Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

я і клацнув його просто перед

вильотом. Тепер ми звичайний об’єкт у космосі, яких мільйони.

Голден двічі глибоко вдихнув.

— Алексе, це було найрозумніше рішення, що хто-небудь

коли- небудь приймав за всю історію Всесвіту!

— Але, Джиме, ми не зможемо ніде пришвартуватися, —

озвалася Наомі. — По-перше, жоден порт не підпустить до себе

корабель без транспондера. По-друге, щойно нас побачать

візуально, дуже складно буде приховати той факт, що ми — на

марсіянському військовому кораблі.

— Еге ж, це недолік, — погодився Алекс.

— Фред Джонсон! — згадав Голден. — Він дав нам адресу, за

якою можна зв’язатися. Гадаю, якщо хтось і дозволить

приземлитись у себе вкраденому марсіянському корветові, то це

буде ОПА.

— Він не вкрадений, — заперечив Алекс. — Це легітимно

врятований бойовий трофей.

— Точно, саме це ми і скажемо ФМРК, якщо нас спіймають. Але

давай постараємось, аби не спіймали.

— То що, чекаємо тут, поки полковник Джонсон нам

відповість?

— Ні, Алексе, я чекаю. А ви двоє підготуйте лейтенанта Келлі

до похорону. Алексе, ти знаєш традиції марсіянського флоту.

Проведи це з повними почестями і запиши в реєстр. Він загинув, щоб ми могли втекти з того корабля, тож віддамо йому належне.

Щойно ми де-небудь пришвартуємось, я перекину ФМРК

повний рапорт, щоб вони могли провести все офіційно.

— Ми зробимо все, як треба, кеп, — кивнув Алекс.

* * *

Відповідь від Фреда Джонсона надійшла блискавично —

Голден навіть запідозрив, що полковник сидів над терміналом

і чекав на повідомлення. Ця відповідь містила лише координати

й одне слово: «промінь». Голден навів лазерну антену на

вказану ціль — те саме місце, звідки Джонсон прислав перше

повідомлення, — тоді увімкнув мікрофон і промовив:

— Фреде?

Точка, на котру вказували координати, була більш як за

одинадцять світлових хвилин від них. Голден приготувався

чекати двадцять дві хвилини. Аби зайняти себе хоча б чим-небудь, він скинув координати на термінал у кокпіті й наказав

Алексові летіти в тому напрямку на одному g, щойно вони

закінчать із тілом лейтенанта Келлі.

Минуло двадцять хвилин, двигун дав тягу, і Наомі піднялася

трапом. Вона вже зняла зі себе скафандр — тепер на ній була

червона роба марсіянського флоту, на кільканадцять

сантиметрів закоротка в ногах і десь утричі заширока у плечах.

Обличчя й волосся сяяли чистотою.

— На цьому кораблику є душова кабіна. Можна, ми його

нікому не віддаватимемо? — сказала.

— Як усе пройшло?

— Ми про нього подбали. Поряд із машинним відсіком є

вантажний трюм. Залишили тіло Келлі там, поки не знайдемо

способу переправити його додому. Я вимкнула вентиляцію та

підігрів, тож воно збережеться.

Вона простягла руку до Голдена і впустила йому на коліна

маленький чорний кубик.

— Це було в кишеньці під його обладунком.

Голден узяв кубик. Щось схоже на пристрій для зберігання

даних.

— Ми можемо встановити, що це?

— Звісно, Джиме, дай мені трохи часу.

— Як Еймос?

— Тиск вирівнявся... Гадаю, це свідчить про поліпшення.

Дзенькнув термінал зв’язку, і Голден відкрив файл.

— Джиме! Новини про «Доннаджер» щойно почали з’являтися

в мережі. Мушу визнати, що надзвичайно подивований

можливістю поспілкуватися з вами особисто, — пролунав голос

Фреда. — Чим можу допомогти?

Голден на мить замислився над відповіддю. У Фредовому

голосі явно звучала підозра, але він залишив кодове слово якраз

на такий випадок.

— Фреде! Поки вороги чигають на нас повсюдно, справжніх

друзів не знайдеш. Власне, ви тепер — наш єдиний друг. Я зараз

перебуваю у краденому...

Алекс голосно прокашлявся.

— ...у трофейному корветі ФМРК, — продовжив Голден. —

І мені треба якось це приховати. Мені необхідне місце, де мене

не розстріляють, щойно я вигулькну на радарі. Прошу вашої

допомоги.

За пів години надійшла відповідь.

— По субканалу передаю пакет даних, — повідомив