Едуард Миколайович Успенський - 25 професій Маші Філіпенко

Про черствий хліб у Білоомуті:

Чи то дурість, чи то мода, Тільки прикрість для народу. Бо завозять в магазин Хліб твердіший від цеглин.

Нічого особливого, але й нічого крамольного. А Тихомиров наказує ці рядки у двадцятьох інстанціях погоджувати.

— А в управлінні пляжів ви були? А що торгове начальство каже? Зрозуміло. І все-таки ми ті поспівки знімемо. У вас є куплети про телевізор.

— Та їм же тридцять років!

— Отже, перевірені. Тут їх ще не знають.

— Але ж ми можемо допомогти громадянам.

— А можемо й зашкодити. То справа серйозна. Хай цим «Фитиль» клопочеться чи «Крокодил». Ми — концертна організація, а не держконтроль.

Отож у Сергія Миколайовича при імені Анатолія Сергійовича починає сіпатись обличчя. Він зі своїми куплетами не буде зайвий. І взагалі

На суді у нас ніхто не зайвий…

Заповнюємо квитки далі:

«Шановний тов. Дзюровський, запрошуємо Вас на товариський суд…»

«Шановні співробітники журналу «Естрада і цирк», рідні! Запрошуємо усіх Вас…»

І на лаві для підсудних Вільних місць нема…
РОЗДІЛ N+15

(Про біопротивників, біобратів і біосестер-хазяйок)

Увечері Томилін приніс приємну звістку — прийомна комісія циркового училища погодилась на мене подивитись. Отже, коли буде все гаразд, я зможу одержати документ, що замінює у даному випадку цирковий диплом.

А тепер надійшла черга.

Обуреного листа сестри-хазяйки та групи відпочиваючих будинку відпочинку «Зірочка» м. Сибірська.

Вступ. Не знаю чому, але мене дуже непокоїть Марина Вікторівна Кічалова. Заступниця Тихомирова… Холодна, світська тітонька. Якщо Тихомиров мій ворог соціальний, то вона — невідомо який. Біологічний, чи що. Я не знаю, як це пояснити, але кожна наша репліка одне одного дратує. І навіть в одній кімнаті нам перебувати неприємно і нема ніякої можливості.

Мені здається, я всім добро приношу. Принаймні намагаюсь. А є люди, котрі тільки й мріють ближньому зло скоїти. Скоять — і радіють, немов обов'язок якийсь важливий виконали. Я таких людей за версту відчуваю. А вони мене. Поміж нами миттю нібито іскра проскакує. І враз спалахує ненависть.

Якось приїхав я у будинок відпочинку авіаційної промисловості. І звернув увагу на чергову по корпусу. Зачесана, акуратна вся, а очі холодні, і від самої так ненавистю і віє до оточуючих.

Якщо у людини нога болить, вона її на верхній поверх направить. Молодь з гітарою обов'язково до скандальних бабусь підселить. Гітаристи грати хочуть, а стареньким спокій потрібен і воля. Отже, скандал буде. А чергова того й прагне. Можливо, навіть підсвідомо.

Чистота в корпусі ідеальна, не причепишся. А телевізор у холі не працює: так спокійніше. Стіл для настільного тенісу є, а ракеток і кульок нема — «нічого вам грати, відпочивати приїхали».

Об одинадцятій вхідні двері на замок. Якщо хтось затримався в лісі чи на прогулянці по річці, вона його хвилин сорок стукати змусить, аби він увесь корпус перебудив.

Люди повз чергову ходять як мишки. У чомусь себе винними почувають.

Я їй кажу:

— Чому у вас телевізор не працює?

— Тому що поламали його такі, як ви, відпочиваючі!

— А хіба майстра викликати не можна?

— То вам робити нічого, от і викликайте. А в мене он який корпус на руках!

— Можна, я його сам полагоджу?

— Бач, налагоджувач вишукався. Я потім за все життя не розплачусь. Не заважайте мені працювати. Я відомості на простирадла складаю.

Ні, гадаю, неправда тут. Ніхто у такої не наважиться телевізори ламати, кому життя дороге. Сама вона це скоїла, щоб не заважали їй.

Вирішив я її на три хвилини з холу вивести. А там розберемося, хіба ж я не кращий складальник?!

Знайшов я одного старенького, що від'їжджав.

— Допоможіть, — кажу.

— Як?

— Дуже просто. Ми вам крейдою підошви намастимо і пустимо повз неї по паркету. Ви на вихід і до лісу. Тільки-но вона очі від столу підніме, тут же по слідах тигром кинеться. Такий випадок відпочиваючому скандал вчинити! А поки вона бігатиме, я миттю телевізор полагоджу.

Старенький так хвилювався, так боявся, що п'ять кульок валеріанки випив, поки йому черевики крейдою мастили. Та вже надто вона йому нерви псувала під час відпочинку.

Він каже:

— А як же я з кімнати своєї вийду? Вона зразу побачить, звідки сліди ведуть. Адже душу витрясе! Задушить.

Не допустимо такої похибки.

Взяли ми старенького на руки, в коридор винесли і пустили його. Самі скоріше вперед: стали