Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

— А ви за фахом журналіст? — поцікавилася Дана.

— Ні, я технолог. Але працюю в газеті вже три роки.

— Підготували запитання?

— Ну, так не вийде, — посміхнулася Сливка.

Скидалося на те, що в неї покращав настрій.

— А якщо ми вас попросимо написати, що нам потрібно?

Дубов захлинувся чаєм. Працівники прес-служби вдали заглиблених у нагальні справи. На обличчі Макса проступила відраза. Він був шокований. У повітрі немов зависла фраза, яку він спершу хотів сказати. Але стримався, вдихнув на повні груди повітря і повчально промовив:

— Журналістика полягає в іншому, вона не має нічого спільного із замовленням, — він відсунув чашку й погордливо глянув на Сливку.

Дана виклично заклала ногу на ногу, виставивила бездоганні круглі колінця.

— Я чудово знаю різницю між журналістським матеріалом і замовленням. Але зараз я маю на увазі останнє, - вона подивилася відвертим поглядом дияволиці в широко розкриті очі Макса Дубова.

Той олумів що це вже переходить усякі межі, але ніяк не міг позбутися жартівливого тону.

— Ну, знаєте, якби ви отут, при свідках, — він кивнув на схилені голови спеціалістів, — купували мій матеріал, то, думаю, не за гречку…

— А скільки це коштує? Тисячу доларів? Дві? Три? — широко всміхнулася Дана.

За тиждень зявився матеріал, який цілком влаштовував Сливку. Щоправда, у вступному слові кореспондент дозволив собі безневинно пожартувати з приводу зовнішності Марієва. Мовляв, це той рідкісний випадок, коли міністр не має зайвого жирку, але ж і виглядає таким замученим, бо, що й говорити, прем’єр вимагає від членів уряду цілодобового служіння…

Новорічний корпоратив у відомстві такого штибу дорівнює навіть не пожежі, а катаклізмові районного масштабу. Профспілка до останньої копійки вигрібає касу, аматори добровільно-примусово скорочують робочий день, щоби оновити репертуар і закупити ялинку. Задовольняти новорічні забаганки міністра, точніше, його оточення — святий обов’язок колективу. За два дні до корпоративу канцелярські працівники невизначеної статі перетворюються на примадонн. Нарешті оголошується загальна мобілізація. У призначений день і час на численне військо Марієва суне з усіх поверхів протокольно радіти, вітати й веселитися, і в авангарді — жіноцтво як головна робоча сила Міністерства праці.

Цього разу серед усіх пропозицій місцевої індустрії розваг обрали модельну агенцію. Поки панство здаля скромно позирало на столи, з-за лаштунків імпровізованої сцени долинало таємниче шурхотіння. Напевне, саме з таким звуком, тільки, звісно, набагато тихішим лускає сповиток із павутиння на лялечці в мить народження метелика. На подив усім з величезного яскраво прикрашеного кошика визирає молода красуня. Це і є подарунок міністру від колективу. Казкова принцеса підхоплюється, кидається Марієву на шию і примушує його кружляти з нею по залу. Нікого це не шокує. Профспілковий актив клацає фотоапаратами. Виснажені щоденною марудною роботою міністерські працівники почуваються напрочуд щасливими. Ніби й не в їхніх кабінетах розвішано на стінах аркуші із написами: «Дожити б до пенсії!..»

Дана цілий вечір тінню ходила за своїм шефом і прес-службу водила за собою, мов курка курчат. Ніхто не здатен був цього пояснити, а Євгена взагалі дратувала Сливчина запопадливість. Та й уся ця святкова біганина не принесла йому жодної радісної хвилини. Знудьговано оглядав святкову юрбу, переважно з жінок середнього або передпенсійного віку, серед яких звичайно, Дана була найкращою. У її глибокому декольте виблискувало кольє, колись подароване Євгеном. Вона все-таки не помітила, коли він устиг зникнути.

Мабуть, марно Дана чекала знаку долі. Чоловіків було надто мало, й зовсім не таких, чия увага втішила б її.

Після свят Сливка брала відгул, щоб автобусом поїхати додому, до батьків. Невеселі думки крутилися в голові цілу дорогу. «Помаранчеві» таки доможуться свого. Дострокових парламентських виборів не минути. Й тоді вона перша «на виліт». Куди? Чи захоче шеф і далі тягти її за собою? Умова, за якої Дана могла б працювати ким завгодно, єдина — власна квартира у столиці, але ж це нереально!

Вогники рідного Первомайська, що замиготіли у вікнах, змусили на якийсь час відволіктися від невеселих роздумів. Повернулася на роботу значно веселішою, і не без причин. Вікенд з виїздом на природу таки допоміг познайомитися з молодим неодруженим бізнесменом, ще й на мерседесі. Звісно, ще було невідомо, як усе складеться надалі, але Дана вже мріяла про весілля. Підійшла до дзеркала, що висіло над столом у Євгена, помилувалася собою. Обличчя — ніби росою вмите, рожевіють щічки… Що то воно — кілька днів відпочинку, ковток свіжого повітря! Зачіску зробила ще перед пікніком, а й досі нічого собі, їй пасує оцей мальовничий безлад на голівці…

На порозі став Євген. Дани задерла підборіддя.

— Планується прес-конференція заступника міністра, — промовила з холодком, неохоче відвертаючись від дзеркала.

— З якого приводу? — байдуже поцікавився Чубенко, знімаючи куртку та вішаючи в шафу.

– Та ні з якого. Так, загальні питання.

Сливка злукавила. Міністерський захід був вимушений — скандал розгорівся навколо виплат за декретними відпустками. Першого віце-прем’єра, який одночасно був і міністром фінансів, давно дратувала масштабність цих витрат. Саме він шокував молодих матерів заявою про намір запровадити суворі обмеження на виплату допомоги і виявився в цьому напрочуд послідовним. Якби так дбали про надбавки, як про урізування! Словом, невдовзі далося взнаки недостатнє фінансування цієї бюджетної програми. Міністр не наважився вийти до журналістів, послав заступника.

Ведуча одного з провідних телеканалів, добра Данина знайома, перша підняла руку:

— Яким чином будуть обстоюватися права майбутніх матерів у новому Трудовому кодексі? Адже за кілька місяців, у серпні, парламент має розглянути цей законопроект…

— Я вважаю, — сказав Михайло Данилович, — що молоді вагітні жінки на робочому місці повинні виконувати свої обов’язки в повному обсязі.

Залом побігли