Джуліан Патрік Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

— Я ще не знаю. Ще не знаю.

Психіатр NASA, до якого прийшла Бетті, майстерно покивав, неначе натякав, що вона мала б розповісти йому щось значно неймовірніше, аби він кинув ручку й визнав, що цей чоловік розгубив клепки і взагалі мішком з-за рогу намаханий. Він кивнув і сказав, що він і його колеги передчували деякі проблеми з адаптацією, адже всі ті люди, які вирушили на Місяць і поглянули звідти на Землю, напевне, відчувають те саме, що й перша людина, яка стала на голову й подивилася на світ з такої перспективи, а це може вплинути на поведінку, а разом зі стресом від польоту й небувалим розголосом, який супроводжує місію, зовсім не має дивувати, що десь стався зсув реальності, але немає підстав і вважати, що цей вплив буде серйозним чи тривалим.

— Ви не відповіли на моє питання.

— А яке ваше питання? — психіатр не зрозумів, що в нього про щось питали.

— Чи мій чоловік… не знаю, яким ви терміном називаєте це, докторе… чи мій чоловік — псих?

Психіатр знову поворушив головою, тільки не у вертикальній, а в горизонтальній площині, й навів приклади омани чуттів, було проглянуто документи щодо Спайка, де всюди він чорним по білому був записаний як баптист, і Бетті здалося, що психіатр більше здивувався б, якби Спайкові не почувся Божий глас на Місяці, а коли вона прямо запитала його: «То чи була в Спайка галюцинація?» — він відказав просто: «А ви як думаєте?» — що, на думку Бетті, не було слушним продовженням бесіди, узагалі виходило, наче вона сама божевільна, що сумнівається в нормальності свого чоловіка. У результаті зустрічі Бетті пішла, відчуваючи, що не допомогла чоловікові, а підвела його; інший результат полягав у тому, що коли через три місяці Спайк подав на звільнення з космічної програми, йому особливо не перешкоджали, адже, за даними психіатра, у Спайка бракувало деяких клепок, з’їхав дах і не всі вдома, і взагалі після особистого досвіду він переконався, буцімто супутник Землі складається з сиру. Тож його перевели на паперову роботу у відділ зв’язків зі ЗМІ, потім — у тренери військово-морських сил, але після року стрибання по сірій пилюці Спайк Тіґґлер був знову в цивільному, і Бетті замислилася, що буває, коли раптом твій грошовий потік пересихає.

А заява Спайка, що він орендував ресторан «Місячний пил» для першої зустрічі, аби зібрати кошти, викликала в Бетті питання, чи не легше закрити «Радість куховарства» й подавати, поки не пізно, на розлучення. Спайк майже рік нічого не робив, окрім того що якось пішов і купив Біблію. Потім він зник на вечір, і вона знайшла його на задньому ґанку з розкритим на колінах Святим Письмом і зверненими до зірок очима. Подруги їй надокучливо співчували: адже, певне, нелегко повернутися звідти й наново звикати до щоденної рутини. Бетті було зрозуміло, що слава Тачдауна-Тіґґлера цілком ще могла протривати кілька років без дозаправки, а також що вона може розраховувати на підтримку (адже фортель, який він викинув на Місяці, прославився не просто як американський, а як недвозначно патріотичний), тільки от вона все одно почувалася зрадженою. Усі ці роки вона робила все, що потрібне для кар’єри Спайка, їздила з ним по всій країні, не завівши справжнього дому, чекала, сподівалася на велику винагороду — і тут, коли оті самі великі круглі долари посипалися з апарата, що ж робить Спайк? Замість підставляти капелюха й ловити, всівся на ґанку і на зірки дивиться. Знайомтеся, мій чоловік — той, що з Біблією і на зірки дивиться. Знайомтеся, мій чоловік із Біблією на колінах, у подертих штанах і з химерним поглядом. Ні, на нього не напали на вулиці, він просто від усього відмовився.

Коли Бетті спитала Спайка, що б він хотів, аби вона вдягла на першу зустріч у «Зоряному пилу», у її голосі звучав сарказм, а коли Спайк відповів, що йому дуже сподобалося те жовте вбрання, яке вона вдягала на вручення медалі в Кітті-Гоку, у її голові знову зовсім не божественний голос прошепотів: «Розлучення!» Але, дивно, він і справді це мав на увазі, і двічі — спочатку перед виходом з дому, а потім на повороті на другорядну трасу — робив компліменти, як їй личить цей одяг. Це було щось новеньке, і Бетті не могла не звернути на це увагу. Тепер він завжди думав те, що казав, і казав те, що думав, — нічого більше. Здається, він розпрощався з жартами й підколками, з авантюризмом — наче вони полетіли разом із м’ячем у той кратер (якщо подумати, то вже була дурна витівка, і вже тоді можна було зробити певні висновки). Спайк посерйознішав, став нудний. Він і далі казав, що кохає її, у що Бетті вірила, хоч інколи замислювалася, чи справді дівчині цього має бути досить. Але він втратив свою живинку. Якщо це називається вирости з дитячих штучок, то, на думку Бетті, дитячі штучки — річ доволі цінна.

У «Місячному пилу» було повно народу того квітневого вечора 1975 року, коли Спайк Тіґґлер уперше звернувся до громадськості по фінансову підтримку. Там було майже все містечко, а також двоє газетярів і фотограф. Бетті боялася найгіршого. Їй уявлялися заголовки на кшталт: «“ЗІ МНОЮ ГОВОРИВ БОГ,” — СТВЕРДЖУЄ ВІДСТАВНИЙ АСТРОНАВТ», «ЧОЛОВІК ІЗ ВЕЙДСВІЛЛЯ ЗБОЖЕВОЛІВ НА КОСМІЧНОМУ ҐРУНТІ». Вона, нервуючи, сиділа біля Спайка, поки місцевий священик вітав його з поверненням до громади, де він виріс. Пролунали оплески; Спайк обережно взяв її за руку й не відпускав, доки не звівся на ноги й не зібрався говорити.

— Приємно повернутися, — мовив Спайк і роззирнувся в залі, киваючи окремим знайомцям. — Знаєте, ось зовсім нещодавно я сидів на ґанку свого будинку, дивився на зірки й думав про хлопчика, яким я був усі ці мої роки у Вейдсвіллі. Було мені, мабуть, п’ятнадцять, шістнадцять чи близько того, і був я не подарунок, і стара Джессі Вейд, упокій Боже її душу, адже багато хто з вас пам’ятає Джессі, сказала мені: «Молодий чоловіче, ви так бігаєте й репетуєте, що скоро злетите!» — і, певне, щось наша старенька Джессі Вейд знала, бо через багато років саме це я і зробив, хоча, на жаль, вона не дожила до справдження свого пророцтва, упокій Боже її душу.

Бетті дивом дивувалася. Він їх обробляв. Чорт, він узявся їх обробляти! Раніше він ніколи не говорив особливо ностальгійно про Вейдсвілль; ніколи не чула вона й історії про Джессі Вейд —