Маріо Пьюзо - Сицилієць

може, мій батько був членом його банди. Я не знаю. Тільки моя рідня й ватажки Турі знають, що ми одружилися. Турі змусив усіх присягнути, що вони мовчатимуть, бо боявся, що мене заарештують.

Ця новина ошелешила всіх за столом. Джустіна дістала з-під сукні маленький гаманець і витягла з нього кремового кольору документ на жорсткому папері з важкою печаткою, простягнула Майклові, але Гектор Адоніс забрав його з її рук і прочитав. Тоді всміхнувся їй.

— Завтра ти будеш в Америці. Можна мені розповісти новину батькам Турі?

Джустіна зашарілася.

— Вони завжди вважали, що я завагітніла без шлюбу. Тому й думали про мене погано. Так, можна їм сказати.

Майкл запитав:

— Ти коли-небудь бачила чи читала той «Заповіт», що його ховає Турі?

Джустіна похитала головою.

— Ні. Турі ніколи не говорив зі мною про нього.

Обличчя дона Доменіка стало крижаним, однак він також дивився зацікавлено. Майкл подумав, що він чув про «Заповіт», але не схвалював його. Хто взагалі про нього знав? Точно не народ Сицилії. Урядовці в Римі, дон Кроче, родина Ґільяно та його вузьке внутрішнє коло вигнанців.

— Доне Доменіку, — звернувся до нього Гектор Адоніс. — Можна мені лишитися вашим гостем, поки з Америки не дійде звістка, що Джустіна в безпеці? Тоді я передам новини Ґільяно. Це має бути не довше, ніж одна ніч.

— То буде честь для мене, дорогий професоре, — владно сказав дон Доменік. — Залишайтеся скільки завгодно. Але зараз нам усім час спати. Юна синьйора повинна відпочити перед довгою подорожжю, а я вже надто старий, щоб засиджуватися допізна. Avanti.[11]

Він махнув на них руками, наче великий приязний птах. Сам особисто взяв Гектора Адоніса під руку й провів до спальні, віддаючи накази служницям потурбуватися про інших гостей.

Коли Майкл прокинувся наступного ранку, Джустіни вже не було.

Гекторові Адонісу довелося переночувати на віллі двічі, перш ніж надійшов лист від Джустіни про те, що вона дісталася Америки. Десь у листі було кодове слово, яке цілком задовольнило Адоніса, і того ранку, коли мав поїхати, він попросив Майкла про приватну розмову.

Молодий Корлеоне ці два дні провів у напрузі, йому вже не терпілося самому повернутися додому, до Америки. Те, що Пітер Клеменца розповів про вбивство Сонні, сповнило Майкла поганими передчуттями щодо Турі Ґільяно. Для нього ці двоє чоловіків були тісно пов’язані. Вони були дещо схожі зовні, обидва були повні тілесної життєвої сили. Ґільяно був того ж віку, що й Майкл, і його слава інтригувала Майкла; його хвилювала думка про те, що вони мають врешті-решт зустрітися особисто. Було цікаво, до чого батько приставить Ґільяно в Америці. Бо не було жодного сумніву: Хрещений батько переслідував саме цю мету, інакше завдання привезти Ґільяно із собою не мало жодного сенсу.

Майкл прогулявся з Адонісом до пляжу. Озброєні охоронці привітали їх, звертаючись до обох Vossia, «Ваша світлосте». Жоден із них не виказав й ознаки насмішкуватості, дивлячись на крихітного, елегантно вбраного Гектора Адоніса. Моторний човен повернувся. З ближчої відстані Майкл бачив, що він був завбільшки як невелика яхта й чоловіки на борту мали при собі автомати й лупари.

Липневе сонце сильно пекло, море було таке синє й незворушне, що промені відбивалися від нього, як від металу. Майкл із професором сіли на пристані, де стояли стільці.

— Перш ніж я поїду, — тихо мовив Гектор Адоніс, — маю для вас останнє доручення. Це найважливіше, що ви можете зробити для Ґільяно.

— Із щирим серцем, — запевнив його Майкл.

— Ви маєте негайно надіслати «Заповіт» Ґільяно вашому батькові, — сказав професор. — Він знає, що з ним зробити. Він запевнить дона Кроче та уряд у Римі, що «Заповіт» в Америці, тоді вони не наважаться зашкодити Ґільяно, дозволять йому вільно емігрувати.

— Документ у вас? — спитав Майкл.

Коротун хитро всміхнувся йому й засміявся.

— Він у вас, — сказав він.

Майкл був ошелешений.

— Вас ввели в оману, — мовив він. — Ніхто мені його не давав.

— Це не так, — заперечив Гектор Адоніс. Він по- дружньому поклав долоню на передпліччя Майкла, і молодий Корлеоне помітив, які маленькі й охайні в нього пальці, немов у дитини. — Його дала вам Марія Ломбардо, мати Ґільяно. Тільки ми з нею знаємо, де «Заповіт», навіть Пішотта не знає.

Він помітив, що Майкл не розуміє його.

— Він у чорній Мадонні, — пояснив Адоніс. — Це правда, Мадонна була в цій родині кілька поколінь, і вона цінна, усі про це знають. Але Ґільяно отримали копію, порожню всередині. «Заповіт» написаний на дуже тонкому папері, кожну сторінку підписав Ґільяно. Я допомагав укладати його в останні роки. Там є й обвинувачувальні документи. Турі завжди знав, яким може бути його кінець, і прагнув підготуватися. Як на юнака в нього чудове стратегічне мислення.

Майкл зареготав.

— А його мати — прекрасна акторка.

— Усі сицилійці такі, — сказав професор. — Ми нікому не довіряємо, перед усіма прикидаємося. Батько Ґільяно вартий довіри, але може бути нестриманий. Пішотта був вірним другом Ґільяно із самого дитинства, Стефан Андоліні врятував Ґільяно життя в сутичці з карабінерами, але люди змінюються з часом чи з тортурами. Тому їм краще за все не знати.

— Але вам він довірився, —