Василь Павлович Січевський - Чорний лабіринт. Книга третя

згоду розірвати шлюб. Тут, звичайно, є різниця, але, певно, Гуго розуміє, що виходу в них з Гізелою немає, та й те, що в перспективі має принести фірма «ХАМАГ», компенсує втрати. Цікаво було б знати, про що зараз думає на тім кінці телефонного проводу Гуго фон Глевіц? Але як про те довідаєшся? Мабуть, тільки час дасть відповідь на всі ці дошкульні запитання.

Кажуть, у справах комерції, як у шахах: той перемагає, хто здатен передбачити і знешкодити наступний хід противника. Цією премудрістю або, як дехто вважає, талантом Хорст не володів. Та й чи міг він мати Гуго за свого ворога? Підстав для того поки що не було. Навпаки, все, що Гуго зараз робив, за що змагався в справах фірми, робилося ним такою ж мірою для себе, як і для нього, Хорста Торнау. Звісно, Гуго ніколи не був благодійником, він задарма й пальцем не поворухне, та не можна скидати з рахунку ту обставину, що через рік-другий Гуго фон Глевіц — мільйонер, і заради цього вилізе з шкури геть, а поставить справу.

А коли найгірше? Коли припустити, що Гуго поклав собі вже зараз, на цьому першому етапі, усунути Хорста й посісти місце не якогось там розпорядника, а хазяїна фірми, а згодом — і корпорації «Штучні алмази Баварії»? Чи можливо це? Ні! Він сам про це сказав: нема грошей — і ніхто не бажає з ним рахуватися. Гарантія успіху — я і мої капітали. Знамено фірми — барон Хорст фон Торнау, за спиною якого стоять Стінеси і Рокфеллери…

Міркуючи так, Хорст заспокоївся і пішов вечеряти. В холі його зустріли з піднятими келихами.

— Чарівні сеньйорити і шановні сеньйори! Дозвольте мені привітати вас у моєму скромному домі й побажати гарного відпочинку! Нехай зорі будуть чисті, а море ласкаве! Нехай кохання не полишає ваші молоді серця! — Бенедетті підніс свій келих.

— Я п'ю за ваше щастя!

Він випив, церемонно розкланявся і, задкуючи, зник за дверима. Дами ледве стримували сміх.

Юта зразу помітила зміну настрою в Хорста і, коли сідали до столу, запитала:

— Ти не в гуморі, любий?

— Ні, Юті, ні… Просто я зголоднів, як вовк, а коли я голодний, у мене завжди псується настрій.

— Любий бароне, до ваших послуг щедрі дари італійської кухні — землі й моря! — Сеньйор Бенедетті ніс у руках таріль з велетенським омаром.

— Яке диво! — вигукнула Патриція. — Таку красу й їсти гріх…

— У нас усе можна, сеньйорито… Всі гріхи, всі заборони треба лишати за перевалом, — говорив хазяїн, розкладаючи кожному шматки з тареля. — Коли вже сам папа благословив наші картярські доми і не вважає за гріх мати прибуток з рулетки, то про що можна говорити. В нас, у Монако, — рай, де під кожним кущем причаїлись безгрішні душі…

За столом не вщухав веселий сміх. У Хорста швидко зникло неприємне враження від розмови з Гуго, і він був, як то кажуть, в ударі. Сипав дотепами, робив Юті компліменти, і вона почувалася щасливою. Добре повечерявши, вони всі разом до півночі купалися в теплому й ласкавому морі.

Гуго фон Глевіц не спав усю ніч. Душа його горіла в пекельнім вогні заздрощів. Його аж ніяк не влаштовувало другорядне становище в фірмі. Особливо гостро відчув це зараз, після розмови з Хорстом, але мучився тим з першого дня, з тієї миті, як у його голові народилась ідея утворення фірми. Тепер, коли «ХАМАГ» існує, коли вона з космічною швидкістю врізується в сузір'я німецьких промислових корпорацій, коли з її керівниками починають рахуватися в колах найвищої промислової еліти, він пристрасно бажав узяти справу під свою, як йому здавалося, міцну руку. На Хорста завжди дивився як на носія, що своїми мільйонами виведе його на орбіту, а там, коли стане непотрібним, такого можна й позбутися.

Хорст Торнау дратував його вже самим своїм існуванням. Гульвіса, щасливець, улюбленець долі, тримає в руках справу тільки тому, що з неба йому впали мільйони. Не маючи більше ніяких чеснот, він відсуває у тінь його, Гуго фон Глевіца, який своїм власним горбом здобув, започаткував, дав життя всьому. Він, всюди він, починаючи від праці Цур-Гаєра і кінчаючи блискуче проведеною демонстрацією можливостей установки в замку Торнау. Після того, як йому вдалося пошити всіх їх у дурні, коли навіть Хорст не дібрав, звідки з'явився на світ алмаз, названий «Ерхард Великий», після всього того Хорст стає візитною карткою, гарантом справи, а з ним, Гуго фон Глевіцом, ніхто не хоче рахуватися. Ці бовдури вірять тільки в реальні категорії. Мільйони Торнау існують, і це для них зрозуміло. Де справедливість?

А тут іще цей шлюб Хорста з Ютою. Поки Гізела — дружина Торнау, мільйони належать їй по праву спадку. Адже інших спадкоємців у Хорста нема. Розлучившись з Гізелою, Хорст передасть усі права Юті, а коли та народить йому купу дітей, то й взагалі про мільйони Торнау доведеться забути. Тож саме час подбати про те, щоб усе залишилось за родиною фон Глевіців — і фірма, й мільйони. А для цього треба тільки одне — підписати у Хорста документи про утворення акціонерної командити. Хорст хоч і не розбирається у тонкощах цієї справи, однак колись вчився на юридичному і не такий дурний, аби не зрозуміти, що тут і до чого. А розібравшись, може просто відмовитись заставляти всю свою маєтність як гарантію фірми «Хартматеріаль-командитгезельшафт».

Слово «командита» для нього смертельне. Командитне товариство розподіляється на «повних товаришів» (таким у фірмі буде лише Торнау, бо інші всі відмовляються нести необмежену, тобто всім, що мають, відповідальність по зобов'язаннях командитної спільності). Підписавши папери про утворення такої спільності, Хорст фактично поставить себе поза грою. Всі його гроші та нерухоме майно в разі чого залишаться навіть не Гізелі, а фірмі, що практично закріплює їх за ним, Гуго фон Глевіцом. Так що лишається просити у бога ласки, аби роздмухав той запізнілий любовний чад такими пристрастями, від яких у Хорста затьмариться розум. Проте треба не лише покладати надію на бога, треба діяти. Передусім — порадитися з Керком.