Теодор Драйзер - Американська трагедія

А тим часом Ріта, залишившись з Клайдом удвох, так і припала до нього. Вибравши хвилину, коли розмова обірвалася, вона підвелася і потягнула його за руку: ні з того, ні з сього, навіть без музики, їй захотілося ще потанцювати з ним. Вона нібито хотіла показати йому кілька па, які перед цим виробляли вони з Діллардом і яких Клайд не знав. Вона стала поруч Клайда і щільно пригорнулася до нього, показуючи ці па, які вимагали особливої близькості; обличчя Ріти майже торкалося його обличчя, і це було занадто для Клайдо-вого самовладання: він не витримав і притиснувся щокою до її щоки. Вона на це усміхнулася і підбадьорливо подивилася на нього. Вмить уся його витримка зникла, і він поцілував її в губи, потім ще і ще. І замість того щоб вирватися від нього, як він сподівався, вона спокійнісінько дозволяла цілувати себе.

Почуваючи, як її гаряче тіло пригортається до нього і губи її відповідають на його поцілунок, Клайд враз зрозумів, що дозволив втягти себе в такі стосунки, які не так уже легко буде змінити чи порвати. І йому важко буде встояти, раз вона подобається йому, а він, очевидно, подобається їй.

РОЗДІЛ IX

Ця хвилююча і солодка хвилина примусила Клайда знову замислитися над тим, як йому слід поводитись. Поведінка Ріти була така одверта, і, мабуть, вона ладна була на ще більшу близькість. І все це так скоро, мало не одразу після того, як він пообіцяв і сам собі, і своїй матері, що тут усе буде інакше… ніяких зв’язків, подібних до тих, що призвели його до біди в Канзас-Сіті. А все-таки… все-таки…

Над ним брала верх спокуса: він почував, що Ріта чекає від нього дальших кроків… і скоро. Але як і де? Не в цьому ж великому, незнайомому домі. Тут є і ще кімнати, крім кухні, куди нібито пішли Діллард і Зелла. Так, але навіть тоді, як у них установляться такі стосунки… Що потім? Хіба не доведеться йому підтримувати цей зв'язок або зіткнутися з усілякими ускладненнями, якщо він обірве його? Він танцював з Рітою і зухвало пестив її, а в той же час думав: «Не треба б цього робити. Адже це Лікург. Я тут один з Гріфітсів. Ясно, чого хочуть від мене ці дівчата… і навіть їхні батьки. Чи такий уже я закоханий в цю Ріту? Мабуть, вона надто швидко і легко піддається. Може, це й не становить небезпеки для майбутнього, але все-таки неприємно… Надто вже швидко все це виходить». І він відчув щось схоже на те, що пережив у Канзас-Сіті в домі розпусти: Ріта і вабила його, і разом з тим відштовхувала. Тепер він уже досить стримано цілував і голубив її; нарешті з’явилися Діллард і Зелла, і така інтимність була вже неможливою.

Десь годинник вибив другу, і Ріта занепокоїлась: їй треба йти, вдома будуть незадоволені, що вона повертається так пізно. Діллард не проявив ані найменшого бажання розлучатися із Зеллою, і Клайдові, звичайно, довелося проводжати Ріту додому. Це не дало великої втіхи ні їй, ні йому: обидва почували невиразне розчарування. Він не виправдав її сподівань, думав Клайд. У нього явно невистачає сміливості скористатися з її поступливості,— так пояснювала собі його поведінку Ріта.

Розмова по дорозі була пересипана натяками на те, що вони можуть зустрітися знову, більш вдало; і навіть коли вони прощалися біля дверей Ріти, яка жила недалеко, — вона трималася багатообіцяюче. Та коли вони розлучилися, Клайд продовжував твердити собі, що їхні стосунки розвиваються надто вже швидко. Він не був упевнений, що стане підтримувати таке знайомство. Де ж його благі вирішення, прийняті перед приїздом сюди? Як йому тепер бути? І в той же час чуттєва чарівність Ріти примушувала його злитися на свою стриманість і свої побоювання.

Але тут сталася подія, яка примусила Клайда вирішити це питання. Вона була пов’язана з Гріфітсами. Всі вони, за винятком Гілберта, не були ні ворожі, ні цілком байдужі до Клайда; але при цьому ні Семюел Гріфітс, ні решта членів родини не подумали, що їм слід проявити хоч трохи уваги до нього, допомогти йому час від часу доброю порадою, інакше він опиниться в ненормальному становищі, мало не в цілковитій самітності. Семюел Гріфітс, який завжди був дуже занятий, весь перший місяць майже не згадував про Клайда. Він чув, що Клайд влаштований у пристойному пансіоні, надалі про нього подбають, а поки що чого ж іще треба?

Таким чином, минуло близько п’яти тижнів і, на втіху Гілбертові Гріфітсу, для Клайда нічого не було зроблено; йому давали змогу перебувати в колі своїх товаришів по підвалу і розмірковувати, що з ним буде далі. Ставлення до нього навколишніх людей, серед них Ділларда і дівчат, робило його становище зовсім дивним.

Однак через місяць після приїзду Клайда (і головним чином тому, що Гілберт, здавалося, не бажав нічого говорити про нього) Гріфітс-старший спитав одного разу:

— Ну, як там твій двоюрідний брат? Що він поробляє?

І Гілберт, трохи стривожений тим, що може провіщати це запитання, відповів:

— З ним усе гаразд: я влаштував його в декатирувальну. Адже це правильно?

— Так, почати він міг з декатирувальної, це нічим не гірше від будь-якого іншого місця. А тепер ти якої думки про нього?

— Не дуже високої,— відповів Гілберт з тим упевненим і незалежним виглядом, який завжди тішив його батька. — Він може пра-

цювати. Але, по-моєму, він не з тих, хто здатний висунутися тут. Крім того, схоже на те, що він не дуже наполегливий і енергійний. Надто м’який, я думаю. Я не кажу, що він нікуди не годиться, — може, він і не такий уже поганий. Тобі він подобається, а я можу помилятися. А все-таки, мені здається, коли він їхав сюди, він розраховував головним чином на те, що ти йому допоможеш просто як родичеві.

— Ти думаєш? Ну, якщо він розраховував на це, то він помилився! — сказав Гріфітс-батько і тут же додав з добродушною посмішкою — А може, він не такий непрактичний, як ти думаєш? І взагалі він ще зовсім недавно тут, щоб ми могли що-небудь сказати. В Чікаго він справив на мене інше враження. Крім того, у нас же знайдеться не одне містечко, куди його можна посадити без особливого риску, і він справиться, навіть якщо він і не найталановитіший хлопець на світі. А