Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

мені гроші, і я швидко виберуся з цієї історії, гаразд? Повторюю ще раз: дорога кожна хвилина. Не піддавайтесь на залякування цих ділків. Вони ведуть гру заради власного зиску — то йдіть за їхнім прикладом.

— Я не можу, Френку… — слабким голосом відповів нарешті Стінер (уявивши жорстоке і владне обличчя Молленгауера, це побороло в ньому страх за власне майбутнє). — Я… маю подумати. Так одразу не можу. Стробік попрощався зі мною за кілька хвилин до вашого приходу, і він вважає...

— Хай вам біс, Джордже! — обурено вигукнув Ков­первуд. — Чого ви торочите мені про Стробіка! Він тут до чого?! Подумайте про себе! Подумайте про те, що буде з вами! Йдеться про вашу долю, а не про долю Стробіка!

— Я все розумію, Френку, — наполягав бідолаха Стінер, — але, направду, не уявляю, як це можна зробити. Їй-богу! Ви самі говорите, що не впевнені, чи вдасться вам виплутатися з цієї історії, а ще на додачу триста тисяч доларів... це ж, як-не-як, цілих триста тисяч! Ні, Френку. Не можу! Нічого не вийде. Крім того, мені необхідно спершу поговорити з Молленгауером.

— Тьху, що за нісенітниці ви верзете! — Ковпервуда, нарешті, прорвало; злісно, з неприхованим презирством подивився він на скарбничого. — Гаразд! Біжіть до Молленгауера! Запитайте його, як вам зручніше перерізати собі горлянку заради його користі! Позичити мені ще триста тисяч доларів не можна, а ризикнути п’ятьмастами тисячами, уже взятими зі скарбниці, і втратити їх — можна? Так я вас зрозумів? Адже ви явно намірилися втратити ці гроші, а з ними і все інше! Як на мене, ви просто з глузду з’їхали! Перші ж слова Молленгауера налякали вас до смерті, і ви вже готові все поставити на карту: своє ім’я, репутацію, становище! Чи розумієте ви, що буде з вами, якщо я збанкрутую? Ви потрапите під арешт. Вас посадять за ґрати, Джордже, от і все. А ваш Молленгауер, який уже встиг наказати вам, чого не слід робити, і пальцем не поворушить для вас, коли ви зганьбитеся! Згадайте: хіба я не допомагав вам, га? Хіба я до останньої хвилини не вів успішно ваші справи? Що ви вбили собі в мізки, хотів би я знати? Чого ви боїтесь?

Стінер зібрався був навести ще якийсь малопереконливий аргумент, аж тут у кабінет увійшов керуючий його канцелярією Альберт Стаєрс. Стінер був настільки схвильований, що не відразу його помітив. Ковпервуд же зверхньо звернувся до нього:

— Що скажете, Альберте?

— Містер Сенгстек за дорученням містера Молленгауера бажає бачити містера Стінера.

Почувши це страшне ім’я, Стінер затремтів, як осінній лист. Ковпервуд це помітив. Він зрозумів, що руйнується його остання надія отримати від Стінера триста тисяч доларів. Але все ж не склав зброї.

— Ну, що ж, Джордже, — сказав він, коли Стаєрс вийшов, щоб повідомити Сенгстеку, що Стінер готовий прийняти його, — мені все зрозуміло. Ця людина вас загіпнотизувала. Ви занадто налякані і вже не належите собі. Нехай все залишається, як є — я ще повернуся. Тільки, заради Бога, опануйте себе. Подумайте, що поставлено на карту. Я вже сказав вам, чим все скінчиться, якщо ви не схаменетеся. Послухайте мене, і ви будете незалежною, багатою людиною. В іншому випадку — на вас чекають тюремні ґрати.

Вирішивши ще раз спробувати знайти допомогу у банкірів і біржовиків, перш ніж їхати до Батлера, Ков­первуд швидко вийшов із державної скарбниці і вскочив у легкий ресорний кабріолет, що чекав на нього. Це був елегантний екіпаж жовтого кольору з таким же жовтим шкіряним сидінням, запряжений жвавою гнідою конячкою. Ковпервуд зупинявся то біля однієї, то біля іншої будівлі і з удаваною бадьорістю заскакував сходами до банків і біржових контор.

Та все було марно. Його вислуховували — чемно, навіть співчутливо, — але одразу ж посилалися на хисткість становища. Джирардський національний банк відмовився відстрочити позику хоча б на годину, і Ковпервуду довелося негайно переслати їм товсту паку своїх найбільш цінних паперів для покриття різниці, викликаної падінням біржових курсів. О другій годині прийшов розсильний від старого Ковпервуда: як голова Третього національного банку він змушений був вимагати погашення позики в сто п’ятдесят тисяч доларів. Акції, закладені Френком, на думку директорів, були недостатньо надійні. Ковпервуд негайно виписав чек на свій п’ятдесятитисячний внесок у цьому банку, додав до нього двадцять п’ять тисяч доларів, що зберігалися у нього в конторі готівкою. Затим зажадав від фірми «Тай і Ко» погашення позики на п’ятдесят тисяч доларів. Тоді продав за третину номіналу акції конки лінії Грін і Коутс — саме тієї, з якою у нього було пов’язано стільки сподівань. Всі отримані таким шляхом гроші він відправив у Третій національний банк. Старому Ковпервуду здалося, що камінь звалився у нього з душі, але разом з тим він був зовсім пригнічений. Опівдні старий сам вирушив дізнатися, скільки він може отримати за свої папери. Таким учинком він частково компрометував себе, але його батьківське серце страждало, а крім того, йому слід було подумати і про свої особисті інтереси. Заклавши будинок і отримавши позику під заставу обстановки, екіпажів, земельної ділянки та акцій, він реалізував сто тисяч доларів, які й поклав у своєму банку на ім’я Френка. Але за такого потужного шторму це був дуже ненадійний якір. Френку необхідно було домогтися відстрочки платежів щонайменше на три-чотири доби. О другій годині цього фатального дня, ще раз зваживши стан своїх справ, Ковпервуд похмуро пробурмотів:

«Ні, цей боягуз Стінер має будь-що позичити мені триста тисяч, і квит. А тепер треба побачитися з Батлером, а то він ще надумає вимагати свій внесок до закриття контори».

Він знову скочив у екіпаж і, наче одержимий, помчав до Батлера.

26

Чимало змінилося відтоді, як Ковпервуд розмовляв з Батлером. Старий дуже приязно відгукнувся тоді на пропозицію об’єднатися з Молленгауером і Сімпсоном і підтримати курс цінних паперів на біржі. Але вранці, у цей пам’ятний понеділок, і без того заплутане становище ускладнилося однією новою обставиною, яка змусила Батлера докорінно переглянути свої позиції. О дев’ятій ранку того ж дня, коли Ковпервуд домагався підтримки від Стінера, Батлер вийшов із дому і вже збирався сісти в екіпаж. Аж тут листоноша вручив йому чотири листи,