Платон - Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

за потрібне знайти для Ероса природне місце між чоловічим і жіночим началами. Якщо ми спіткнемося об цю «волаючу» непослідовність Платонової думки, то, поміркувавши, дійдемо висновку, що пояснення треба шукати передусім у тому, що між чоловічим і жіночим началами Платон не бачив простору для виникнення вертикального напруження. Жінку він бачив як єство, потенційно вагітне лише тілом, але позбавлене сімені в душі. Тому, хоч він і не відкидав любові до жінки, але трактував її як нижчий рівень любовних стосунків, як любов по горизонталі, оскільки плодом такої любові можуть бути лише звичайні людські діти, приречені повторити шлях їхніх батьків до тління і смерті.

111

209d5 Лікург — легендарний спартанський законодавець; створив політичні інститути спартанського полісу. У Спарті його шанували як ідеального правителя.

112

209d7 Солон (бл. 640–560 рр. до Р. X.) — атенський політичний діяч і відомий поет. Антична традиція вважає його одним із семи мудреців.

113

210а6-b6Хто став на правильний шлях в науці Ероса, той свої перші кроки робить до прекрасних тіл [210а5-6]. Це — Ерос естетичний. На цьому ступені любов родиться у спогляданні фізичної краси; Ерос виступає передусім як бажання естетичних вражень. Однак уже на цьому першому, найнижчому рівні еротичного захоплення цілком несподівано Діотима, а отже і Платон, говорить про родження гарних слів (λόγους καλούς) [210b1]. Отож уже тут Ерос у Платона постає не тільки як сексуальне бажання. Хоч цей Ерос має виразно еротичний (у вузькому розумінні цього слова) характер, його не можна ототожнювати з любов'ю лише до фізичної натури, адже тут плодом любові як творчого акту є прекрасні слова. Щоб зрозуміти, про що йдеться, треба звернутися до попереднього уривка, де Платон згадує про Гомера і наділяє його іменем творця [209d1]: зустріч з прекрасним, яке виявляється у фізичній натурі, породжує поезію. Породивши гарні слова, закоханий зрозуміє (κατανοῆσαι) [210b1], що краса одного тіла і краса іншого — то ніби сестри рідні, і якщо прагнути до ідеї прекрасного, то безглуздо думати, що краса у всякому тілі не одна і та сама [210b2-4][83].

Використовуючи відповідну лексику: κατανοῆσαι (розуміти) [210b1], ἡγεῖσθαι (вважати) [210b4, 210b7], ἐννοήσαντα (збагнувши) [210b5], καταφρονήσαντα (зрозумівши) [210b7], — Платон дає зрозуміти, що вже на ступені естетичного захоплення і прагнення заволодіти прекрасним об'єктом (тілом), в дію вступає νοῦς (розум). Він керує Еросом на шляху від конкретних виявів прекрасного до схоплення й осягнення самої ідеї. Ця краса — незмінна, єдина і неподільна — водночас присутня у всіх прекрасних тілах, а вони, зі свого боку, прекрасні через свою причетність до неї[84].

114

210b6-с5 Другий ступінь еротичного сходження — переважно етичний. Тут уже маємо захоплення красою моральних якостей людини — її шляхетними, високими почуттями, добрими ділами та етичними засадами, якими вона керується. І коли стрінеться йому якийсь чоловік достойний душею, хай і прив'ялий цвітом (τὴν ψυχήν τις κἂν σμικρὸν ἄνθος ἔχῃ)[85], він радітиме, і любитиме… і породить такі слова, які роблять юнаків кращими [210b7-с2]. На другому ступені еротичного сходження, коли на зміну естетичному захопленню приходить етичний, фізична краса тіла не перестає бути чинником, який збуджує еротичне почуття, але роль цього чинника вже не домінує. Так Ерос поступово одухотворюється, однак зберігає, принаймні частково (σμικρόν)[86], свою тілесність.

Отже, на вищому ступені Ероса душа ушляхетнюється, поєднуючись із добром. Людина, яка прагне краси, прагне також посідати добро, бо все, що добре, водночас гарне. Результатом другого творчого акту любові є бесіди морального та інтелектуального характеру, які вдосконалюють молодих людей [210с2]. Роль розуму на цьому етапі виявляється в тому, що він відкриває перед Еросом нові можливі об'єкти прагнень. Хто став на правильний шлях до найсокровеннішого, той розумом споглядає красу в людських ділах та звичаях і завдяки розумові відкриває для себе, що всі вияви краси споріднені між собою[87].

115

210c2-d5 Третій ступінь еротичного сходження якісно відмінний від двох попередніх: він передбачає інший за природою об'єкт прагнення. Цим об'єктом стають науки (ἐπιστήμαі), що мають суто ноуменальну природу. Це сфера чистого розуму, сфера філософського удосконалення, де Ерос — як вічне прагнення, як ненаситне бажання пізнавати нові об'єкти — не дає спокою розумові, спонукаючи його до осягнення нових обріїв знань на шляху до істини. Тут знання є і об'єктом еротичного прагнення [210d3], і результатом творчого акту [210d5], тобто є водночас причиною і наслідком, а тому — самодостатнє[88].

116

210е5-212а9 Четвертий ступінь еротичного сходження — релігійний. На цьому найвищому ступені еротичної ліствиці закоханий споглядає красу вже не в естетичній площині сприйняття, а красу як таку, красу саму в собі. Дійшовши до кінця в науці любові (πρὸς τέλος[89] ἤδη ἰὼν τῶν ἐρωτικῶν) [210е5-6], людина підноситься своїм пізнанням понад світом мінливих і недосконалих явищ, до споглядання самої ідеї краси. Тоді відкривається її зорові щось вічне, те, що не родиться і не вмирає, не зростає й не загибає, — те прекрасне, що прекрасне в усьому, завжди, всюди і для всіх [211a2-4]. За одвічно мінливими явищами Платон бачить незмінну істину об'єкта. Фактично, це філософське визначення ідеї, виражене в термінах апофатичної теології.

Розуміючи ідею як онтологічну засаду буття речі, Платон не лише відмежовує її від усього матеріального. (Про це він цілком ясно висловлюється, коли говорить, що прекрасне як божественне об'явиться люблячому не як обличчя, руки чи інша частина тіла [210а4-5]). Значно складніше збагнути, що має на увазі Платон, коли каже, що прекрасне як божественне об'явиться люблячому; і не як слово якесь чи знання (οὐδέ τις λόγος οὐδέ τις ἐπιστήμη) [211a7-8]. Про яке саме знання йдеться і як треба розуміти неозначений займенник τις (якесь), що ним Платон досить невиразно означує ἐπιστήμη? Тут треба взяти до уваги ширший контекст, де це твердження могло б реалізувати свій смисл. Діотима виразно наголошує на тому, що прекрасне як ідея не об'явиться як річ, ані як щось, що існує в іншому чомусь — в живій істоті, на землі чи на небі [211а6-7]. Усьому цьому властиві атрибути змінності й минущості, а тимчасом саме