.

Так, Гуан до цього стверджував, що він із тих людей, хто нічого не бажає. Все ж наразі не було секретом те, що Гуан не проти так опинитися в іншому місці.

- Нічого я про тебе не розповідав, Лула, - відмахувався Гуан. - Я говорив йому про нашу настоятельку.

Коли Олег відпустив руку монахині, він почувався як малий пацан, після рукостискання з дорослим чоловіком.

- А це Мігель, Матео, Лукас, Роман... - по черзі тикаючи пальцем, Гуан представляв інших монахів Олегу, а вони йому у відповідь кивали.

Можливо, Гуан був не тільки найкрасивішим із храму Ігуана, але ще й найслабшим. Він порядно поступався в розмірі кожному з названих братів.

- Гуан довго сидів на острові, бо чув від монахів Мари про жука, що заліз у їхній мурашник, - перебив Гуана монах, якого представили як Матео. - Це був ти?

- Це я, - підтвердив Олег і поправив щільний комір своєї фіолетової роби.

Висока вежа очікувань, зведена монахами храму Ігуана, впала. Її безшумне падіння почув, напевно, навіть глухий.  

- У тебе в руках булава настоятеля Йохана, - підмітив інший чернець із натовпу.

- Так, і він перед своєю безславною кончиною відкрив мені її ім'я - Хільді, - підтвердив Олег і підняв залізну булаву з плеча.

- Як у тебе вийшло перемогти Йогана? - зі скепсисом у голосі запитав монах, ім'я якого Гуан теж озвучив, але Олег не встиг запам'ятати.

Перед очима Олега ще раз спливли спогади різанини навколо статуї Мари. Крім симпатії до Гуана, в Олега не з'явилося приводів довіряти монахам у сірих робах. Де були всі ці захисники дітей, коли тих шинкували списами?

Пальці на ногах Олега вчепилися міцніше в підошву його черевиків. Надто шанобливо монахи Святого Ігуана реагували на звістки про настоятеля храму Мари та його німих посіпак.

- Ти, як там тебе? Ходімо, я тобі зараз покажу, - вказуючи в бік булавою, відповів Олег.

- У цьому немає потреби, - втрутилася Лула. Одного її авторитету виявилося достатньо, щоб загасити напругу, яку створювали її молодші брати. - Вам усім ще належить проявити себе. Пройдімо краще всередину, збори скоро почнуться, - додала вона.

Жінка повернулася до входу на верф, і всі монахи в сірому, включно з Гуаном, пішли за нею.

Олег на ходу смикнув верхню частину рукава свого супутника.

- Що за збори і хто на них буде? - тихо запитав Гуана Олег.

- Усі, хто прийде, - чесно відповів той, намагаючись не відставати від Лули, що йде попереду.

- Хто ці всі? - запитував Олег, не бажаючи віддавати Гуану його сірий рукав.

- Монахи з різних сторін світу і вищий служитель, - розповідав Гуан. - Він нас усіх і покликав.

Уже не вперше Олег відчував, як сильно шкутильгає його матчастину у спілкуванні з монахом. Речі, що здавалися очевидними будь-кому, хто одягає чернечу робу, такими для нього не були.

Усередині верфі було передбачувано просторо і порядком прохолодніше, ніж зовні. Олег докладав зусиль, щоб слідувати за сірими послушниками впевненою ходою. По дорозі купка монахів залишала позаду себе скелети кораблів різних розмірів.

Нарешті, всі люди в сірому і Олег у фіолетовому, що затесався між ними, знайшли всередині верфі місце, де належало пройти зборам.

Олег височів на зріст над ченцями храму Ігуана, але й у нього не виходило розгледіти всіх людей усередині. Очі його кидалися з боку в бік.

У найбільшій кімнаті, де великий пароплав був присутнім поки що тільки в планах, стояли, ходили, розмовляли і їли печиво монахи в робах найрізноманітніших кольорів. Олег встиг помітити зелений, жовтий, синій і світло-сірий одяг.

Лула в оточенні своїх монахів розрізала натовп і не втрачала можливості особисто привітатися з усіма й одразу.

Здавалося, найбільше в цеху перебувало монахів у темно-зелених робах. Незважаючи на свою превалюючу кількість, слово "індивід" (у його негативному тоні) пасувало кожному з них дуже доречно. Монахи в темно-зелених робах виглядали, м'яко кажучи, підозріло.