Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

і перевірити їх справжність складно. Деякі народи сприймали його, як символ влади, інші, як знаряддя правосуддя і так далі, але все що я знаю про Тризубець, так це те, що в Братстві є десята книга. Вона називається "Реінкарнація. Євангеліє від Дітара". На ній зображений Тризубець.

– Цього не може бути. – Вимовив Ніколас одночасно голосно і пошепки. Його обличчя змінило форму і колір.

– Ти в порядку? – Тут же запитала Ганна.

Він протягнув телефон до Ганни, не звертаючи уваги на її хвилювання:

– Вимкни телефон. Відключи повністю.

Вона слухняно вимкнула телефон і знову звернулася до нього:

– Що сталося?

– Сталася розмова, після якої мені захотілося вимити свої руки. – Ніколас посміхнувся, намагаючись розбавити виниклу напругу. Ганні не слід було зайвий раз хвилюватися, тим більше за такими речами.

– Все добре. Ти півроку провів за гратами і зараз вийшов на свободу. Тобі просто треба трохи часу, щоб адаптуватися.

– Ти права. – Погодився Ніколас і протягнув руку до дверей ресторану, Ганна ввійшла.

Літній вітер шумів очеретами. Бризки на гладі води йшли колами, розбиваючись об берег. Дрібні комахи, що літали біля води, притягували птахів. Навіть водяні змії з'явилися у пошуках своєї здобичі. Природа жила своїм життям в цих місцях, і рідко бачила людей.

Лангре сидів у рибальському костюмі, на розкладному стільці, закинув ногу на ногу і поглядав на поплавець. Це найприємніший момент у риболовлі – очікування улову. Той момент, коли ти, злившись з довкіллям, можеш відчути його, і дати йому відчути себе. Ніким недоторканий спокій невинних лісів і озер, зв'язок з душею людини наповнює її благоговінням і заспокоєнням. Легкі похитування листя, крапельки роси на траві, ранішній туман у ніжної водяної гладі, це і багато що інше, притягує рибалок.

Навіть не риба, а саме та атмосфера, знаходячись в якій, людина може побути сама з собою наодинці, подумати про свої справи, проблеми, турботи. Про своє майбутнє і минуле, і нарешті подумати про вічність. Лангре і Стажер уважно вдивлялися в прозору воду, спостерігаючи за рухом риби. Вона ніяк не хотіла попастися на гачок. Чи то, тому що бачила рибальські снасті вперше і не довіряла їм, чи то вже побачила у своєму житті багато таких "розумних" рибалок і уникала зустрічі з ними.

– Може спробувати іншу наживку? – Напівпошепки запропонував Стажер.

– Іншу, це яку?

– Природнішу. Ось зараз ми пробуємо на штучну, і риба нам не вірить, тому що розумна. Але якщо ми спробуємо на живого черв'яка, то її інстинкти не дадуть їй шансів пропливти повз.

– Справа не в наживці. – Голосом наставника відповів Лангре. – Якщо кожні десять хвилин її міняти, то вся риба втече від тебе. Потрібно запастися терпінням. Вам, молодим, аби бігти кудись і отримувати результати, але тут інше. Хороший мисливець вміє вичікувати здобич. Дивися.

Лангре кивнув у бік поплавця, який раптом заворушився.

– Клюнула! – Зрадів Стефан. – Нужбо, підсікайте!

– Рано! – Тихо сказав Лангре і нахилився до вудки, взявши рукою один кінець. – Треба в правильний момент.

Стажер пильно дивився за діями Лангре. Той акуратно взяв у руки вудку і зробив різкий рух вгору, після чого почав накручувати волосінь.

– Ідеально! – Зрадів Стажер, такому успішному маневру. – Важко йде, напевно велика.

Він щосили намагався підтягнути рибу до берега, але та люто чинила опір. В цей самий момент у Лангре задзвонив телефон, і він від несподіванки впустив вудку, що для риби означало порятунок.

– Біс! Що за напасть! – Почав лаятися літній рибалка, але побачивши ім'я того, хто дзвонив, заспокоївся і, зробивши глибокий вдих, прийняв виклик.

– Не відволікаю? – Запитав чоловічий голос.

– Ніяк ні. – Відповів Лангре керівництву.

– Мені дуже шкода, що художник картин сам зізнався, і тобі не вдалося впіймати Ніколаса Романова. Вгорі не змогли зарахувати цю справу, як твою тридцяту. Ці бюрократи занадто повільно працюють.

– Боже мій, ви серйозно? – Вже почав Лангре, але його тут же зупинили.

– Не поспішай кип'ятитися. Я почув про той випадок з хлопцем в літаку. Це більше підходить для тридцятої справи, як ти і бажав перед пенсією. Хоч чисто випадково ти і виявився на борту літака, де сталася крадіжка, але розкрита вона була тобою. Ти сам, за три години визначив злодія, не використав навіть своє посвідчення. Це вищий рівень професіоналізму. Більше ста чоловік на борту. Один комісар. І без повноважень, без відеокамер, допитів, доказів зміг розкрити його. І річ не в тому, що вкрали, а як затримали злочинця.

Я дивлюся на молоде покоління і можу сказати одне – вони будуть не такі. На жаль.

– Це хороша новина. – Вже спокійно вимовив Лангре. – А ви вмієте підносити добрі новини.

– Дякую за службу, Лангре. Бережи себе!

– Слухаюся!

Лангре сховав телефон в кишеню і подивився на чоловіка, що сидів з ними поруч. Він миролюбно спостерігав за хмарами і навіть не звертав уваги на те, клює в нього або ні.

– Дороги назад немає. – Сказав йому Лангре. – Ти впевнений?

Сер Альприм відірвався від неба і подивився на комісара.

– Цей хлопець, за дві доби, за допомогою свого телефону, розгадав таємницю, яку мою брати зберігали дві тисячі років. Він знайшов Амріту. Нехай не в тій формі, що хотів, але я впевнений, що таємницю безсмертя він розгадав.

– Ми робили з нього приманку. А ти зробив його новим членом Братства. Ти поставив на кон все.

– Я знаю. – Заявив Альприм. – На те є вагомі причини. Всього за півроку невідомий викрав всіх членів Братства. Лео Евран теж зник безвісти, не залишивши ніякого послання або натяку. Наш ворог почав діяти, а ми про нього нічого не знаємо. Він шукає бібліотеку Братства і нам необхідно його зупинити. І це зробить Ніколас, а ми з вами йому у цьому допоможемо. Як на мене, цей план найкраще що в нас є.

На ноутбуці Стажера заблимав сигнал:

– Телефон Ніколаса почав рух! – Повідомив Стефан. – Той жучок, що ми встановили в його новий телефон, чудово впорався із завданням.

– Ну що ж, тоді пора починати! – Сказав Лангре і встав зі стільця.

Сер Альприм теж піднявся:

– Головне, в ході слідчих дій, не вийти на самих себе.

Частина 2

Епоха слави і надії

Дано було Знання людям, дано було в стародавні часи. Призначено воно було для всіх людей, але хтось з присвячених, визнав своїх сучасників занадто слабкими прийняти його. Знання передавалися присвяченими обраним, з покоління в покоління, лише крупинками кидане людям, щоб множившись числом, вони могли вдосконалюватися розумом.

В горах Тибету, в степах Монголії і в джунглях