Єфремова Анастасія - Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія

- Як Вас звати?  - запитую чоловіка й паралельно наливаю собі «пальне».

- Аполлон Лаврелійович – бля, ну до такого життя мене явно не готувало!

- Мене звати Олексій. Давайте зайдемо з початку! Де ви здибались з моєю колишньою?

- Марію я зустрів на набережній. В той момент, як вона, нещасна жінка втекла від вас, огидного покидька! Вона так горювала, що дитина залишилась з вами, то ж мені нічого не залишалось, окрім як допомогти їй в цій жахливій, важкій ситуації її життя! Тому не втрачаючи часу я прихистив її.

- Ага, ти забув додати, що вона ще й вагітною від мене негідника втекла.

- Саме так! Аби не обіцянка Маші, я б не переступив би й порога дому де над нею знущались й били її вагітну – віскі пішов геть не в те горло. Я прямо таки вражений її бурхливою фантазією.

- Аполлон, як би правильно це сказати. Більше півтора току тому, коли я ще з нею спав, я чесно кажучи шльопав її по жопі під час сексу за власним бажанням Маші.

- Я й не думав почути правду від такого волоцюги долі, як ви.

- Ти ще скажи, що дитину на себе записав.

- Я признаю й не соромлюсь свого рішення! Лаврелій записаний на мене. – нє ну я ж не залізний слухати всю цю маячню, тому вже не стримавшись, починаю відкрито сміятись в обличчя.

- У Вас Аполлон в сім’ї діє кругова повинність?

- Це ще чому?

- Бо в Аполлона Лаврелійовича, народився Лаврелій Аполлонович! Я звісно розумію Вас, адже ви до рук прибрали доволі гарну, хоч й потягану життям жінку. Й зійшовши з глузду від щастя, що на Вас навалилось, хоча скоріше присіло, ви вирішили ще й чужу нагуляну дитину приписати на себе. Але! Куди дивилась при цьому Машка?! Чи на другий десяток йдуть наосліп?

- Я Вас попереджаю!

- Я також, мілорде! Може ще на дуель сходимо? Чи які у Вас звичаї?

- Я відсуджу у Вас будинок й дитину!

- Звісно спробуй, але не матляй тут курячими яйцями, спочатку свої у Машки забери. А хочеш розповім цікаву історію? Хоча твоя відповідь мене мало цікавить. Твоя кохана Маша, ще до шлюбу зі мною нагуляла дитинку метиса, а я був таким бовдуром, як ти зараз, й одружився на ній. Але вона так сильно переймалась, що правда викриється, що спровокувала собі ж викидень. Машка ще чотири місяці тому не знала чи точно від мене Соня. А твій Лаврелій Аполлонович, нагуляний від чоловіка її найкращої подруги, котра до речі не може мати дітей. Маша ж дуже турботливо сидячи на її чоловікові витирала сльози подружці. – з сумним виразом обличчя доказую розповідь культурному дебілу.

- Я не вірю жодному Вашому слову! Марія чудова жінка, яку ви ніколи не заслуговували! Ми ж з нею рідні душі. Це я, а не ви були при народжені Лаврелія.

- Ти ж розумієш, що це не робить тебе рідним йому батьком?

- Я виховаю його гідною людиною.

- Я в цьому впевнений! Ти напевно забезпечуєш його повністю?

- А як ще поводить себе батько в сім’ї?!

- А я думаю де собака зарита – допиваю віскі з посмішкою  - Розумієш, тут така слизька ситуація. Ммм. Маші кожен місяць надходили і я впевнений надходять не малі гроші від – з хитрою посмішкою потираю руки – так би мовити, біологічного батька Лаврелія Аполлоновича – намагаюсь сказати не заржавши як кінь.

- Ви все вигадуєте, й спеціально обмовляєте Марію!

- Ну, а навіщо воно мені? Дивись, в мене є кохана жінка. Ти бачив її в холі, звати Ліза. Чи тобі звучніше Єлизавета? В нас з нею буде дитина. Соня, моя біологічна з Машею донька, котра колишній дружині не була особливо цікава ніколи. А будинок, кепська ситуація звісно, отриманий мною у спадок від померлої матері ще за довго до того, як я зустрів Марію. А як твоє прізвище?

- Ось моя візитка – Нє, ну це якийсь сюр!

- Ти не ображайся, в мене теж фамілія не дуже, але Машка знає, що буде Марією Салоєд?

- Це козацьке прізвище!

- Питань нема, Аполлон. Відносно твого контракту, то засунь його глибоко у свою сумку. Вона все одно не отримає ні-чо-го. Йди, будь ласка, на вихід.

- Я піду

- Так, я вже винюхую, що частина тебе залишиться.

- Ви пожалкуєте ще!

- Чи ви, що прихистили руду хвойду в себе вдома.

Аполлон пішов, задихаючись й швидко переставляючи свої маленькі ніжки, але будучи культурною людиною, тихенько прикрив за собою двері.

Беру телефон й набираю Вадима. Три гудки.

- Привіт, Льох.

- Вадим, є справа, причому дуже серйозна. Можеш заїхати чи давай десь зустрінемось?

- Я заїду десь за годину.

- Чекаю.

Виходжу з кабінету та йду в хол, де на мене зачекалась Ліза з тещею.

- Льоша, що це було?

- Ваша Маша, вирішила нацькувати на мене свого адвоката-олігофрена. До речі, дякую, що подзвонили мені, коли вони явились.

- Він тобі погрожував?

- Він навряд чи це вміє робити. Через годину приїде Вадим. Світлана Федорівна, це чоловік Альбіни.

- Боже, ви ще спілкуєтесь?

- Ну, як бачите, Маша пов’язала наші життя міцно. Ліз, піди відпочинь, добре? – на що кохана киває в знак згоди.

Година проминула доволі швидко й ми з Вадимом вже сидимо в моєму кабінеті.

- Він реально записав себе батьком?

- Я ледве здержувався, коли він про все це розповідав, хоча пару разів таки сміявся. Ти висилав їй кошти?

- Ну як й домовлялись. Вона мені ще скидувала чеки за візити до лікарів з малим, чеки на його візок, коляску й одежу.

- Як на все це дивиться Альбіна?

- Вона прийняла мене. Ми живемо разом й виховуємо нашу дитину. Про Машу мову не ведемо взагалі. Я так розумію, вона хоче забути цю дружбу як страшний сон. Знаєш, після того, як у нас з’явилась дитина, вона заспокоїлась й до мене повернулась моя стара Альбіна в яку я колись й закохався.

- Звучить чудово. Я знайшов Лізу, вона зараз на горі відпочиває. В нас буде дитина.

- Гарна новина. Я радий за вас та давай повернемось до справи. Що від мене вимагається?