Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Я тебе уважно слухаю.

На якусь мить захотілося зовсім не поважно вкусити діда. Несподівано яскраво згадалася сцена привітання принца з драконом в лісі. Зараз він чудово розумів спалах Зорі.

– Нащо ви чіплялися до неї? – повільно, зі здержаними емоціями, промовив він.

– Помилуй, хлопчику, хіба мені за віком чіплятися до настільки молодих дівчат! – вигукнув Іриней.

З боку підвіконня знову почулося тихе пирхання. До розмови Волелюб не долучався, хоча зараз вже міг заговорити. Ще один великолітній інтриган! Обурливе відчуття того, що окрім масштабних проблем, проти яких весь рід Зоря ставав спина до спини, виникла ще якась проблема не полишала. При чому виникла нещодавно і якось по-дурному.

– Добре, почнемо спочатку. Ви ж не заради розмови про Зоряну просили мене залишитися?

Спалах внутрішнього спротиву та гніву поступово довелося звести нанівець. Він вже давно не дурний хлопчисько, щоб потрапити в тенета інтриг любого діда. Коли що він і сам цілком може сплести якусь цікаву інтригу, щоб обійти старого шахрая.

Здається щось таке Іриней все ж помітив у впертому погляді любого онука. Помітив та розвеселився. Ще б пак, йому завжди було приємно бачити, як мале вовченя набирається розуму та відрощує ікла. Хай би як там було, та саме на цього хлопчиська він робив ставку. Золота запона вже була під його рукою, а якщо йому вдасться розібратися з тим прокляттям Хранителів, що мало розгорнутися у Фарзі, можна буде відходити від справ. Рід Зоря отримає гідного голову.

– А може й заради неї, придивився б. Однієї зустрічі мало, та того, що я чув та бачив достатньо, щоб порадити звернути увагу, крижаний ти довбешок, – хехекнув чоловік та повільно зняв з пальця перстень з червоним каменем, щоб посунути його по столі до онука. – Бери.

Стриматися не вдалося. Здивування та похмуре обурення все ж на мить проступило на обличчі Северина. З нього що жартують! Не може ж дід серйозно вважати, що він настільки захопився цією дівчиною!

Ні, було щось у тому впертому погляді синіх очей, котрий темнішав, варто було чорним бровам похмуро зійтися на переніссі. У тому, як серйозно вона підходила до найпростіших питань та насторожено піднімала голову, варто було зачепити її близьких. Наче безкрила птаха, полишена можливості піднятися в небо, вона не забивалася в куток. Вона була готова атакувати за своїх і це не могло не викликала повагу.

Та це все ще не привід!

– Здається ти трохи кинувся у крайнощі. Я знаю цю дівчину трохи більше як тиждень, вона не місцева і тут не залишиться, тому…  – вже трохи обурено почав він.

З кожним словом онука, вираз обличчя Іринея ставав все більш хитрим та якимось задоволеним. Ніби він чув та бачив саме те, на що сподівався. Чи може щось навіть краще. Врешті-решт це остаточно збило Северина з пантелику. Розмова обірвалася і Северин таки озирнувся на Волелюба, наче хотів прочитати відповідь на його обличчі.

Та там була лише така ж посмішка. Поблажлива та по-доброму насмішкувата. А варто було йому піймати погляд вихованця, як старий перевертень промовив:

– Северине, твоя наречена у Фарзі. Цієї весни ти мав їхати туди саме для знайомства з нею та заручення. Для останнього тобі дід і передає перстень. Про ту буркотливу знайду ти згадав сам.

Від обурення Северин на мить просто онімів. Кров бухнула в голову та швидко відкотилася назад. Розгублено кліпнувши очима, він озирнувся на діда. Той у відповідь лише розплився у хитрій посмішці.

– Та твій хід думок мене також влаштовує. Коли що, невістку я схвалюю.

Якби Зоря залишилася в кімнаті, вона б не повірила своїм очам. Вона бачила стриманого Северина, бачила знесиленого, напруженого та невдоволеного. Але повірити в те, що в природі існує збентежений та присоромлений Северин вона б не могла. Та що там, вся її письменницька фантазія дала б задню, аби перед нею поставили таку задачу. А якби побачила то не повірила б очам.

Але їй таки пощастило не ставити свою нервову систему перед таким складним випробовуванням.

– Дякую вам, зроблю все, щоб не підвести вашу довіру, – стримано промовив Северин.

На жаль достатньо правдиво удати, що він знову стриманий та серйозний не вдалося. Ці двоє знали його ще коли він був щеням та бігав зі своїм Вірним. Складно приховати щось від таких. Тому Северин вирішив не веселити їх та забрав перстень.

– Слухай розум та не забувай про серце, – с тихим сміхом побажав Іриней.

Щока Северина трохи нервово сіпнулася, та сказати на це він не встиг нічого. Світ здригнувся від гулкого звуку вибуху, десь зовсім поряд задзвеніло бите скло. Здавалося навіть підлога здригнулася під ногами. Нервово скинувши голову, Северин миттєво зірвався з місця, щоб кинутися до виходу на вулицю. Туди, де яскравим факелом палав розтрощений екіпаж.

Екіпаж гостей, котрий не встиг доїхати навіть до виїзду з парку.