Жоель Діккер - Правда про справу Гаррі Квеберта

Вона танцювала на березі. Гралася з хвилями, бігала по піску; її волосся розвівалося за вітром, вона реготала, вона так раділа життю. Гаррі помилувався нею з тераси готелю і знову поринув в аркуші, що вкривали весь стіл. Він писав добре і швидко. Відколи вони сюди приїхали, написав уже декілька десятків сторінок і рухався вперед у шаленому темпі. Завдяки їй. Нола, люба Нола, його життя, його натхнення. Н-О-Л-А. Він нарешті писав свій великий роман. Роман про кохання.

— Гаррі, — гукнула вона, — зробіть перерву! Ідіть купатися!

Він відклав роботу, піднявся в номер, склав списані аркуші в портфель і вдягнув плавки. Потім спустився до неї на пляж, і вони попрямували понад океаном, далі від готелю, від тераси, від інших гостей і купальників. Обійшли низку бескидів і опинилися у відлюдній бухті, прихованій від сторонніх поглядів. Тут вони могли кохати одне одного.

— Обніміть мене, любий Гаррі, — сказала вона.

Він обхопив її руками, і вона повисла в нього на шиї, міцно пригорнувшись. Вони пірнули в океан, весело хлюпалися і бризкалися, а потім полягали на білі готельні рушники, щоб обсохнути на сонці. Вона поклала йому голову на груди.

— Я кохаю вас, Гаррі… Кохаю, як нікого ніколи не кохала.

Вони всміхнулися одне одному.

— Це найкраща відпустка в моєму житті, — сказав Гаррі.

Нола аж засяяла.

— Сфотографуймося! Сфотографуймося, і тоді ми ніколи це не забудемо! Ви взяли фотоапарат?

Він дістав із сумки апарат і подав їй. Вона пригорнулася до нього і, тримаючи апарат у простягнутій руці, спрямувала об’єктив на них і зробила знімок. Перш ніж натиснути на спуск, вона повернула голову і міцно поцілувала його в щоку. Вони зареготали.

— Здається, гарна буде світлина, — сказала вона. — Головне, зберігайте її все життя.

— Все життя. Ця світлина завжди буде зі мною.

Вони були тут п’ятий день.

За два тижні до того

Настала субота, 19 липня, день традиційного літнього балу. Вже третій рік поспіль бал відбувався не в Аврорі, а в кантрі-клубі Монберрі, що, на думку Емі Пратт, був єдиним місцем, гідним такого заходу. Адже відколи вона почала тут орудувати, намагалася перетворити це дійство на великосвітський вечір. Емі рішуче відмовилася від шкільної фізкультурної зали Аврори, замість «шведського столу» впровадила вечерею за столиками, ухвалила, що чоловіки мають бути в краватках, і, щоб пожвавити атмосферу, влаштувала поміж вечерею й танцями лотерею.

Тож місяць перед балом Емі Пратт заповзято ходила містом, невиправдано дорого продаючи лотерейні квитки, та їх усе одно купували, боячись отримати погане місце. Подейкували, прибуток від продажу (досить непоганий) вона клала собі до кишені, та відверто говорити про це ніхто не наважувався: з нею не варто було псувати стосунків. Казали, якогось року вона випадково «забула» надати місце за столиком жінці, з якою посварилася. І коли розпочалася вечеря, бідолашка так і лишилася стояти посеред зали.

Гаррі спершу вирішив не йти на той бал. Щоправда, за декілька тижнів перед тим купив собі місце, та зараз у нього не було настрою виходити з хати: Нола досі лежала в лікарні, і він почувався нещасним. Йому кортіло побути самому. Та просто в суботу ввечері в двері загрюкала Емі Пратт: вона вже давно не бачила його в місті, він уже не ходив до «Кларксу», тож Емі хотіла упевнитися, що він її не підведе. Гаррі неодмінно мусить бути на тому балу, вона вже всім сказала, що він буде. Вперше на її вечорі присутня зірка з Нью-Йорка, і, хтозна, може, наступного року Гаррі повернеться й привезе з собою всіх зірок шоу-бізнесу. А за декілька років увесь Голлівуд і весь Бродвей приїдуть до Нью-Гемпширу на одну з найголовніших світських вечірок Східного узбережжя, якою стане цей бал. «Гаррі, ви ж прийдете сьогодні ввечері? Ви ж будете, так?» — скиглила і благала вона, крутячись під дверми, і він урешті погодився, передусім тому, що не вмів відмовляти; їй навіть пощастило втелющити йому лотерей на п’ятдесят доларів.

Удень він поїхав відвідати Нолу в лікарні. Дорогою придбав у крамниці в Монберрі ще декілька оперних платівок. Не втримався, бо знав, що музика для неї — велике щастя. Та він забагато витрачав. І вже не міг собі таке дозволяти. Боявся й уявити стан свого банківського рахунка, не хотів навіть з’ясовувати, що там лишилося. Його заощадження оберталися димом, і якщо так триватиме й далі, то йому не буде чим заплатити за дім до кінця літа.

У лікарні вони погуляли парком, і в затишному гаю Нола пригорнулася до нього.

— Гаррі, я хочу поїхати звідси…

— Лікарі кажуть, що за кілька днів тебе випишуть.

— Ви не зрозуміли: я хочу поїхати з Аврори. З вами. Тут ми ніколи не будемо щасливі.

Він мовив:

— Колись.

— Що колись?

— Колись ми поїдемо звідси.

Вона засяяла.

— Справді? Гаррі, це правда? Ви повезете мене далеко-далеко?

— Дуже далеко. І ми будемо щасливі.

— Так, дуже щасливі!

Вона міцно пригорнула його до себе. Щоразу, коли вона до нього наближалася, його тілом пробігав солодкий дрож.

— Сьогодні ввечері бал, — сказала вона.

— Так.

— Ви підете?

— Їй-богу, не знаю. Обіцяв Емі Пратт, що прийду, але настрою нема.

— Ой, підіть, прошу вас! Я мрію туди піти. Завжди мріяла, щоб хтось повів мене на той бал. Та я ніколи не піду… Мама не хоче.

— Що мені там робити самому?

— Гаррі, ви будете не сам. Я теж там буду, у вас у голові. Ми будемо танцювати разом! Хоч би що сталось, я завжди буду у вашій голові!

Почувши те, він розгнівався.

— Як це — хоч би що там сталося? Що це означає?

— Нічого, Гаррі. Любий Гаррі, не гнівайтеся. Просто я хотіла сказати, що завжди кохатиму вас.

Із любові до Ноли він опанував себе і все-таки пішов на бал, сам. Прибувши туди, він одразу ж пошкодував: у тому натовпі йому було ніяково. Намагаючись додати собі впевненості, він підійшов до бару і, спостерігаючи, як потроху сходяться гості, вихилив кілька мартіні. Зала хутко наповнювалася людом, гамір дедалі гучнішав. Йому здавалося, ніби всі погляди прикипіли до нього, начебто всі тут знають, що він кохає п’ятнадцятирічне дівча. Відчуваючи, що витримка його зраджує, подався до вбиральні, вмився, потім замкнувся в кабінці й сів на