Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

і він зупинився, щоб переглянути їх. Перший був від дрібного підрядника О’Гіґінса, другий — від духівника Батлера, отця Михаїла, священика церкви Св. Тимофія, який дякував за пожертву в парафіяльний фонд для бідних. Третій — від «Дрекселя і Ко» щодо якогось вкладу. Четвертий — анонімний, на поганому папері, від імені, очевидно, не дуже грамотної людини, найімовірніше, від жінки. Нерозбірливими закарлючками там було написано таке:

«Шановний пане! Повідомляю, що ваша дочка Ейлін плутається з людиною, з якою їй негоже мати справу, — з таким собі Френком Ковпервудом, ділком. Якщо не вірите, поспостерігайте за будинком номер 931 на Десятій вулиці. Тоді ви переконаєтеся на власні очі».

Ані підпису, ані будь-яких ознак, за якими можна було б визначити, звідки прийшов лист. У Батлера відразу ж склалося враження, що він написаний кимось, хто живе по-сусідству із зазначеним будинком. Старий іноді відзначався надзвичайно гострою інтуїцією. Лист і справді надійшов від дівчини, парафіянки церкви Св. Тимофія, яка жила поблизу зазначеного в листі будинку. Вона знала в обличчя Ейлін і ненавиділа її за зухвалий вигляд і розкішні туалети. Ця дівчина — бліде, кволе, убоге створіння — була однією з тих, хто вважає своїм обов’язком стежити за чужою порядністю. Живучи навпроти будинку, таємно найнятого Ковпервудом, вона спостерігала за під’їздом і потроху з’ясувала (так їй, принаймні, здавалося) — що й до чого. Їй потрібно було лише доповнити факти домислами і пов’язати все це докупи за допомогою тієї здогадливості, яка нерідко випереджає точні факти. Результатом її старань і став лист, який опинився в руках Батлера у всій своїй неприкрашеній відвертості.

У ірландців склад розуму філософський і водночас практичний. Перший і безпосередній порух будь-якого ірландця, який потрапив у якусь халепу, — це знайти вихід і уявити собі все в інакшому світлі. Коли Батлер уперше прочитав листа, його пройняли дрижаки. Щелепи його стиснулися, сірі очі примружилися. Невже правда? Але хіба хтось наважився б отак напрямки писати: «Якщо не вірите — поспостерігайте за будинком номер 931 на Десятій вулиці». Хіба зухвалість цих слів не є незаперечним доказом? І мова ж іде про людину, яка лише напередодні зверталася до нього за допомогою! Про людину, для якої він так багато зробив! У дещо повільному, але гострому розумі Батлера яскравіше, ніж будь-коли, виник образ його чарівної дочки. І він раптом чітко зрозумів, хто такий Френк Алджернон Ковпервуд. Як пояснити, що він, Батлер, не розгадав підступності цього негідника? Як могло статися, що Ковпервуд і Ейлін ні словом, ні жестом не видали себе, якщо між ними справді існували якісь стосунки?

Батьки зазвичай упевнені, що вони чудово знають своїх дітей, а час лише зміцнює їхню необґрунтовану впевненість. Адже нічого поганого досі не сталося, тож нічого не трапиться й надалі. Вони бачать їх щодня, але бачать затуманеними любов’ю очима. Засліплені цією любов’ю, вони переконані, що бачать своїх дітей наскрізь, і що вони, якими б не були, безумовно, застраховані від будь-яких спокус. Мері — хороша дівчина, щоправда, трохи з вибриками, але яке з нею може скоїтися лихо? Джон — щиросердий, цілеспрямований хлопець — хіба він здатен піддатися злу? І як несамовито рвуть на собі волосся бідолашні батьки, коли випадково розкривається гірка таємниця їхніх дітей. «Мій Джон! Моя Мері… Це неможливо!»

Але це можливо. Цілком можливо. І навіть дуже ймовірно. Багато батьків, не надто досвідчених, які недостатньо розуміють життя, озлобляються, стають жорстокими. Згадуючи ніжність, вилиту на дітей, і всі принесені заради них жертви, вони відчувають себе смертельно ображеними. Одні геть занепадають духом перед такою очевидною неврівноваженістю нашого життя, перед обличчям небезпек, якими воно кишить, і загадковими процесами, що відбуваються в душі людини. Інші — ті, кому життя вже дало суворі уроки, або ті, хто від природи обдарований інтуїцією і проникливістю, ставляться до всіх таких явищ, як до незбагненного таїнства життя. І, знаючи, що боротьба тут майже марна (якщо можливо вдаватися лише до якихось прихованих заходів), намагаються не помічати найгіршого або примиритися з ним на певний час, щоб обміркувати становище. Будь-яка мисляча людина знає, що життя — нерозв’язна загадка. Інші тішаться безглуздими вигадками, хвилюються і втрачають самовладання.

Отже, Едвард Батлер, людина розумна і досвідчена, стоячи на сходах свого будинку, тримав в огрубілій жилавій руці клаптик дешевого паперу з написаним на ньому страшним звинуваченням проти його дочки. Він подумки уявив її перед собою ще зовсім маленькою (Ейлін була його старшою донькою). Як дбав він про неї всі ці роки! Вона була чарівною дитиною; її золотава голівка так ніжно тулилася до його грудей! Його жорсткі, грубі пальці тисячі разів пестили її ніжні щічки! А тепер Ейлін — уже двадцять три, і вона красуня, жвава і норовлива. Похмурі, безглузді, важкі думки обсіли голову Батлера, він не знав, як подивитися на все це, на що зважитися, як діяти. Зрештою невідомо, хто тут правий і хто винен, подумки вирішив він. Ох, Ейлін, Ейлін! Його Ейлін… Якщо дружина дізнається про все це, її бідолашне серце не витримає. Ні, вона нічого не повинна знати, нічого! А може, їй все-таки сказати?

Батьківське серце! Любов у цьому світі ходить плутаними, неходженими стежками. Любов матері всесильна, первинна, егоїстична і в той же час — безкорислива. Вона ні від чого не залежить. Любов чоловіка до дружини або коханця до коханки — це солодкі узи одностайності і взаємності, змагання в турботі і ніжності. Любов батька до сина або дочки — коли ця любов існує — полягає в тому, щоб віддавати щедро, без міри, нічого натомість не вимагаючи. Це благословення і напуття мандрівникові, безпека якого вам дорожча за все. Це ретельно зважене співвідношення слабкості й сили, що змушує засмучуватися через невдачі улюбленця і відчувати гордість за його успіхи. Таке почуття великодушне і піднесене, воно ні про що не просить і прагне тільки віддавати — розумно і щедро. «Аби мій син процвітав… Аби моя дочка була щаслива!» Хто не чув цих слів, хто не замислювався над цими виявами батьківської мудрості і любові?

Дорогою до центру міста Батлер з усією швидкістю, доступною його проникливому, але повільному і до певної міри примітивному розуму, перебирав усі можливі наслідки цього раптового, сумного і тривожного відкриття. Хіба Ков­первудові не досить своєї дружини? Навіщо йому знадобилося проникнути в його, Батлерів, будинок і там почати цей негідний, таємний зв’язок?