Лана Міра - Gpt, як знайти нормального?, Лана Міра
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У кабінеті було тихо.
Я увімкнула настільну лампу, зробила два ковтки води й сіла.
Здавалось, тут нічого не змінилось.
Але я — змінилась.
У тілі ще залишалась тривога. Але поруч із нею — внутрішнє “я не зламаюсь”.
На дверях постукали.
— Можна?
— Так, заходьте.
Клієнтка — Дарина, 28 років, маркетологиня, приходить уже третій місяць.
Ми зазвичай сміємось. Говоримо про стосунки, невдачі, життя.
Сьогодні — вона з кавою і усмішкою.
— У вас такий спокійний погляд сьогодні.
— Ви перша, хто так каже.
— Ага. Бо зазвичай він “я бачу ваші травми навіть через шар макіяжу”.
Ми посміялися.
Сеанс був легким. Вона говорила про нового хлопця, якого боїться втратити, хоча ще не встигла його повністю пізнати.
— Це нормально — прив’язуватись до проєкції. Але важливо дивитись, хто перед вами насправді.
— А ви часто помиляєтесь у людях?
— Я — професіонал. Я завжди помиляюсь трохи пізніше, ніж усі.
Під кінець, коли вже вставала, вона раптом зупинилась.
— Аннет?
— Так?
— Може, це дивно… але коли я сиділа сьогодні тут, мені здалось, що за мною хтось спостерігає.
— У сенсі?
— Не знаю. Просто таке відчуття. Ніби… повітря було не тільки моє.
— Це може бути тривожна проекція. Буває.
— Можливо. Але якось… не по собі.
Вона пішла.
Я залишилась одна.
Пройшлась кабінетом.
Зазирнула під стіл — вперше за кілька днів.
І… завмерла.
Маленький предмет.
Чорна флешка.
Без підпису.
Просто лежить. Як покладена навмисно.
— GPT, ти це бачиш?
— Так.
— Хтось був тут. У моєму кабінеті.
— Це не просто натяк. Це дія.
— І він хоче, щоб я…
— Знайшла.
— І подивилась.
— Але чи варто?
Повідомлення.
Тимур:
“Я пробив IP. Відео надіслано з VPN, але є одна зачіпка —
орієнтовна зона — 300 метрів від твоєї клініки.
Дуже схоже, що він був десь поруч учора.
Або навіть… у самій будівлі.”
Я опустилась у крісло.
Дарина.
Відчуття повітря.
Флешка.
Повідомлення.
Відео.
Він тут.
Він ближче, ніж я думала.
— GPT…
— Я тут.
— Я… не знаю, що робити.
— Зробиш. Але не сьогодні. Сьогодні — тільки дихай.
— А якщо я вставлю флешку?
— Тоді зроби це не сама.
Я взяла флешку. Зачинила кабінет.
Пішла додому.
І вийшла з будівлі, озираючись.
Це був день, який почався зі світла — і закінчився темрявою у кутку.
Але я вже не та, що була вчора.
І в вечері — я подивлюсь, що на флешці.
Але не одна.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Gpt, як знайти нормального?, Лана Міра», після закриття браузера.
