Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

нас все, що ми накопичили. Нам треба рятувати себе самим, Джордже, ось для чого я до вас приїхав. Якщо ви не дасте мені трьохсот п’ятдесяти або хоча б трьохсот тисяч доларів — нам обом кінець. І вам, Джордже, буде гірше, ніж мені, бо юридично я не несу жодної відповідальності! Та справа не в цьому. Я хочу врятувати і себе, і вас. Я знаю засіб, який на все життя позбавить нас від фінансових труднощів — що б вони там не говорили, що б проти нас не задумували. І в нашій змозі скористатися цим для нашої спільної користі! Невже ви самі не розумієте? Я хочу врятувати свою справу, а з цим будуть врятовані і ваше ім’я, і ваші гроші.

Ковпервуд замовк, сподіваючись, що йому вдалося, нарешті, переконати Стінера. Але той, як і раніше, вагався.

— Що ж я можу вдіяти, Френку? — жалібним голосом забелькотів він. — Мені не можна йти проти Молленгауера! Якщо я зроблю те, про що ви просите, вони віддадуть мене під суд! Вони на це здатні. Ні, Френку… Я не такий сильний… Якби вони нічого не знали, якби ви не сказали їм, тоді... може, тоді — інша річ, але тепер!..

Він похитав головою, його сірі очі сповнилися безмежним розпачем.

— Джордже… — знову почав Ковпервуд, розуміючи, що коли йому і вдасться чогось досягти — то лише за допомогою беззаперечних доказів. — Не будемо більше говорити про те, що я зробив. Я зробив те, що було необхідно. Ви вже втратили будь-яке самовладання і готові зробити непоправну помилку. Я не хочу допустити цього. Я розмістив в ваших інтересах п’ятсот тисяч доларів міських грошей (частково, правда, і в своїх інтересах), але більше все-таки в ваших...

Це твердження не зовсім відповідало істині.

— ...І ось в таку хвилину ви вагаєтеся, не знаєте, захищати вам свої інтереси, чи ні! Я відмовляюся розуміти вас! Адже це криза, Джордже! Акції летять під три чорти, і не лише нам загрожує розорення. На біржі паніка, викликана пожежею, і той, хто нічого не зробить для свого захисту, звичайно ж, приречений. Ви кажете, що зобов’язані місцем скарбничого Молленгауеру і боїтеся, аби він не поквитався з вами? Вдумайтеся добре у своє і моє становище, і зрозумієте, що він нічого не може вам заподіяти, поки я не банкрут. Але якщо я оголошу себе банкрутом — що буде з вами? Хто вас тоді врятує від суду? Чи ви часом не думаєте, що Молленгауер прибіжить і внесе за вас у скарбницю півмільйона доларів? Ха-ха, ви цього не діждетеся. Якщо Молленгауер та інші рахуються з вашими інтересами, то чом вони не підтримують мене сьогодні на біржі? Я-то знаю, чому! Вони зазіхають на наші акції кінних залізниць! А на те, що вас потім запроторять до в’язниці — їм начхати! Будьте розсудливі і слухайте, що я кажу. Я уважно пильнував ваші інтереси — ви ж цього не можете заперечувати? Завдяки мені ви загрібали грошики, і чималі! Схаменіться, Джордже, їдьте у скарбницю і, перш ніж що-небудь зробити — випишіть мені чек на триста тисяч доларів! Не зустрічайтеся і не розмовляйте з жодною людиною, поки цього не буде зроблено! Сім бід — один одвіт. Ніхто не може вам заборонити видати мені цього чека. Ви — міський скарбничий! Щойно гроші будуть у мене в руках — я виплутаюся з цієї халепи і за тиждень (щонайбільше за два) поверну вам усе сповна! На той час паніка, без сумніву, вщухне. Коли ці гроші повернуться в державну скарбницю, ми домовимося і щодо тих п’ятисот тисяч. За три місяці, а можливо, й раніше, я влаштую так, що ви зможете покрити дефіцит. Та що казати — я й за два тижні зможу це зробити, дайте мені лише знову стати на ноги! Час — це все, що мені потрібно. Ви не втратите своїх вкладень, а коли повернете гроші — ніхто не буде чинити вам неприємностей. Вони нізащо не підуть на публічний скандал. Ну, то як, Джордже? Молленгауер не може перешкодити вам виписати мені чек, так само як я не можу змусити вас до цього. Ваша доля — у ваших власних руках. От і кажіть, як ви маєте намір вчинити?

Стінер продовжував роздумувати і вагатися, хоча й був на краю загибелі. Він боявся діяти, боявся Молленгауера, боявся Ковпервуда, боявся майбутнього і самого себе. Думка про паніку, про катастрофу, що нависла над ним, в його уявленні пов’язувалася не так із його статками, як зі становищем у суспільстві і в політичному світі. Мало людей розуміють, що таке фінансова могутність. Мало хто відчуває, що означає тримати в своїх руках владу над багатством інших, володіти тим, що є джерелом життя суспільства і засобом обміну. Але ті, хто це укмітив, жадають багатства вже не заради нього. Зазвичай люди дивляться на гроші як на засіб забезпечити собі певні життєві вигоди. Однак для фінансиста гроші — це засіб контролю над розподілом благ, засіб досягнення пошани, сили, влади. Саме так (на відміну від Стінера) ставився до грошей Ковпервуд. Стінер, котрий завжди волів, щоб Ковпервуд діяв за нього, тепер, коли Ков­первуд ясно і чітко змалював йому єдиний можливий вихід із ситуації — боявся як ніколи. Його здатність міркувати помутилася від страху перед загрозою люті і помсти Молленгауера, можливим банкрутством Ковпервуда і власною нездатністю мужньо зустріти біду. Природжений фінансовий талант Ковпервуда нині вже не викликав у нього довіри. Дуже вже молодий оцей банкір, і не такий досвідчений. Молленгауер старший і багатший. Сімпсон і Батлер — теж. Ці ділки з їхніми капіталами уособлювали непоборну міць. Окрім того, хіба сам Ковпервуд не зізнався йому, Стінеру, що він у небезпеці, що його загнали в глухий кут? Ніяке зізнання не могло більше налякати Стінера, але Ковпервуд змушений був його зробити, бо Стінерові забракло мужності поглянути небезпеці просто у вічі.

Тому і в екіпажі, дорогою до скарбниці, Стінер продовжував сидіти блідий, розчавлений, не в змозі зібратися з думками і швидко, чітко, ясно уявити своє становище і єдиний можливий вихід із нього. Ковпервуд увійшов до скарбниці разом із ним, щоб іще раз спробувати вплинути на нього.

— Отже, Джордже? — суворо наступав він. — Я чекаю на відповідь. Час не жде. Нам не можна втрачати ані хвилини. Дайте