Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 15. Від родичів з любов’ю

В’язке марення, що охоплювало свідомість липким сиропом випускало зі своїх обіймів неохоче. Якоїсь миті у задурманеній голові навіть з’явилася аналогія з тарганом у в’язкій пастці. Ось так певно лежить вона десь та тільки й може, що ворушити вусами.

Слідом за цим прийшло в’яле усвідомлення, що ворушити вусами вона не може з цілком об’єктивних причин. Навіть коли б мала бажання відростити таке щастя не вдасться. Бородатих жінок в її сімейному генеалогічному древі не відзначалося. Хоча… Може вона просто чогось не знала? Ось були в неї підозри на п’ятиюрідну тітку!

В’яле ворушіння свідомості подіяло несподівано збадьорливо. Густа темрява почала повільно відступати, перш ніж остаточно розчинитися у гулі. Неохоче спробувавши зосередитися, Зоря зрозуміла, що гуде в голові та трохи заспокоїлася. То справа не нова, не вісімнадцять все ж, скоро пенсія.

Втім, якщо гул не був чимось новим, то дещо інше викликало тривогу. Подушка під щокою зібралася у складку яка, здається, відбилася вже не тільки на вусі, а й на мізках. Втім спроба поворухнутися, щоб розправити її закінчилася протестним спалахом гарячого болю в спині.

Ще не зовсім розуміючи, що сталося, дівчина відкрила око. Праве. Ліве було затиснуте подушкою. Перше, що вона помітила – ніжка столика. Н ажаль ідентифікувати місцеперебування за такою мізерною деталлю було трохи важко, тому дівчина обережно повернула голову.

Темна кімната здалася невиразно знайомою. Свідомість, котра ще не зовсім адекватно працювала, змогла відзначити тільки це. Остаточно згадати, що ж це за місце вдалося тільки, коли ніс залоскотав смолистий аромат деревини та ледь вловна свіжість холодного вітру, котра відчувалася навіть в теплій, добре протопленій кімнаті.

Северин! Вона в тій самій кімнаті його будинку, де ночувала!

Усвідомлення яскравим сполохом розкололо туманну шкаралупку, котра оточувала спогади. З пам’яті виринула сцена в екіпажі. Вони якраз про щось жваво сперечалися з Ларисом, коли несподівано він затихнув. Есшат, котрий сидів навпроти неї напружився та раптом різко схопив її та вискочив з екіпажу. Зоря тільки й встигла помітити, як у двері з іншого боку вискочили Ларис з Симоною.

Що було далі пригадати не вдалося. Вони встигли лише вискочити, але вибухова хвиля все ж наздогнала їх. Здається вона ще відчувала запах чогось горілого та пекучий біль у спині, втім можливо це вже була фантазія. Втім все це було не важливим, інше змусило тривожно нахмурити брови.

Що з іншими? Вона жива та частково навіть здорова, але що з Симоною, Есшатом та Ларисом? Тривога знову накотила на душу темною хвилею та повільно потягла її кудись. Не витримуючи, дівчина спробувала поворухнутися та одразу ж зашипіла. Світ перед очима миттю розфарбувли різнобарвні плями болю, котрий пронизав спину. Тільки коли його лезо припинило провертатися в її тілі та дівчина змогла перевести подих, вона усвідомила, що вище спини її одяг складався лише з тонкої тканини. Здається ще щось вкривало спину, та знову ворушитися, щоб перевірити, що там та чи є в неї взагалі спина, дівчина не ризикнула.

Видавши глухе «фух», вона знову опустила голову на подушку. Заспокоїтися повністю не вдалося. Клята тривога охоплювала все сильніше. Від частого та тривожного калатання серця поранення на спині спалахувало все пекучішим болем. Настільки, що якоїсь миті дівчина не стрималася та тихо розсміялася.

– Ось я й стала фентезійною героїнею. Мавкою…

Голос в тиші кімнати пролунав глухо та якось пропалено, наче вона все своє життя тільки те й робила, що шмалила цигарку за цигаркою, а в перервах забивала собі люльки та кальяни.

Скривившись, дівчина прикрила очі, старанно відганяючи тривожну думку…

А що, коли вижила тільки вона?

Від цієї думки серце на мить завмирало, перш ніж знову почати шалено калатати. Особливо виразно згадалося обличчя Симони, чомусь у ту мить, коли вона вболівала за близнюків, котрі вирішили влаштувати тренування у дворі. То було так давно… Обидва вивалялися тоді як чорти, та й тоді ж забезпечили їй ті кляті проблеми!

Згадка про рудих притягнула і спогад про дракона. Завжди всім невдоволеного дракона, котрий наче тільки навчився розуміти, що деякі люди також можуть стояти у своєму розвитку трошки вище тарганів.

Думки металися у свідомості шаленими білками, скакали з думки на згадку й назад. Втім знову ворушитися, або що ще дурніше, пробувати вставати Зоря не ризикнула. Не настільки здоровою вона себе відчувала для таких геройств. Ні, аби вона прокинулася у незнайомому місці то її б певно не зупинив навіть біль, але це був дім Северина.

Певно свідомість все ж ще не остаточно прокинулася, оскільки усвідомлення того, де вона невиразно заспокоювало. Звідкись приходила думка, що тут безпечно. Що якщо й трапилося щось страшне, тут зроблять все, аби не сталося невиправне. З такими думками було значно легше змушувати себе заспокоюватися та вслухатися в далекий шум вітру за вікном та звуки, що наповнювали будинок. Здається, було не настільки пізно, як вона собі уявила, десь на першому поверсі хтось ходив та розмовляв.

Розібрати, що там відбувалося не вдалося, але заспокоювала відсутність метушні. Коли в будинок приходить біда так спокійно в ньому себе не поводять. Зрадницький похмурий шепіт нагадування про те, що коли щось вже сталося то бігати пізно Зоря гнала.

Не витрачати на це сили!

А ось на те, щоб не задрімати сили витрачати довелося. Вона не могла провалитися у тривожне марення, де її точно будуть чекати кошмари, доки не дізнається, як там інші!

І врешті-решт її терпіння винагородив звук тихих кроків у коридорі. Можливо той хтось якраз і йшов до неї, можливо просто проходив повз, але Зоря вирішила скористатися шансом та голосно гукнула.

– Гей, є там хто?

Хрипле вороняче каркання голосу дряпнуло спраглу горлянку та обірвалося кашлем. Втім свого дівчина все ж досягла. Звук кроків наблизився до її кімнати та зупинився. Повільно провернулася ручка та кімнату пронизав прямокутник неймовірно яскравого після темряви, білого світла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍