Діана Сеттерфілд - Там, у темній річці

усім здається, що зиму вони бачили уві сні, або чули про неї у розповіді, а не пережили особисто. Припікало несподіване сонце. Усі відчували, як по потилиці стікає піт, і раптом стало неможливо навіть уявити мурашки від морозу. А втім, найдовший день літа — це брат-близнюк найдовшої ночі. І якщо це вже так, то одне сонцестояння неминуче викликає в пам'яті інше. Навіть якщо серед гостей були такі, хто не вбачав зв'язку між цими двома днями, Овен нагадав їм про нього особисто.

— Шість місяців тому, — сповістив він гостям, — я вирішив одружитися з Бертою. Мене надихнуло диво, яке сталося просто тут, у «Лебеді», й про яке всім вам відомо. Маю на увазі порятунок маленької Амелії Вон, яку спочатку знайшли мертвою, а потім вона ожила. Після того я відчув себе новою людиною й освідчився своїй економці, а Берта зробила мені честь, прийнявши…

Після всіх промов балачка про дівчинку поновилася. Про події, які відбулися на цьому березі у темряві та холоді, тепер говорили під лазурним небом. Можливо, завдяки сонячному світлу похмурі аспекти цієї історії відійшли на другий план, поступившись місцем простішій, радіснішій версії. Дівчинка, яку викрадачі забрали від батьків, раптом повернулася до своєї родини, ощаслививши не лише її, але й усю місцеву громаду. Добро перемогло зло, сім'я відновилася. Двоюрідна бабця одного з гравійників спробувала була бовкнути, що бачила, як та дитина лежала на березі й не відображалась у воді, але її миттєво зашикали: у такий день ніхто не хотів слухати моторошних історій. Келихи знову наповнювалися сидром, Маленькі Марго одна за одною виносили тарілки з шинкою, сиром і редискою — на весільному святкуванні вистачало веселощів, щоб утопити в них усі сумніви та похмурі думки. Шість місяців тому до «Лебедя» непрохано та грубо увірвалася чудесна історія; сьогодні ж її вичистили, випрасували і сховали назад без жодної плямки чи зморшки.

Містер Олбрайт поцілував місіс Олбрайт, яка зачервонілася, мов редиска, і рівно у полудень усі гості, як один, підвелися і пішли продовжувати святкування на ярмарку.

Між дбайливо огородженими полями Редкота затесався нерівний клаптик землі, який вважався місцем загального користування. Сьогодні на ньому були розставлені ятки всіх форм і розмірів. Деякі з них сконструювали цілком професійно, із навісами, що захищали крам від сонця; в інших випадках за прилавок правила розстелена просто на землі рогожа, на якій розклали товари. Там були різні корисні речі загального вжитку: глеки, миски та кубки; тканина; ножі й інструменти; шкіри. Але й була купа різного цікавого мотлоху, створеного для того, щоб просто хотіти його купити. Всюди продавалися кольорові стрічки, солодощі, кошенята, усілякі дрібнички. Деякі торговці розносили свій товар у кошиках. Вони блукали тут і там, і кожен із них розхвалював свій асортимент і попереджав щодо своїх колег, із яких геть усі були шахраями, що гендлювали винятково підробками, за які деруть втридорога, а вони ж зламаються, щойно ці шарлатани зникнуть із очей. Усюди було чути волинщиків і барабанщиків, натовп розважали люди-оркестри, всюди лунали любовні, хмільні та сентиментальні пісні про втрати й труднощі. Інколи пісні накладалися одна на одну, і тоді у вухах звучала негармонійна какофонія.

Містер і місіс Вон дійшли пішки від Баскот-Лодж до місця проведення ярмарку. Дитина крокувала між ними, і вони обоє тримали її за руки. Гелена була трохи роздратована — на думку Вона, через те, що слова лікаря про повернення мови до дівчинки не справдилися. Втім, його власні думки затьмарювали сьогоднішній день дужче, ніж смуток дружини.

— Ти впевнена? — спитав Ентоні Вон Гелену.

— Чому б ні?

— Чи буде вона у безпеці?

— Тепер, коли ми знаємо, що за нею стежить лише бідолашна Лілі Вайт, що їй може загрожувати?

Вон насупився.

— Але той чоловік, який напав на Риту…

— Це сталося багато місяців тому. Хто б це не був, та він не посміє нічого втнути, коли навколо так багато людей, які нас знають. Там наші фермери та прислуга. Усі з «Лебедя». Вони не дозволять і волосинці впасти з її голови.

— Тобі справді хочеться, щоб усі тицяли в неї пальцями та перешіптувалися?

— Любий, ми не можемо довічно тримати її подалі від світу. Тут стільки забав для дитини. Вона буде у захваті від човнових перегонів. Жорстоко тримати її в зачині.

З появою дитини їхнє життя нечувано покращилося. Дивлячись на щасливу Гелену, він відчував неабияке полегшення — і це, зі свого боку, наповнювало радістю і його серце, їхнє відновлене кохання, практично таке ж саме, як і в перші роки шлюбу, змусило Вона забути, що колись між ними був тривалий холод відчаю. Вони поховали минуле заради сповненого приємності й задоволень теперішнього життя. Хоч їхнє відновлене подружнє щастя потроху втрачало новизну та перетворювалося на рутину, він не міг навіть перед самим собою удавати, що воно тримається на міцному та безпечному фундаменті. Дівчинка, що тепер ішла між ними, — із її мовчазною непорушністю, невиразним кольором волосся та мінливими очима — була одночасно і запорукою їхнього щастя, і загрозою йому.

Удень Вон був зайнятий різними справами, і йому вдавалося відволіктися від нескінченних переживань, що постійно крутились у голові. Але вночі він страждав від безсоння. Йому дошкуляв один і той самий сон у різних варіаціях. У ньому сні він ішов якоюсь місциною — лісом, берегом, полем, печерою, рівниною — яка щоразу мінялася, і чогось шукав. Потім виходив на галявину, або обходив дерево, або підходив до склепінчастого проходу — й одразу бачив її, свою дочку, що чекала, доки татко прийде і знайде її. Вона простягала до нього рученята, кликала: «Татку!» — і він біг до неї, хапав і піднімав на руки. Його серце затоплювало вдячністю та любов'ю — і Вон прокидався з тяжкою думкою про те, що то була не Амелія. Уві сні він насправді бачив ту дівчинку. Ця підмінена дитина пролізла вже у його сни і пристосувала своє обличчя до спогадів про його любу донечку.

Гелена і гадки не мала про крихку природу їхнього щастя; усі переживання впали винятково на його голову. Це створило певну відчуженість між ним і його дружиною, про що вона ще не здогадалася. У її розумінні ця дитина і є Амелією, а він нарешті зрозумів, що це саме так, і її віра була непохитною, як оточена ровом фортеця. Тільки Вон знав, яке все насправді примарне.

Якщо власні сни демонстрували, як легко прип'яти голову цієї дівчинки до тулуба Амелії, йому виявилося нелегко опиратися