Джуліан Патрік Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

аж тут він раптом усе пригадав, замилює очі землякам. Він розповів їм купу пригод зі свого дитинства, потім про те, як був астронавтом, потім мало йти те, заради чого всіх і зібрали, але при цьому прозорим був натяк, що без цих людей наш Спайк далі Фаєттвілля б не заїхав, що саме земляки відправили його на Місяць, а не оті розумники з управління польотами, у яких дроти з вух стирчать. Так само вразило Бетті те, що цю частину свого звернення Спайк наповнив своїми характерними жартами й підколками, смак до яких, здавалося дружині, він втратив назавжди. Потім пішло про роль втечі й повернення в житті кожної людини, про їхні припливи й відпливи, подібні до тих, що на річці Пасквотенк (отут Джефф Клейтон і подумав, що коли їздив до Світової зали слави гольфу в Пайнхерсті, то в нього подібного відчуття не виникало), про те, що ми завжди повертаємося до речей і місць, з яких усе почалося. От, приміром, він колись залишив Вейдсвілль, а тепер повернувся; або регулярно ходив до церкви Святої Води все дитинство, потім збочив з праведного шляху, а тепер повернувся — що стало новиною, хоча не несподіваною, для Бетті.

Тож він перейшов до серйозної частини вечора (і Бетті затамувала подих, думаючи: ну, психу, як же тобі це вдасться — розказати, як Бог сказав тобі лишити м’яч у кратері й піти натомість шукати Ковчег). Але знову Бетті недооцінила Спайка. Він не говорив про отой місячний контакт із Вседержителем ані разу. Кілька разів згадав свою віру, повернення до початку, складнощі, з якими йому вдалося потрапити в космічну програму; отже, коли він нарешті почав пояснювати, над чим міркував, дивлячись із ґанку на зорі, і як йому здавалося, що час після цих всіх років поглянути туди, звідки ти родом, і що він планує зібрати експедицію й вирушити на пошуки решток Ноєвого ковчега, що, як усім відомо, лежить на верхівці гори Арарат біля кордону Туреччини й Ірану, усе виглядало цілком розумно й логічно. Проект «Арарат» дійсно можна було б розглядати як очевидний наступний хід NASA; і слухачі навіть могли б зробити про себе висновок, що NASA виявляє деякий егоїзм, матеріалізм і вузькочолість, зосереджуючись виключно на космічних польотах, тоді як інші проекти, ближчі душі й серцю платника податків, могли б завдяки їхній технології теж бути чудово реалізовані.

І він їх обробив, чорт, оце так він їх обробив, подумала Бетті, коли чоловік сів, сповнивши залу гомоном. Про гроші він навіть не заводив мови, просто попрохав земляків зробити йому честь своєю присутністю й поділитися думками, тож якщо вони побачать, що він не має задньої думки, то він може засукати рукави й почати шукати помічників. «Оце мій Спайк!» — несподівано для себе прошепотіла Бетті, хоча то був не зовсім такий Спайк, за якого вона виходила заміж.

— Місіс Тіґґлер, як ви ставитеся до проекту вашого чоловіка? — спитали в неї, коли подружжя, тримаючись за руки, стояло перед фотографом «Фаєттвілльського оглядача».

— О, я за нього на сто десять відсотків! — відказала вона, усміхаючись до Спайка, мов наречена.

Її коментар опублікували в «Оглядачі», і журналіст навіть примудрився написати, яка дивовижно гарна була місіс Тіґґлер у гірчичній сукні й капелюшку в тон («Гірчичній! — пирхнула Бетті, переказуючи ці слова Спайку. — Мабуть, він м’ясо з первоцвітами їсть»).

Коли вони повернулися додому ввечері, Спайк був такий наелектризований, яким вона не бачила його близько року, так що він зовсім не збирався сидіти, обійнявши Біблію, на ґанку під зірочками — аж ніяк, він просто потягнув дружину до спальні, де вони перед тим доволі довгий час здебільшого спали, а Бетті, хоча й не готова до такого повороту подій, була зовсім не проти; вона щось прошепотіла чоловікові їхньою кодовою мовою про душ, але Спайк сказав, що такими дрібницями перейматися не треба, і Бетті цілком подобалося, коли він поводиться владно.

— Я тебе кохаю, — пізніше вночі сказав їй Спайк.

Новина на чверть шпальти у «Фаєттвілльському оглядачі» породила статтю в «Новинах Ґрінсборо», а та — невеликий допис, опублікований у кількох виданнях. Потім усе затихло, але Спайк зберігав упевненість і згадував багаття, на які любив дивитися в дитинстві: спочатку майже нічого не відбувається, а в якийсь момент полум’я здіймається до небес — і справді мав рацію, бо раптом звістка про нього загорілася на перших шпальтах Washington Post і New York Times. Потім приїжджали телевізійники, за якими знову навідалися новинарі, а потім — іноземні телевізійники й іноземні новинарі, і весь цей час Бетті і Спайк завзято працювали (вони, як спочатку, знову стали однією командою) над тим, щоб запустити проект «Арарат». Репортери отримували звіти з переліком нових внесків та інших видів підтримки: там згадувалося і п’ятдесят доларів від сусідньої релігійної громади, і мотузки й намети — подарунок відомої крамниці. Невдовзі на газоні перед будинком Спайка й Бетті стояв дерев’яний «термометр проекту» — щопонеділка Спайк фарбою позначав на ньому, наскільки зібрана допомога наближає «Арарат» до мети.

Не дивно, що Спайкові з Бетті подобалося порівнювати цей критичний час із запуском ракети: це захоплення від зворотного відліку, хвилювання на запуску й усвідомлення того, що доки ця велетенська срібляста труба не заворушиться й не почне торувати шлях у небо, існує шанс дуже незручного й привселюдного ганьбовища. Хай чого Бетті хотіла спочатку, зараз вона вирішила підтримати чоловіка на сто десять відсотків і програшу не бажала. Бетті не належала до особливо релігійних натур і в глибині душі не знала, як розуміти Спайкову пригоду на Місяці, але можливості вона розпізнавала на око блискавично. Після цілого року його похмурого сидіння над Біблією й діставучого співчуття її подруг Бетті могла кричати від радості: адже зовсім не погано, що про Спайка Тіґґлера знову почують усі. Після проекту «Аполлон» проект «Арарат» — що може бути очевиднішим за такий рух уперед, за цей маленький абетковий крок? і ніхто, жоден репортер ні на мить не припустив, що Спайк розгубив клепки й з’їхав з глузду.

Спайкові все вдавалося зовсім непогано, він ані разу не заводив мови про Бога, який руками президента Кеннеді запустив цей процес. Так Бетті було легше зацікавити людей, котрі, помітивши в проекті бодай якийсь елемент божевілля, поводилися б значно обережніше. Навіть губернатор Північної Кароліни був такий зворушений, що пробачив Спайкові неввічливу допитливість щодо щирості своєї віри й милостиво погодився на елітний благодійний бенкет ($ 100 за місце) в Шарлотті. Бетті на такі