Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Отже, Цзінь Жун довго упирався, та зрештою здався й відважив доземний уклін Цінь Чжуну. Лише після цього Баоюй заспокоївся.

Незабаром усі розійшлися. Цзінь Жун чим більше думав про те, що сталося, тим дужче його розбирала злість.

— Цей Цінь Чжун усього-на-всього молодший брат дружини Цзя Жуна, — бурмотав він собі під ніс, — прямого відношення до родини Цзя не має, ходить у школу на однакових правах зі мною, але, користуючись прихильністю Баоюя, дивиться на всіх звисока. Треба б йому скромніше триматися. Думає, всі сліпі, не бачать, які в них відносини з Баоюєм. А сьогодні пристав до іншого хлопчиська. Я помітив — от і вийшов скандал. Мені-το чого боятися?!

Мати Цзінь Жуна, уроджена Ху, почула й запитала:

— Знову щось затіваєш? Скількох зусиль коштувало мені вмовити твою тітоньку звернутися до другої пані Фенцзє, щоб улаштувала тебе в школу! Спасибі, люди допомогли, а то хіба в змозі ми найняти вчителя?! У школі ти на всьому готовому, і за два роки твого навчання нам удалося чимало зекономити. На ці гроші тобі зшили пристойний одяг. А де ти познайомився з паном Сюе Панем? Теж у школі! Усього за рік пан Сюе Пань подарував нам сімдесят чи вісімдесят лянів срібла. Якщо ти вчиниш скандал — тебе виженуть. А знайти таке місце, як школа, сутужніше, ніж піднестися на небо. Добре, йди спати!

Насилу стримуючи злість, Цзінь Жун посидів іще трохи й пішов спати. А наступного дня, наче й не було нічого, пішов до школи.

Розповімо тепер про тітоньку Цзінь Жуна — дружину Цзя Хуана, одного з «яшмових» Цзя[125]. Що й говорити! Ця гілка роду не мала такої могутності, як прямі спадкоємці Жунго-гуна й Нінго-гуна.

Володіючи більш ніж скромним статком, Цзя Хуан і його дружина часто їздили на уклін у палаци Жунго й Нінго. Мати Цзінь Жуна вміла лестити Фенцзє й пані Ю, ті не могли відмовити їй у допомозі, і вона якось зводила кінці з кінцями.

Того дня погода видалась ясною, вдома справ не було, і мати Цзінь Жуна, взявши із собою служницю, сіла в коляску й вирушила провідати свою невістку, дружину Цзя Хуана, і племінника.

Коли вона розповіла невістці про те, що сталось у школі, та скипіла від гніву:

— Нехай навіть цей Цінь Чжун — родич сім’ї Цзя, але чим наш Цзінь Жун гірший? Надто багато вони собі дозволяють! Та й нічого такого Цзінь Жун не вчинив, аби просити вибачення й кланятися до землі... Я цього так не залишу... Поїду в палац Нінго, поговорю із дружиною пана Цзя Чженя й старшій сестрі Цінь Чжуна натякну — нехай розберуться!

Тут мати Цзінь Жуна сполошилась:

— Це все мій язик. Прошу тебе, не кажи нікому. Хіба тут зрозумієш, хто винуватий, а хто ні? Почнеться скандал — виженуть Цзінь Жуна зі школи. Вчителя найняти ми не можемо, та й утримувати сина важко!

— Що за нісенітниця! — обурилася дружина Цзя Хуана. — Спочатку я поговорю з пані Ю, а там подивимося!

Не звертаючи уваги на умовляння невістки, вона наказала запрягати й вирушила в палац Нінго. Але при зустрічі з пані Ю запал її охолонув. Найлюб’язнішим чином вона поговорила з пані Ю про погоду й інші дрібниці, а потім запитала:

— Що це не видно дружини пана Цзя Жуна?

— Не знаю, — відповіла пані Ю, — мені навіть невідомо, як вона почувається останні два місяці. У неї давно припинилися місячні, але лікар не знаходить вагітності. Від дня повені вона зовсім ослабла, ледве говорить. Я їй сказала: «Відкинь церемонії, не відвідуй уранці й увечері батьків, побільше дбай про своє здоров’я! Прийдуть рідні, я сама їх прийму! Скажу, що ти хвора, і ніхто тобі не докорятиме». Я й Цзя Жуну казала: «Не турбуй її, не сердь — їй потрібний спокій. Якщо їй захочеться чого-небудь смачного — звернися до мене! Іншу таку дружину, добру й гарну, удень із ліхтарем не знайдеш!» До старшого шаноблива — всі її люблять. Останні дні я просто місця собі не знаходжу, так тривожуся. А тут, як навмисно, із самого ранку прийшов її брат. Наївний, недосвідчений, не розбирається в життєвих справах. Знає ж, що сестра нездорова і її не можна турбувати — нехай навіть йому завдали найстрашнішої образи. Вчора у школі сталася бійка, хтось його скривдив і вилаяв непристойними словами, а він візьми та й розкажи про це сестрі. Вона весела, любить жартувати, але дуже вже недовірлива, ти ж знаєш! Варто їй не розчути хоч слово, так вона три дні й три ночі буде робити всілякі припущення. Вона й занедужала тому, що надто багато думає! Почула, що брата скривдили, — розсердилася, засмутилася. Мало того що брат непутящий, не хоче вчитися, так ще й друзі в нього непорядні — підбурюють до сварок і бійок. От і вийшов у школі скандал. Бідолашна так розхвилювалася,