Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Глава чотирнадцята (присутня ілюстрація)

Гуан зійшов із корабля, і Олег пішов за ним.

- У демонів є якась класифікація? - запитував він спину монаха. - Я пам'ятаю кілька демонів, і їхні сили разюче відрізнялися одна від одної.

Гуан повернувся і плавно зрівняв свій крок із ходою Олега.

- Не скажу тобі цього, - чесно відповів він. - Щодо демонів мало відомостей. Ти ж чув, що їх не можна зафіксувати на камеру?

Олег схвально закивав.

- Як і те, що їхню зовнішність складно запам'ятати, - доповнив він. - Не зрозуміло тільки звідки, але цими двома знаннями я володію.

- У храмі Святого Ігуана немає келії бойових монахів. У нас є тільки учні та волоцюги на кшталт мене. Звідки нам багато знати про демонів? - виправдовувався Гуан. - Усе, що можу додати, - це слова моєї прекрасної настоятельки: "Якщо це можна перемогти - воно не Демон. Далі думки різняться".

- Хмм, - стиснув губи Олег. - За такими параметрами я можу пригадати цілих півтора Демона.

- Це як, цілих, але при цьому все ж таки півтора? - розвеселився монах.

- Ну, одного Демона я навіть не зміг побачити, але він усе одно примудрився знищити моє місто, - розповідав Олег. - А інший, на ім'я Брехун, спочатку видав пророцтво про мою смерть, а потім сказав, що сам він уже давно і так мертвий. Брехун же нагодував мене печерною полуницею, від якої я впав у сплячку як ведмідь.

Гуан вислухав про місто Олега із серйозним обличчям, але на другій половині розповіді втратив самовладання і розсміявся.

- Як ти міг щось узяти від демона, який сам до того ж представився Брехуном? - дивувався він.

- Спробую вибудувати свій захист, адже не все так просто, - додав Олег. - Спочатку я думав, що демон - це просто тінь квітки на стіні. Потім уже я розгледів у ньому орхідею і тільки в самому кінці зрозумів, що під виглядом орхідеї ховався хитрий богомол.

Уздовж доріжки, якою він ішов на пару з монахом у сірій робі, росли квіти. Світло від ліхтарів затримувалося на сонних пелюстках, і Олег уважно стежив за тим, щоб їхні тіні не замишляли проти нього нічого підступного.

Гуан, своєю чергою, після сказаного йому Олегом замислився, що гірше: його власна фантазія чи оповідні здібності його супутника. Утім, якщо Олег правий і зовнішність демона справді складно запам'ятати, то суперечностей у його описі не було.

- Як на мене, - перервав мовчання монах, - навіть якщо просто квіточка, що говорить, а не її тінь тобі щось пропонує - краще чемно відмовитися. І неважливо пітахайя це чи орхідея.

- А в такого страховиська, як ти, брати щось нормально? - запитував Олег.

- Хе-хе, - відповів Гуан. - Приємний ти співрозмовник, Олеже. Я лише раз згадав переказ, у якому Святий Ігуан навмисне став менш привабливим, а ти раз у раз натякаєш мені, наскільки я перевершив його в цій справі.

Монах вів Олега на закриту суднобудівну верф, а ніч уже плазом звалилася на землю. Навіть здалеку було видно, як світло з високих вікон верфі відганяло темряву.

На території суднобудівного заводу в спеціальному каналі стояв новенький корабель червоного кольору. Його висота не поступалася порому, на якому Олег у компанії містера Канга добирався на острів. Новий корабель мав куди більш загострений ніс і був пофарбований у червоний колір.

Біля входу на верф для людей стовпилася компанія монахів у сірому. Усі вони їли кругле печиво й оточували огрядну жінку в ще більш мішкуватій робі. Монахиня в сірому завершила свою репліку, і кожен послідовник Святого Ігуана навколо неї вибухнув добрим реготом.

- Можу зухвало припустити, що тут на нас чекають твої друзі з храму Ігуана, - сказав Олег.

- Правильно, - підтвердив монах, - зараз я тебе їм швидко представлю.

Олег зменшив хід і пропустив Гуана вперед.

Перед закутаним у фіолетову робу Олегом стояла пара десятків монахів із крайнім ступенем ожиріння. Такий відсоток жиру рідко приходить один, тому, крім мішків за їхніми спинами, у кожного з сірих монахів міг бути букет серцево-судинних захворювань із листівками, за авторством діабету другого типу всередині.

Погляд Олега блукав по їхніх обличчях і не знаходив, на кому зачепитися. В одного монаха була заяча губа і щоки, забруднені глибокими шрамами від акне. В іншого монаха ліве око розташовувалося помітно вище правого, а носова перегородка була відсутня. Кожен із них за тією чи іншою сукупністю чинників втратив зовнішню привабливість.

Лисі чоловіки зосередилися навколо черниці з 15-м розміром грудей і коротким волоссям. Її обличчя не позбулося жіночої чарівності, навіть попри очевидне відхилення в стандартах краси. На лівій щоці жінки залишився слід від хімічного опіку.

Брова єдиної монахині стікала вниз, закриваючи огляд оку. Шрам переривався на правій щоці, і пухка шкіра продовжувала звисати з її підборіддя. Немов багато років тому хтось від накопиченої всередині злоби хлюпнув їй в обличчя кислотою.

Олег повернувся до свого супутника і нарешті усвідомив - Гуан був першим хлопцем у своєму храмі.

- Олеже, - почав Гуан, - дозволь тобі представити моїх братів із храму Святого Ігуана.

Монахиня з мішком у руці зробила широкий крок назустріч Олегу.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍