Теодор Драйзер - Американська трагедія

Ріті, вона посміхнулася йому багатообіцяючою усмішкою, чимало збентеживши його. Він весь час переконував сам себе, що тут, у Лікурзі, він повинен дуже обережно зближатися з людьми. Та на його нещастя, Ріта, як свого часу Гортензія Брігс, збудила в ньому думку про близькість, хоча б і малоймовірну і проблематичну, і це злякало його. Він мусить бути обережний. Ось така вільна поведінка, яка, певно, властива Діллардові та цим дівчатам, і була причиною його нещастя в Канзас-Сіті.

— Ну, тепер треба поласувати морозивом і тістечками, — сказав Діллард після кількох фраз, якими нашвидку обмінялися нові знайомі.— А потім ми втечемо звідси. Але вам, мабуть, треба спершу пройтися по залу і привітатися з ким належить, — додав він, звертаючись до дівчат. — Зустрінемося біля кіоска з морозивом, а потім, якщо ви згодні, утечемо звідси. Що ви на це скажете?

Він подивився на Зеллу Шумен, немов кажучи: «Ви краще знаєте, що нам робити». І вона, посміхнувшись йому, відповіла:

— Правильно, ми не можемо одразу піти. Он там моя двоюрідна сестра Мері, і мама, і Фред Бракнер. Ми з Рітою спершу походимо тут, а потім зустрінемось з вами, гаразд?

А Ріта Дікермен при цих словах ніжно й закохано посміхнулася Клайдові.

Хвилин двадцять Діллард з Клайдом тинялися по залу; потім Зелла подала Діллардові якийсь знак, і вони попрямували до кіоска, де продавали морозиво. За хвилину до них, ніби випадково, приєдналися Зелла і Ріта, і всі разом узялися за морозиво і тістечка. А тому що офіціальна частина вечора закінчилася і багато хто вже розходився, Діллард сказав:

— Ну, давайте тікати. Можна піти до вас, Зелла?

— Звичайно, звичайно, — шепнула Зелла, і вони попрямували до гардеробної.

Клайд усе ще трохи сумнівався, чи варто йому вирушати з цією компанією, і був мовчазний. Він ще не знав, чи подобається йому Ріта. Але як тільки вони вийшли на вулицю, поза поле зору святенників і плетунів, він опинився поруч з Рітою, а Зелла і Діллард — поперед них. Клайд, вважаючи це за потрібне, взяв її під руку, але вона вийняла руку і лагідно й ласкаво сама взяла його під руку. І зараз же щільно пригорнулася плечем до його плеча і почала весело розповідати про життя в Лікурзі.

Щось пестливе і лагідне з'явилося в її голосі. Клайдові подобалося це. В її тілі була якась млосність, яка наче електризувала Клайда і вабила всупереч його волі. Йому хотілося погладити її руку, і він відчував, що може це зробити, може навіть обняти її. І все це так скоро! Але ж він — Гріфітс, лікурзький Гріфітс, зміркував він, ось чому дівчата на зборах цікавились ним і були такі люб'язні! Він все ж тихенько стиснув руку, і вона не протестувала.

Дім родини Шумен, як виявилося, був великою старомодною квадратною будівлею з квадратним куполом; він стояв у глибині двору, оточений деревами. Компанія зібралася у просторій, красиво обставленій вітальні; Клайд ще ніколи не бачив у приватному домі такої гарної обстановки. Діллард зразу ж почав розбирати пластинки і швидко згорнув два великих килими, під якими була паркетна підлога, — видно було, що все це для нього діло звичне.

— Будинок стоїть дуже вдало, навколо дерева, і потім… ці голки чудові, вони подають дуже тихий звук, — пояснив він Клайдові; він усе ще вважав, що Клайд — людина дуже хитра і стежить за кожним його кроком. — Тому з вулиці зовсім не чути, коли тут грає грамофон. Правда, Зелла? І на другому поверсі так само нічого не чути. Ми тут грали і танцювали кілька разів до третьої, до четвертої ранку, а нагорі ніхто й не знав про це. Правда, Зелла?

— Так, це вірно. Треба сказати, тато трошки приглухуватий. І мама, коли забереться з книжкою в свою кімнату, теж нічого на світі не чує. Та й взагалі звідси не чути.

— А що, хіба тут у вас усі так настроєні проти танців? — спитав Клайд.

— Ну, службовці на фабриці зовсім не проти, — сказав Діллард. — Але побожні люди проти цього. От, наприклад, мої дядько і дядина. Та майже всі, хто був сьогодні на зборах, крім Зелли і Ріти, — він схвально подивився на дівчат. — Вони не такі дурні, щоб хвилюватися через дурниці. Правда, Зелла?

І дівчина, неабияк закохана в нього, засміялася і кивнула:

— Ну, звичайно, я не бачу в цьому нічого поганого.

— І я так само, — додала Ріта. — І мої тато й мама. Тільки вони не люблять говорити про це і не хочуть, щоб я вже надто захоплювалася танцями.

Діллард поставив пластинку «Карі очі», і зразу ж Клайд і Ріта, Діллард і Зелла почали танцювати, і Клайд відчув, що між ним і Рітою виникає якась близькість, яка хтозна-що віщує. Ріта танцювала із захопленням, з запалом, її гнучкі руки, здавалося, виказували стриманий захват. Танцюючи, вона посміхалася мрійною посмішкою, що промовляла іїро жадобу до романтичних пригод. Вона була чарівна.

«Чудова дівчина, — думав Клайд, — хоч і надто податлива. Кінець кінцем я танцюю не набагато краще від будь-кого іншого, але, як видно, я їй подобаюся, бо вона уявляє, ніби я важна персона».

І, немов відповідаючи на його думки, Ріта сказала:

— Страшенно приємно танцювати — правда? І ви дуже добре танцюєте, містер Гріфітс.

— Е, ні,— заперечив він, усміхаючись і дивлячись їй в очі.— Це ви чудово танцюєте. Я добре танцюю, тому що танцюю з вами.

Він відчув, що в неї повні, м’які руки, а її груди були дуже пишні для такої молодої дівчини. Сп’янівши від танцю, Ріта одурманювала його, рухи її стали майже визивними.

— Тепер поставимо «Човен кохання», — оголосив Діллард. — Ви потанцюєте із Зеллою, а я трохи покручуся з Рітою. Гаразд, Ріта?

Він був такий захоплений своєю вправністю танцюриста, почував від цього таке щире вдоволення, що навіть не міг діждатися нової пластинки: нетерпляче схопивши Ріту за руки, він почав виробляти хитромудрі фігури, які були не під силу Клайдові, і всі визнали Ділларда найспритнішим танцюристом. Нарешті він крикнув Клайдові, щоб той пославив «Човен кохання».

Однак, потанцювавши раз із Зеллою, Клайд зрозумів, що цей вечір був задуманий для втіхи двох пар, і вони не повинні заважати один одному. Зелла танцювала добре, жваво розмовляла, але Клайд весь час відчував, що вона захоплена самим тільки Діллардом і воліє бути з ним. Після кількох танців Клайд і Ріта сіли на диван, щоб побазікати і відпочити трохи, а Діллард і Зелла пішли в кухню напитися. Проте Клайд помітив, що