Платон - Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

воно належить до нашого досвіду — на відміну від божественної ідеї. А оскільки λόγος τις καὶ ἐπιστήμη τις (слово якесь чи якесь знання) також належать до сфери досвіду, вони не можуть ані ототожнюватися з божественною ідеєю, ані об'явити її в собі[90].

117

212e6-7 Алківіад ще не бачить серед присутніх Сократа, тож проголошує Агатона наймудрішим із мужів. На перший погляд, він цілком щирий у своєму визнанні Агатона: Алківіад достатньо п'яний, що дає підстави не сумніватися в його правдомовності. Але чи спрацьовує в цьому випадку давній принцип — in vino veritas? Як погодити реверанс перед Агатоном з тим енкомієм, що згодом прозвучить з його уст не як похвала Еросу, а як похвала Сократові — філософу і мудрецю?

118

213а4-5 На перший погляд, переклад звучить дивно: Алківіад увійшов, підтримуваний людьми. Здавалося б, потрібна коректура: можливо, підтримуваний рабами? Однак глибше прочитання тексту показує помилковість такого втручання. За Платоновим задумом, Алківіад з'являється на бенкеті як живе уособлення Діоніса — у пишному вінку з плюща і фіалок [212е1-2]. Це перший знак, яким Платон велить вітати Алківіада як бога. А далі свідомо увиразнює свій задум антитезою: бог приходить, підтримуваний людьми.

119

213с3 Див. прим. 144.

120

213е1-5 Увінчавши голову Сократа, Алківіад немовби здійснює пророцтво. Згадаймо, що на початку бенкету Агатон заявив Сократові, що у змаганні за володіння справжньою мудрістю готовий здатися на суд Діоніса [175е8-10][91].

121

214b7 Пор.: Hom., Il. XI, 514.

122

215а5-8 Алківіад обіцяє говорити про Сократа правду, вдаючись до образних порівнянь. Це проливає нове світло на поезію: після розкішного енкомію Агатона, в якому було багато поетичних образів, але мало істини, став сумнівним сам статус поезії як правдомовного мистецтва. Алківіад приходить, щоб ствердити: красу вислову таки можна поєднувати з істиною, образ таки може бути віддзеркаленням правди. Алківіад виголосить поетичний енкомій Сократові, що стане природним і логічним продовженням тієї поетичної презентації філософії, яка прозвучала в останній частині промови Діотими.

123

215b1 Силени й сатири — міфологічні істоти, пов'язані з культом Діоніса і символікою вина: вони завжди сп'янілі й завжди настроєні еротично. У грецькому мистецтві їх зображали з великими носами і булькатими очима, але милими, приязними, сповненими мудрості[92].

124

215c1-3 У діонісійських обрядах оргіастичну мелодію авлосу пов'язували з іменем легендарного музиканта Олімпа; серед людей не було рівних йому виконавців. Подібно як його учитель Марсій не знав собі рівних серед богів[93]: натхнений Діонісом, він зважився викликати на музичне змагання самого Аполлона. Розгніваний Аполлон наказав покарати Марсія і здерти з нього шкіру.

125

215е1-4 Корибанти були служителями фригійської богині Кібели, яка володіла цілющою силою [Pind., Pyth. 3, 137]; оздоровлювала насамперед від маній (Рея-Кібела очищає від безумства самого Діоніса). Термін κορυβαντιᾶν [215е2] Платон уживає як метафору катарсичного ефекту релігійних ритуалів[94]. Саме таку преображальну силу Алківіад приписує слову Сократа.

126

215е4-8 Порівнюючи Сократа з Періклом, Алківіад віддає шану водночас двом своїм учителям. Відомо, що після смерті батька Алківіад виховувався в домі Перікла і саме йому завдячував своїми успіхами в політичній кар'єрі. Тому, віддаючи перевагу Сократові над відомим оратором і людиною, яка, без сумніву, мала великий вплив на його формування (а про це добре знали в аристократичних колах атенського суспільства), Алківіад вдається до риторичного прийому, що, на його думку, мав переконливо вплинути на слухачів.

127

216а4-6 Про конфлікт між політикою та філософією і про те, чим має займатися у зрілому віці доброзвичайний муж, Платон розмірковує в діалозі Горгій [Gorg. 484d-488a].

128

216a7-8 Пригадаймо обіцянку Алківіада хвалити Сократа, вдаючись до образних порівнянь. Щоб описати силу Сократового слова, Алківіад порівнює його з голосом сирен. Досить несподіване порівняння, однак його сенс стає зрозумілим, якщо візьмемо до уваги, що, скажімо, у Ксенофонта голос сирен ототожнено з голосом сумління [Xen., Mem. II, 6].

129

216е6-8 Маска Сократа — це маска іронії. Аналіз текстів Платона [Resp. 337а; Apol. 38а1] і Арістотеля [Arist., Eth. Nic. 1108а; 1127а], які містять слово εἰρωνεία, приводить до висновку, що іронія — це передусім психічна постава; набуваючи її, людина показує себе гіршою й мізернішою, ніж є насправді. У мистецтві ведення діалогу іронія виявляється в тенденції до позірного визнання правди за співбесідником[95].

130

217е3-4 Пор. в Алкея: οἶνος γὰρ ἀνθρώποις δίοπτρον («вино — це дзеркало людини»; перекл. А. Содомори) [Alc., Lobel-Page fr. 53]. Схоліаст до Платона, покликаючись на Алкея, пише: «Напившись, люди не лише самі постають такими, якими вони є насправді, але й інших спонукають до відвертості» [Athen., Deipnosoph. II, 37е: Schol. ad hoc locum].

131

218e7-8 Сократ натякає на сцену з Іліади, коли Главкон виміняв золоту зброю Діомеда за мідь [Hom., Il. VI, 232–236]. Сократ порівнює цей нерівноцінний обмін зі спробою Алківіада обміняти моральну красу і красу мудрості за сексуальне задоволення від фізичної краси.

132

219с4-5 Про красу Алківіада чимало писали сучасники і пізніші письменники[96].

133

219е3 Аякс — один із героїв Троянської війни, який мужністю поступався лише Ахіллові. Завдяки своїй фізичній силі та військовій вправності став символом непереможності й воїнської удачі.

134

219е7 Потідея — торговельна колонія Коринту. Вихід Потідеї з Атенського морського союзу і повстання проти Атен 432 року до Р. X. спровокували військовий конфлікт і стали одним із приводів для розв'язання Пелопоннеської війни. Атенці тримали Потідею в облозі два роки, аж поки місто не здалось[97].

135

220а4-7 Тему Сократової стійкості до впливу вина Платон не раз повторює у Бенкеті (див. прим. 21). Символічно, що Сократ постає невразливим також і до любовних чарів